Велике Французьке псування вина

Існує декілька теорій, чому філоксера була проігнорована як можлива причина захворювання. Більшість із них пов'язана із особливістю її харчування та способу, яким вона атакує коріння винограду.[4] Хобіток виноградної філоксери має спеціальний канал, яким травний токсин впорскується у рослину та канал яким філоксера всмоктує рослинні соки розщеплені токсином для харчування. Токсин розщеплює рослинний сік і робить його доступним для харчування. По мірі того як токсин роз'їдає кореневу систему винограду тиск рослинного соку всередині рослини падає, що в результаті призводить до її загибелі. Падіння тиску рослинного соку змушує філоксеру шукати наступну рослину для харчування. Таким чином, якщо викопати вже загиблу лозу або лозу на межі загибелі, то знайти філоксеру причеплену до кореневища винограду буде практично не можливо.[5]

Протягом декількох століть європейці експериментували із американськими саджанцями, з метою покращення сортів чи виведення нових, проте не враховували можливість перевезення разом із саджанцями можливих шкідників чи хвороб. Жуль Еміль Планшон, французький біолог, який знайшов філоксеру у 1860 році, стверджував, що завезення саджанців різко зросло між 1858—1862 роками і це стало причиною перевезення філоксери до Європи у 1860 році.[6][7] Хоча захворювання не з'являлося у Франції аж до 1863 року.[8] Вважається, що філоксера, яка викликає захворювання винограду не була проблемою до винаходу пароплава, що дозволив прискорити завезення товарів із Америки до Європи, зокрема саджанців заражених філоксерою. До пароплава, тривалість перевезення товарів була значно більшою, що спричиняло гибель філоксери у результаті завершення її життєвого циклу.[3]

Перша документальна згадка про захворювання від філоксери виноградних насаджень знаходиться у департаменті колишньої провінції Лангедок.[9] Захворювання реєструвались в кількох місцях упродовж 1863 року.[8] Винороби не помітили попелиць, так само як і поселенці у Флориді, проте відмітили, що невідома хвороба завдає шкоди виноградникам. Захворювання швидко розповсюджувалось по усій Франції, але пройшло кілька років, доки причину захворювання було встановлено.[3]

Чарльз Райлі підтвердив теорію запропоновану Планшоном.

Понад 40% усіх виноградників було знищено захворюванням упродовж періоду кінця 1850-х до середини 1870-х років. Французька економіка суттєво постраждала від наслідків захворювання. Багато виноробних підприємств були закриті, а заробітна плата робітників виноробної промисловості була скорочена вдвічі. Розпочалася трудова міграція виноробів до Алжиру та у США. Збиток французької економіки за попередніми підрахунками становив близько 10 мільярдів франків.[3]

У 1868 році французький біолог Жуль Еміль Планшон разом із двома колегами випадково виявили групу філоксер, що висмоктували соки із коренів винограду. Проте теорія, що саме філоксера стала причиною захворювання так і не була остаточно сформована доки у 1870 році американський ентомолог Чарльз Валентин Райлі не підтвердив теорію Планшона.[10] Райлі було вшановано як героя Франції,[11] проте реакція на відкриття була різна. Одні зустріли новину з оптимізмом: тепер, коли визначена причина, що спричиняє захворювання, залишається лише питання способу усунення причини, а саме філоксери. Інші не погодилися заявивши, що філоксера впливала на захворювання, але не була її джерелом. Ситуація ускладнювалась також тим, що життєвий цикл філоксери був коротким, і це створювало додаткові труднощі для її вивчення, особливо зважаючи на те, що життєвий цикл філоксери у Європі відрізнявся за тривалістю (був коротший) від життєвого циклу в Північній Америці.[3]

Багато виробників власними силами спробували вирішити проблему. Використання хімічних речовин та пестицидів не дало жодних результатів. У відчаї, деякі виробники дозволили домашній птиці розгулювати серед виноградників, або навіть розводили серед виноградників жаб, сподіваючись, що вони будуть їсти комах і філоксеру.[12] Жоден із цих заходів не дав результату.

Після того як Чарльз Райлі підтвердив теорію Планшона, два винороба Лео Лаліман та Гастон Базіль, припустили можливість, що лози Vitis Vinifera можна було б прищепити на саджанці стійкого до захворювання американського сорту винограду Vitis labrusca. У результаті чого проблему можна було б вирішити.

Цей метод було випробувано і він дав позитивний результат.[11] Цей процес серед виноградарів називають «відновленням». Спосіб вирішення проблеми завдяки щепленням викликав поділ серед виноградарів та виноробів. Частина з них вважали, що з філоксерою можна боротися хімікатами, їх називали «хіміками». Інших, прихильників щеплення, стали називати «американістами».[5] Після того як було продемонстровано успіх щеплення у 1870—1880-х роках, розпочався тривалий процес відновлення більшості виноградників Франції.

Французький уряд запропонував винагороду у 320 тисяч франків тому, хто знайде ліки від захворювання. Маючи підтвердження дієвості способу Лео Лаліман спробував вимагати від уряду винагороду, проте йому було відмовлено аргументуючи це тим, що Лаліман не знайшов ліки від хвороби, а лише спосіб зупинити хворобу. Проте припускають, що існували і інші причини через які йому було відмовлено, зокрема, деякі винороби вважали, що саме він розповсюджував захворювання.[3] Слід також зауважити, що ідея прищеплення однієї лози до іншої не була новою. Згідно з Джорджем Ордішем і його книгою 1987 року «Велике псування вина», перші експерименти із щеплення були проведені у 1524 році іспанцями, які прищеплювали виноградну лозу до мексиканського саджанця з метою досягнення сільськогосподарської вигоди.[5]

Сучасний виноградник у Франції.