Великий інквізитор (Достоєвський)
«Великий інквізитор» — вставна притча, опублікована в червневому номері 1879 журналу «Російський вісник» (том CXLI, стр. 736-758) у складі п'ятої глави п'ятої книги «Pro і contra» другій частині роману Федора Достоєвського «Брати Карамазови». Притча являє собою алегоричну розповідь Івана Карамазова Альоші Карамазову на тему християнської свободи волі, свободи совісті, вона містить в собі виклад позиції письменника на суспільство, православ'я, католицизм і займає ключове місце не тільки в романі, а й у всій системі філософських цінностей його автора. Достоєвський називав «Великого інквізитора» «кульмінаційною точкою» свого останнього роману.
| Великий інквізитор | ||||
|---|---|---|---|---|
| Великий инквизитор | ||||
 | ||||
| Жанр | притча | |||
| Автор | Достоєвський Федір Михайлович | |||
| Мова | російська | |||
| Написано | 1879 | |||
| Опубліковано | «Русский вестник», червень 1879 | |||
| У «Гутенберзі» | 8578 | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
Жанрова своєрідність «Великого інквізитора»
Якщо в цілому синтетичний жанр «Братів Карамазових» почав формуватися лише на початку 1860-х років, то фабула окремих складових роману існувала в 1840-х років, в тому числі мотив засудження Христа його послідовниками. Однак власне антикатолицький елемент в міркуваннях письменника виразно проявився тільки в романі «Ідіот», де князь Мишкін стверджує ідею «римського католицизму» як парадигми «всесвітньої державної влади церкви», нібито що є прямим продовженням духу Римської імперії з його протилежністю вченню Христа. Ці думки письменника і публіциста знайшли детальний виклад пізніше на сторінках «Громадянина» та «Щоденника письменника» в середині 1870-х років і були підготовчим етапом для написання глави «Великий інквізитор», де отримали завершальне розвиток.
Філософська проблематика
У своїй поемі Достоєвський вустами Івана Карамазова і Великого Інквізитора намічає кілька важливих для розуміння світогляду письменника онтологічних проблем: «Таємниця буття людського не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення собі, для чого їй жити, людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі, хоча б навколо його все були хліби», - говорить Інквізитор. Ще одна ключова проблема для Достоєвського це проблема свободи, вільної особистості, яка відомо робить свій вибір на користь Христа і християнських цінностей, а не в результаті зовнішньої дії єзуїтських або інквізиторських сил. Вільний відмова від особистої свободи, свобода науки, свобода мислення, співвідношення вільної волі і вседозволеності (принцип «все дозволено»). Постановка проблеми свободи вибору зробила Достоєвського одним з попередників виник в XX столітті екзистенціалізму.