Велобол

Найпопулярніший різновид велоболу — спортзальний: по два гравці в команді на полі завбільшки 11 × 14 м, яке за лініями воріт має вільні для їзди доріжки й обгороджене 30-сантиметровими щитами. Розмір воріт 2×2 м. Штрафні майданчики — це півкруги з радіусом 2 м. У центрі поля є коло такого ж радіуса.

Гра триває: для юнаків (11 —17 років) — 2 тайми по 5 хвилин; для юніорів (до 19 років) — 2 тайми по 6 хвилин і для дорослих — 2 тайми по 7 хвилин.

Забити гол можна тільки переднім та заднім колесами, головою чи тулубом спортсмена. Гол не зараховують, якщо нападник зразу ж після удару доторкнеться поля ногою або ж якщо м'яч доторкнувся до захисника. Дозволяється атакувати гравця тільки з того боку, з якого він веде м'яч. Заборонено навмисно наїжджати на суперника, штовхати його, затримувати руками, спиратися на штангу й навмисно заклинювати м'яч у велосипеді, а також гучно розмовляти.

Якщо гравець доторкнувся підлоги чи штанги будь-якою частиною тіла, то він не має права доторкатися м'яча й мусить негайно виїхати за лінію воріт двома колесами (але не через штрафний майданчик), а тоді вже заїхати на поле й вести гру далі.

На штрафному майданчику може перебути тільки один гравець — команди, що захищається. Він може відбивати м'яч усім, навіть руками, але за умови, що обидва колеса його велосипеда — у штрафному майданчику. В іншому разі за гру рукою карають 4-метровим штрафним ударом.

У велоболі призначають кутові удари, вільні удари й 4-метрові пенальті. Останні — за порушення правил на своєму штрафному майданчику.

Коли матч закінчився внічию, дають додатковий 7-хвилинний тайм. Якщо за цей час не визначиться переможець, тоді призначають серію пенальті.

Судять матчі два лайнсмени біля воріт, секретар, хронометрист і головний арбітр. У того досить великі повноваження. За злісні порушення правил він має право видалити гравця. Тоді команді автоматично зараховують поразку. Якщо учасник травмувався і, згідно з висновком лікаря, упродовж 10 хвилин не може поновити гру, тоді команді, яка його травмувала, зараховують поразку — незалежно від рахунку матчу.

Є ще два різновиди велоболу:

• У команді 6 учасників. Грають на половині футбольного поля футбольним-таки м'ячем. Тепер такий різновид малопопулярний, а у двадцятих-тридцятих роках XX століття було інакше.
• У команді 5 учасників. Матч триває два тайми по 15 хв. на гандбольному полі. Бортики стоять тільки на бокових лініях. Є визначений на всю гру воротар, що в межах штрафного майданчика може відбивати м'яч руками. У тих же межах можуть перебувати ще два гравці команди, що захищається. Коли спортсмен дотикається підлоги, йому досить від'їхати більш як чотири метри від м'яча, щоб грати далі. Практикуються видалення на дві хвилини. Пробивають 7-метрові штрафні удари.

Цей різновид розвинувся з попереднього (6 х 6) у Німеччині 1970-х років і набув значного поширення.

Велосипед для велоболу

Велобольний м'яч круглий, з поперечником 15—18 см, заповнений м'яким матеріалом — кінським волосом, лосячою шерстю, корком. Колись його вага становила 7,5 кг, а у 1920-х роках її зменшили до 500–600 г. Завдяки цьому гра стала динамічніша.

До спорядження гравця належать труси, футболка з короткими рукавами, борцівське чи боксерське взуття (можна й кеди), гетри і велосипед.

Велобольні велосипеди особливі: вони важать до 13 кг, на передньому зубчастому колесі 24 зубці, на задньому — 22. Діаметр переднього і заднього ходових коліс однаковий і не перевищує 645 мм. Óбід може бути дерев'яний чи металевий. Ширина шин становить 2,5—3,8 см. Гальм немає, маточина заднього колеса зафіксована нерухомо. Сідло, завдовжки не більш як 300 мм, а завширшки не більш як 200 мм, зміщене дозаду. Таким чином можна зручно пересуватися, краще втримувати рівновагу й робити стійку на задньому колесі. Ручки керма, що вільно обертається навколо осі, вигнуті догори у формі літери «U», що дає можливість завдавати різких ударів: швидкість лету м'яча досягає 90 км/год. Задля безпеки на ручках керма є насадки з ґуми, дерева або пластику. Ціна такого сучасного велосипеда доходить до 2500 євро.

Велоболісти 1956 року.

Родоначальником велоболу став відомий велофігурист німецького походження, уродженець Рочестера (штат Нью-Йорк) Ніколас Едвард Кауфманн. 14 вересня 1893 року разом із ще одним велофігуристом — Джоном Фезерлі він показав у рідному місті нову гру, яка дуже скоро поширилась у США, а відтак і в Європі. Зокрема, 10 березня 1901 берлінці, митці фігурної їзди Пауль і Отто Людерси показали широкій німецькій публіці новий вид спорту.

Міжнародна асоціація велоспорту (International Cycling Union) розвиває велобол і організовує змагання світового масштабу: чемпіонат світу, Кубок Світу. Щороку, зазвичай навесні, відбувається турнір Кубка Європи елітних команд — чемпіонів і призерів національних першостей. Найкраще розвивається велобол у Німеччині, Чехії, Швейцарії, Австрії, Франції, Данії, Японії та Словаччині, де розігрують національні чемпіонати й кубки.

Першість Європи відбулася тричі — з 1927 по 1929 рр., а з 1930-го стали щорічно розігрувати чемпіонат світу. Першими переможцями на ньому стали німці Карл Берндт і Віллі Шайбе. З 2002-го кожного року розігрують Кубок світу (UCI Worldcup) — в турнірі десяти найкращих клубних команд.

• За переказом, на велопрогулянці Нікові Кауфманну на переднє колесо стрибнув мопсик. Щоб самому не впасти й не покалічити собачки, велоакробат спритно відкинув колесом її вбік. Цей випадок нібито й дав ідею створити нову гру з м'ячем.
• Рідні брати — чехи Їндржих Поспішил і Ян Поспішил, виступаючи разом у великому спорті з 1964-го по 1989 рік, двадцять разів ставали чемпіонами на першостях світу. Як на відомі офіційно зареєстровані види спорту, це абсолютний рекорд.

• Список більш як 420 велобольних клубів
• Інформація UCI про велобол і фігурну їзду на велосипедах
• Велобол на «YouTube»
• Ресурс із велоболу
• Інформація про змагання з велоболу на UCI
• Чеський сайт про велобол
• Німецький сайт про велобол