Вень-ву

Вень-ву 文武 (wén-wǔ), цивільне та військове — відома китайська дихотомія, що набула широкого вжитку у класичній політичній культурі та філософії.

Вень відповідає сучасному поняттю «культура»: у китайському розумінні воно тісно пов'язане із писемністю та візуальним зображенням, а також із музикою та витонченністю поведінки. Графема 文 зображує людину що сидить із схрещеними ногами . У деяких архаічних варіантах накреслення на грудях людини присутнє зображення серця 心.

Ву має відношення до прояв сили та змушення, співвідноситься із семантикою покарання, бою із хаосом та досягненнями звитяги. Ієрогліф складається із двох графем, які зображують спис 戈 та ступню 止 (остання іноді інтерпретується як «зупинити») (класичну згадку цієї інтерпретації маємо у «Цзо чжуань», діалог між генералом Чу за ім'ям Пань Дан 潘黨 та правителем Чу).

Велику увагу цим двом поняттям приділяє Лю Сян (79-8 до н. е.) у трактаті «Сад промов» (Шо юань Shuoyuan 說苑), але їх парне використання з'являється набагато раніше. За аргументацією сучасного китаєзнавця Робіна Макніла (Robin McNeal), парне використання обох понять було поперше розповсюджене у традиції військового навчання (5-4 ст. до н. е.), і лише пізніше надбало форму космологічних спекуляцій. Так, трактат «Ву-цзи» 吳子 (4 ст. до н. е.) характеризує генерала як того, «хто поєднує вень та ву» (總文武者軍之將也). Воєнний трактат «Тай-ґун лю тао» 太公六韬 (див. Шість таємних вчень) містить вень та ву як назви перших двох частин з шісти, на які він поділений. В останньому тексті також зустрічається вираз «атака вень» 文伐, що можна перекласти як «дипломатичний вплив/перемога» та співвіднести із сучасним поняттям «м'яка сила».

З 3 ст. до н. е. вень та ву інтегруються до космологічних систем що вживають концепцію дуалізма їнь-ян. Вень надбало співвідношення із народженням та зростанням (весна-літо), а ву — із призбируванням та зберіганням/загибеллю (осінь-зима).