Вестард

Веста́рд (лат. Vesthardus; ? — після 1229 року) — земгальський князь (maior natu de Semigallia, Semigallorum princeps, konic). Правитель Терветського замку і всієї Семигалії. Згадується в «Хроніці Лівонії». Імена сучасною латиською — Вієстардс (латис. Viestards), Вієстур (латис. Viesturs).

Вестард
Вестард
князь терветський
? — 1229
 
Народження: невідомо
невідомо
Смерть: 1229
Національність: земгал
Країна: Латвія
Релігія: язичник

Походження імені

Ім'я Вієстартс балтського походження, перша частина якого переводиться як «гість» (латис. "viesis", лит. "viešis"), а друга — «говорити» (лит. "taryti").

Біографія

1205 року уклав союз із Ризьким єпископством проти литовців. Спільно з німецьким військом єпископа Альберта фон Буксгевдена й Орденом мечоносців розбив 2-тисячне литовське військо Свелгата у битві при Роденпойсі.

У 1206 році Вестард допомагав німцям поневолити гауйських лівів. У 1208 році з хрестоносцями зробив невдалий військовий похід проти Литви.

1219 року Вестард намагався змусити земгалів Межотне, столиці східної Земгале Упмале, відмовитися від ним прийнятої католицької віри і знищив частину хрестоносців, які прямували на замок. Однак в 1220 році німці відвоювали Межотне, і східна Земгале вийшла з-під контролю Вестарда.

У 1225 році Вестард дозволив папському легату Вільгельму з Модени проповідувати в Земгале християнство, але сам хреститися відмовився.[1]

Через прикордонні суперечки 1228 року під проводом Вестарда земгали і курші знищили добре укріплений Дюнамюндський монастир. У відповідь хрестоносці зробили невдалий похід на Семигалію.

1229 року Вестард відповів вторгненням на володіння мечоносців в правому березі Даугави. На зворотному шляху земгали були захоплені зненацька і в нічному бою втратили близько 500 вояків. Вестард в дуелі з Айзкраукльским комтуром Маквартом з булавою вибив лицареві зуби і вирвався з оточення. Це останній бій, в якому згадано ім'я Вестарда.

Пам'ять

На честь Вієстура названий орден Вієстура[2], вулиця і кілька морських судів.

Примітки
  1. «Правильна історія» і історична правда[недоступне посилання з березня 2019]
  2. Vēsturiskie Latvijas valsts apbalvojumi. Архів оригіналу за 4 березня 2007. Процитовано 12 листопада 2016.

Джерела
  • Latvijas padomju enciklopēdija. 101 sējums, 426.lpp
  • Biļķins, V. Viestarts kā zemgaliešu valstsvīrs. New York, [1953.]
  • Biļķins, V. Zemgaliešu cīņas ar bīskapiem un ordeni. Rīga, …
  • Biļķins, V. Zemgaliešu brīvības cīņas. Lincoln, 1960.
  • Biļķins, V. Zemgaliešu brīvības cīņas. Minneapolis: Sēļzemnieka apgāds, 1973. 256 lpp.
  • Ērglis, R. Zemgales neatkarības vēsture. Rīga: Grāmatrūpnieks, 1936.
  • [Rozītis, K.] Zemgaliešu simtgadu cīņas parpatstāvību. Rīga, 1915.
  • Indriķa hronika. Tulk.: Feldhūns, Ā.; Priekšv. Un koment. Mugurēvičs, Ē. Zinātne, Rīga, 1993.
    • Viestards sadarbībā ar krustnešiem — IX:2, IX:3, X:10, XII:2;
    • Viestards karadarbībā pret krustnešiem — XXIII:4, XXIII:8;
    • Viestards sarunās ap pāvesta legātu — XXIX:4.
  • Atskaņu hronika. Tulk.: Bisenieks, V.; Priekšv. Mugurēvičs Ē; koment. Mugurēvičs, Ē., Kļaviņš K. Zinātne, Rīga, 1998.
    • Viestards karadarbībā ar krustnešiem 1694. — 1798.rindas.
  • Andris Zeļenkovs Viestards (12./13.gs.) HISTORIA.LV, Rīga, 2001
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.