Вечірній дзвін (картина Левітана)

Ідея написати картину, що зображає вид монастиря в променях призахідного сонця, прийшла до Левітана, коли він жив у Слобідці під Звенигородом, і спостерігав на заході Савино-Сторожевський монастир. Два роки по тому, вже будучи в Пльосі, в пошуках нових мотивів для картин Левітан поїхав у Юр'євець, і недалеко від нього побачив невеликий монастир, вид якого відродив у нього бажання написати таку картину. Таким чином, в сюжеті картини переплелися бачення цих двох монастирів[1].

Той монастир, який був поруч з Юр'євцем, називався Кривозерським[2] (зустрічаються також назви Кривоєзерський і Кривоозерський)[3][4]. Спочатку схожий монастир був зображений на картині Левітана «Тиха обитель» (1890), що також знаходиться в Державній Третьяковській галереї, а потім, через два роки, на картині «Вечірній дзвін». Після 1917 року Кривозерський монастир був закритий, а в середині 1950-х років потрапив в зону затоплення Горьківського водосховища[3].

На картині «Вечерний звон» зображений монастир, що стоїть біля закруту річки і освітлений вечірніми сонячними променями. Монастир оточений осіннім лісом, по небу пливуть хмари — і все це відбивається в дзеркальній гладі спокійної річки. Вважають, що розуміння краси і поезії старих храмів було успадковано Левітаном від його вчителя Олексія Саврасова.

Мистецтвознавець Олексій Федоров-Давидов так писав у своїй статті про творчість Ісаака Левітана:

Роздуми лежали в основі безперервних пошуків Левітана. Слідом за волзькою сюїта 1889 року створює в 1892 році ряд найбільш «літературних» та філософських своїх картин — «Вечірній дзвін», «У виру» і, нарешті, як завершення, своєрідний їх синтез — симфонію «Над вічним спокоєм».