Винницький Сидір
Ви́нницький Си́дір Анто́нович, або Ізидор Винницький (нім. Isidor Wynnytski; 21 січня 1839[1] або 1840[2], м-ко Нижнів[1] — ймовірно, 1922) — український юрист, громадсько-політичний діяч Буковини кінця ХІХ ст., радник крайового суду, радник двору.
| Сидір Винницький | |
|---|---|
 Сидір Винницький Сидір Винницький | |
| Посол до Австрійського парламенту | |
| 27.03.1897 — 07.09.1900 | |
| Народився |
21 січня 1839 м. Нижнів, Станіславський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
| Помер |
1922 ? |
| Відомий як | громадський і політичний діяч |
| Країна |
 ЗУНР Австрійська імперія → .svg.png.webp){kind=small} Австро-Угорщина |
| Національність | українець |
| Alma mater | Львівський університет |
| Батько | о. Антін Винницький, Тлумацький декан |
| У шлюбі з | Філіпіна Деревецька |
| Діти | 5 дітей |
| Професія | суддя |
| Релігія | греко-католик |
Життєпис
Батько — греко-католицький священник о. Антін Винницький[1], Тлумацький декан.
Навчався у Станиславівській цісарсько-королівській[1] та Чернівецькій гімназіях. До 1863 р. вивчав право в університеті Львова.[1]
Службова кар'єра
З жовтня 1863 р. — судовий кандидат, з листопада 1863 р. — аускультант при крайовому суді в м. Львів, а з 1864 р. при крайовому суді в м. Чернівці. З 1867 р. — актуарій у Мельницькому повітовому суді (Борщівський повіт); з 1868 р. — ад'юнкт при Сторожинецькому повітовому суді; з 1875 р. — повітовий суддя в Заставні. З 1882 р. — крайовий суддя, а з 1891 р. — вищий крайовий суддя при крайовому суді у Чернівцях. З 1897 р. — вищий крайовий суддя у Львові. З 1898 р. — радник Верховного суду у Відні. З 1900 р. — на пенсії. Переїхав до Чернівців близько 1908 року.[1]
Громадська діяльність
Був активним учасником товариства «Руська Бесіда» практично з моменту її створення (1869).
1884-го був одним з організаторів товариства «Руський (Український) Народний Дім у Чернівцях», був членом його виділу (комітету). З 1886 року заступник голови товариства — о. Сидора Воробкевича. Протягом 1887-1898 — голова товариства. Після смерті оголошений як «почесний член-основатель» товариства [1].
Надзвичайно тісно співпрацював з представниками польської громади Буковини, зокрема товариством «Kolo Polske» та «Gazeta Polska» (Польська Газета) й особисто Клеменсом Колаковським. Співпраця давала свої плоди, оскільки польську газету в Чернівцях почали називати «українська газета, написана польською мовою».
5 квітня 1885 року став головою ювілейного комітету (створене спільно місцевими українцями, поляками та чехами) з нагоди святкування тисячоліття слов'янських просвітителів і релігійних діячів Кирила і Методія, що тоді широко відзначалося у слов'янському світі. Основна мета святкування, на думку організаторів, полягала у відродженні слов'янських народів та утвердженні їх братерства. Святкування відбулося урочисто, зі співом, декламаціями, завершилось зображенням апостолів учасниками свята[4].
Політична діяльність
Вперше брав участь у виборах 1884 році. Але українські позиції на той час ще були надзвичайно слабкі у краї, продовжувалась «румунська монополія». Незважаючи на відчутну підтримку польської громади, свої перші вибори Винницький програв.
З поразки були зроблені належні висновки. В 1888—1893 рр. — депутат Чернівецької міської ради. А з 1897 року Сидір Винницький був послом до Райхсрату від першого загального Буковинського округу (судові повіти Чернівці, Садагора, Кіцмань, Заставна, Вижниця, Путила, Вашківці-на-Черемоші, Станівці). Членство в парламенті: з 1897 р. — Слов'янська християнська національна асоціація; з 1899 р. — Вільна асоціація нерумунських буковинських депутатів.[1]
Як парламентар працював досить активно. Зокрема, з колегами-депутатами від Галичини Окуневським та Танячкевичем відстоював надання руській мові офіційного статусу. Одну із нарад з графом Клярі стосовно цього описував у подальшому Кость Левицький:
 |
...Відносно до програми того правительства внесли наші посли: Окуневський і Танячкевич зараз предложеннє, щоби по думці артикулу 19. закону основного управильнити в законодатній дорозі язикову справу. Їх позитивний внесок домагав ся, щоби руська мова була законом узнана урядовою мовою у всіх ц. к. урядах і судах в тих частях Галичини і Буковини, де руський нарід живе в перважаючій більшости. До сього внеску прилучився також буковинський посол Сидір Винницький. ... |  |
Джерела
1. Ілюстрована хроніка товариства «Український Народний Дім» у Чернівцях, 1884—1934 : пропамят. кн. видана з нагоди 50-х роковин існування цього т-ва
2. О.Добржанський. Українські депутати від Буковини у вищих представницьких органах влади Австрії (Австро-Угорщини) в 1848—1918 роках[недоступне посилання з травня 2019]
3. «Кость Левицький. Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914»
4. Василь Філіпчук. Деякі аспекти історії поляків та українсько-польських стосунків на Буковині