Тлумач

1370 р. — Тлумачем володіла родина великого^{[джерело?]} феодала-русина Миколи Коритка, в 1396 році всі землі його околиць король передав Владиславу Опольському.

Наприкінці XIV—XV ст.ст. у Тлумачі розвивалися ремесла. Серед жителів з'явилися ковалі, сідлярі, цирульники, муляри. Міщани займалися також землеробством.

На початку червня 1440 року князь Свидригайло видав у місті грамоту, в якій називав себе supremus dux Lithvaniae (великим князем литовським). Правдоподібно, що вона була наслідком його перемовин з «галицькими панами», в яких він шукав підтримки.[4]

У 1448 році Тлумач одержав магдебурзьке право.

1511 — король дарував Товмачу право щорічного й щотижневого ярмарку. До 1530 року королівським містом Тлумачем управляв шляхтич Ян Кола.[5]

За люстрацією королівських маєтків, яка тривала з 4 грудня 1563 до 21 березня 1564 року, власниками Тлумача були Ян та Миколай Бучацькі-Творовські. Поселення назване селом.[6]

1594 (під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування[7]), 1617–1618 — Товмач палили татари. Люстрація 1621 року свідчить про занепад економічного життя та значне зменшення населення міста.

У період Хмельниччини (осінь 1648) православні міщани Товмача та селяни навколишніх сіл приєдналися до козацького війська. Полковником обрали міщанина Ярему Поповича. Місто було перетворене на опорний пункт повстанців, які захопили замок і костел у самому місті, замки у селах Палагичі та Живачів, двір шляхтича Яблоновського. Місто кілька разів переходило з рук до рук і було зовсім зруйноване.

Протягом 2-ї половини XVII ст. місто поступово було відбудоване.

З 1-ї половини XVIII ст. Тлумачем володіли магнати Потоцькі. Вони мали тут два фільварки, сади й парки, 1223 морги землі (у цей же час у розпорядженні 504 міщанських дворів було 1397 моргів орної землі, 1035 моргів сіножатей, 287 моргів лісу). Поруч із заможними міщанами були й такі, що мали лише городи до 1 морга або 250—300 кв. сажнів під будинком і садом, 14 % були зовсім безземельними.

У XVIII ст. населення Товмача зросло: 1775 року в місті було вже 860 мешканців, а 1786-го — 1014.

1789 — населення міста заплатило державі податків на 1258 флоринів і 59 крейцерів.

На кінець XVIII ст. Тлумач мав вигляд типового феодального містечка з окремими вулицями: Тисменицькою, Палагицькою, Войтівською та кількома меншими вуличками. Працювали 2 школи, будинок убогих (лікарня).

З річного доходу Тлумацького ключа за 1807 рік, який становив 108,5 тис. злотих, 88,9 тис. злотих давали продукти панщинної праці кріпаків (у грошових одиницях 1923–1939 рр.). Землевласник продавав зерно, худобу, продукти тваринництва, лісові матеріали тощо.

1810 — Тлумацьке староство (Тлумач, села Надорожна, Долина, Озеряни, Грушка, Бортники тощо) перейшли до графів Дідушицьких, які володіли ним до 1850-х років.

На графських полях тоді вирощували картоплю: її збирання вимагало одночасно великої кількості робочих рук, тому зросла потреба у праці за вільним наймом. У 3-х фільварках Тлумацького ключа, при яких було лише 477 господарств, 1833 року на збиранні картоплі працювали 1016 наймитів.

1838 — граф Генрик Дідушицкі збудував у Товмачі цукровий завод. У 1843 році тут працювала парова машина, діяли столярно-теслярські майстерні, цегельні тощо. В сезон цукроваріння на заводі працювало до 800 осіб, а річний оборот підприємства сягав 2,5 млн злотих (у грошових одиницях 1923—1939 рр.).

1844 в усій Галичині переробляли 550 тис. центнерів цукрових буряків, з них 510 тис. цнт — у Товмачі. Але вихід цукру на той час становив лише 5 %. Тому в одному з найкращих років, 1844-му, Товмацька цукроварня виробила лише 30 тис. цнт цукру.

Лютий 1846 — під впливом подій на заході Галичини (шляхетське повстання у Кракові і відповідь на нього — антишляхетське повстання польських селян) сталися заворушення робітників Товмацького цукрового заводу, де вели антицісарську агітацію емісари шляхетських повстанців. Наслідком подій були арешт і ув'язнення австрійською владою як польських агітаторів, так і декого з місцевих робітників. На завод для наведення порядку ввели військовий загін.

Навесні 1846 в Товмачі та його околицях діяли групи польських повстанців. Місцева влада змушена була посилити військовий гарнізон і провести арешти серед повстанських симпатиків. У числі 13 в'язнів опинилися місцеві організатори шляхетської змови — Фелікс Томчинський, Згурський і Пужанський.

Після селянської реформи 1848 року пожвавився економічний розвиток Товмача.

1850-ті роки — на базі Товмацької цукроварні створили акціонерне товариство, яке провело реконструкцію підприємства, завдяки чому його потужність зросла до 43-70 тис. цнт рафінованого цукру на рік. У той період завод досягнув найбільшої продуктивності і став одним із найпотужніших цукрових підприємств у Європі. Він проіснував до 1882, відтак був закритий через нерентабельність.

У 2-й половині XX століття Товмач — переважно єврейське містечко: 1756 євреїв (43 % від загального числа) 1888 року, 2097 (39 %) — 1900 і 2082 (36 %) — 1910.

1907 року Макух Іван відкрив адвокатську контору в Товмачі, очолив повітовий виборчий комітет.

У роки Першої світової війни місто дуже потерпіло. Протягом лютого-червня 1915 року в околицях міста точилися вперті бої між російськими та австро-угорськими військами. Товмач неодноразово переходив з рук у руки.

У лютому 1917 місто знову зайняли російські війська, але невдовзі змушені були відступити.

Внаслідок воєнних дій Товмач був зруйнований, залишилися лише окремі кам'яниці. Занепали промисловість, транспорт, торгівля.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[8]

1 листопада в місті і повіті Товмач було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[9]

У Другій Польській Республіці Товмач був повітовим містом і водночас ґміною.

1921 — населення міста становило близько 5000 осіб, що складалося переважно з поляків, євреїв (2012 осіб) і вірменів.

Макух Іван разом з однодумцями відновлював зруйновані війною читальні, за його сприяння в Тлумачі 1928 року було відкрито бурсу.

У місті працювали 6 приватних лікарів і аптека. Діяли 7-класні чоловіча та жіноча українські школи, початкова українська школа, польська державна гімназія та польська приватна жіноча семінарія.

У 1930-х роках на 10 тисяч населення виходили три часописи, діяли 28 єврейських, 18 польських і 12 українських товариств (зокрема, «Просвіта» і «Каменяр»). Працювали три читальні, діяли синагога, костел і церква. Існували 4 футбольні команди, зокрема, українська — «Пробій»[10].

23-24 вересня 1939, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа СРСР анексував територію Галичини, зокрема й Товмач. Місто стало районним центром у складі Станіславської (з 1962 Івано-Франківська) області УРСР.

Під час німецької окупації загинула більшість місцевих євреїв. Поляки і полонізовані вірмени після 1945 виїхали до Польщі. Більшість із них оселилися в Нижній Сілезії, де вони створили Асоціацію жителів Тлумача (Вроцлав).

Після повернення радянських окупантів у Тлумачі розмістили гарнізон енкаведистів, які ув'язнювали і катували цвіт українського народу.[11] 20 грудня 1944 року сотня УПА «Змії» разом з курінним «Шрамом» і сотенним «Чорнотою» успішно провели блискучу військову операцію та звільнили 45 українських в'язнів. В тому бою було вбито близько 60 большевикiв, знищено будинок міліції і в'язницю[12].

• Тит Блонський — український письменник, поет, драматург, громадський діяч.
• Марія Давська (1909–1993) — польська художниця, професорка живопису (1956).
• Остап Ортвін (1876 - 1942) – польський літературний критик, літературознавець, театрознавець, журналіст, літературний і громадський діяч. Справжнє ім'я - Оскар Каценелленбоґен.
• Генрик Дідушицький — дідич, підприємець.
• Давид Дірінгер — британський лінгвіст і письменник.
• Луцик Дмитро Павлович (1913—2004) — уродженець міста, доктор медичних наук, професор Львівського медичного інституту[14].
• Володимир Рій — чемпіон світу та Європи з футзалу серед людей з вадами слуху[15].
• Роман Романишин — уродженець міста, український митець (графік, живописець, скульптор).
• Шептекіта Валерій Іванович — радянський і український актор театру і кіно. Народний артист України (2000).
• Козак Віталій Михайлович — сержант ЗСУ, учасник російсько-української війни 2014—2015, загинув під Авдіївкою[16]

• Антін Галька — повітовий комісар Тлумач[17][18]
• Іван Макух — голова повітової Української Національної Ради ЗУНР Товмача.
• Миколай (Чарнецький) — мученик і блаженний Української греко-католицької церкви, здобув тут початкову освіту, закінчив середні класи.[19]
• Дмитро Ломей (позивний «Лом») — учасник Революції Гідності та антитерористичної операції, боєць Добровольчого українського корпусу «Правий Сектор», загинув в ніч з 22 на 23 лютого 2015 року в селищі Піски поблизу Донецького аеропорту[20]
• Ярослав Борута — український естрадний співак (тенор) і композитор, народний артист України, Лицар Ордена Святого Григорія Великого, нагороджений орденом Володимира Великого ІІІ-го ступеня, лауреат літературно-мистецької премії «Осіннє золото» ім. Дмитра Луценка.
• Карпаш Олег Михайлович — доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки(2006), заслужений діяч науки і техніки України(2001), нагороджений багатьма державними відзнаками,, керівник наукової школи " Методи та засоби неруйнівного контролю та технічної діагностики нафтогазового обладнання ".

• Станіслав Шафранєц — польський шляхтич, сондецький каштелян
• Геронім Шафранєц — польський шляхтич, син Станіслава[21]
• Марцін Зборовскі[22]
• Пйотр Зборовскі — син попереднього[22]
• Ян Потоцький (†1627) — ротмістр королівський, син Станіслава (†1599), онук Якуба Потоцьких[23]
• Якуб Потоцький — син Миколая-«Ведмежої лапи», староста хмільницький, краснопольський (†1671 р.)[23]
• Фелікс Казімєж Потоцький — великий гетьман коронний
• Єжи Потоцький — староста грабовецький, син Фелікса Казімєжа Потоцького
• Евстахій Потоцький — син Єжи Потоцького
• Єжи Міхал Потоцький — син Евстахія Потоцького[24]…

.