Винодольський кодекс

Винодольський кодекс (також Винодольський закон) (хорв. Vinodolski zakonik) — збірка правових норм, складена в 1288 році у місті Новий Винодольський (тоді — Нові-Град), одна з найдавніших пам'яток права південних слов'ян. Є одним з найдавніших правових текстів, написаних на чакавському діалекті хорватської мови. Винодольський кодекс був схвалений 6 січня 1280 року[1] комісією у складі 42 старійшин, обраних на віче, і записаний глаголицею. Оригінал кодексу не зберігся, існує копія XVI століття.

Винодольський кодекс, копія XVI століття

Укладання

На початку XII століття Винодол разом з іншими хорватськими землями підкорювався угорським королям. З другої половини XIII століття Винодол, не виходячи з підпорядкування верховної влади угорських королів, був у спадковому володінні князівського роду, члени якого іменувалися князями Крка, Винодола і Модруша.

Складання Винодольского кодексу було продиктовано необхідністю юридично оформити нові феодальні відносини, що виникли в ті часи у хорватів. У кодексі міститься 77 статей, більшість з яких спрямована на захист феодальної приватної власності. Багато уваги в ньому приділяється питанням судоустрою, процесу і кримінального права. Вищим судом за кодексом був суд князя і єпископа над найважливішими державними і церковними злочинами. Система покарань в кодексі побудована на основі суворого дотримання феодальної ієрархії, причому міра покарання визначається в залежності від соціального стану потерпілого.

Винодольський кодекс дає рідкісну картину життя та політичних умов у середньовічній Європі. У статуті також містяться найдавніші правила в західній частині Хорватії, що стосуються охорони здоров'я.

Наразі Винодольський кодекс зберігається в Національній й університетській бібліотеці Загреба.

Видання

Винодольский кодекс був вперше підготовлений до другу філологом Антоном Мажураничем і виданий їм в загребському журналі «Kolo, clanci za literaturu, umetnost i narodni zivot» (1843, III) з перекладом на сучасну хорватську (латиниця), з коментарями і примітками [2]. Звідти кодекс був передрукований Осипом Бодянським у виданні «Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских» (1846 № 4) в його ж перекладі на російську. Потім на кошти Товариства любителів древньої писемності вийшли два видання: факсиміле рукопису, виконане Анною Евреїновою, «Закон Винодольский» (Санкт-Петербург, 1878) і видання Ватрослава Ягича «Закон Винодольский, подлинный текст с русск. переводом, критическими замечаниями и объяснениями» (Санкт-Петербург, 1880), в якому текст надрукований кирилицею, також подано правничі і філологічні коментарі. Винодольский кодекс увійшов також до VI тому «Monumenta Historico-juridica Slavorum meridionalium» (Загреб, 1890), що видавався Югославською академією; в цьому виданні текст пам'ятки також надрукований кирилицею.

У 1856 році Вацлав-Олександр Мацейовський переклав Винодольский кодекс на польську мову, існують також переклади на німецьку, італійську, англійську.

Примітки

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.