Кирилиця

Впровадження християнства значно прискорило розвиток писемності й літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з міста Фесалоніки (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Найдавнішою з нині відомих датованою кириличною пам'яткою є напис 931 року в скельному монастирі біля села Крепча в Болгарії. Найдавніші пергаментні кириличні рукописи — Савина книга (Савине Євангеліє) кінця 10 або початку 11 ст., Супрасльський збірник 11 ст. (обидва збереглися і відкриті на територіях, що входили до складу Київської Русі) та Енинський апостол 11 ст., знайдений у Болгарії. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056—1057 років. Кирилиця протягом 10—12 ст. вживалася рівнобіжно з глаголицею, яку поступово витісняла. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було відносно простіше накреслення літер. Існує думка, що кирилиця прийшла до Київської Русі з Болгарії разом із старослов'янськими богослужними книгами після офіційного прийняття християнства у 988 році. Однак кириличний напис, що зберігся на корчазі з могили поблизу села Гньоздова на Смоленщині (Росія), датують першою половиною або третьою чвертю 10 ст.[5] Впевненіше датуються золоті та срібні монети Великого київського князя Володимира з кириличними текстами, карбовані, очевидно, з кінця 10 ст.

У писемності східних і південних слов'ян змінювалася форма літер кирилиці, змінювалися склад літер та їхнє звукове значення. Зміни графіки були пов'язані з розвитком слов'янських мов та внутрішньомовними процесами.

У 12 столітті в давньоруських рукописах виходять з ужитку такі літери, як йотований юс і юс великий, їх заміняють відповідно «Ꙗ», Ѧ або «ю», «оу». Літера юс малий поступово набула значення ['а] з попередньою м'якістю або поєднання jа. У рукописах 13 століття помітне опущення літер ь, ь, що пов'язане з заміною літер «ь» на «о» та «ь» на «е». У деяких рукописах, починаючи з 12 століття, літера Ѣ пишеться замість літери «е» (південно-західні, або галицько-волинські джерела). У низці давньоруських рукописів зустрічається заміна літери «ц» на «ч» (новгородські рукописи з 11 століття), заміна «с» на «ш», «з» на «ж» (псковські рукописи). У 14-15 століттях з'являються рукописи з заміною літер ѣ — і та ѣ — і.

У болгарських рукописах 12-13 століття спостерігається заміна юсів, великого і малого, йотовані юси виходять з ужитку; можлива заміна літер Ѣ — Ꙗ, ь — ь. У цей же період зафіксовані так звані одноерові джерела, в яких вживається або «ь», або «ь». Можливою була заміна літер «ь» та юс великий. Літера Ѫ існувала в болгарській абетці до 1945 року. Поступово виходять з ужитку літери йотованих голосних в положенні після голосних (моа, добраа), часто змішуються літери и — в.

У ранніх сербських рукописах відбувається втрата літер, що позначали носові голосні, виходить з ужитку літера «ь», а літера «ь» часто подвоюється. З 14 століття спостерігається заміна ъ — ь на літеру «а».

Протягом історії кирилиці мінявся тип письма. Першим з'явився устав. З 14 ст. поширився напівустав. Поява напівуставу була зумовлена прискоренням процесу писання, оскільки потреба в книгах та інших текстах збільшувалася. Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення наприкінці 14 ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив — сучасне ручне письмо з пов'язаними літерами. В 14 ст. з'явилася і орнаментальна в'язь у заголовках. Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У Росії у 1708 р. був створений близький до нинішнього гражданський шрифт, яким мали писатися і друкуватися світські тексти. Накреслення літер стало спрощеним і наближеним до стилю латинського шрифту. Елементи такого шрифту в східнослов'янських друках з'явилися раніше (в Україні 1591 року в «Граматиці доброглаголиваго еллино-словенского язика»).

Кирилицею у давнину користувалися усі православні слов'яни, а також румуни й молдовани. Із запровадженням додаткових літер і діакритичних знаків до літер кирилиці на позначення специфічних звуків на слов'яно-кириличній графічній основі ґрунтуються і нинішні системи письма українців, білорусів, росіян, болгар, македонців, сербів, чорногорців, а також (через російську) абетки багатьох народів колишнього СРСР і монгольська абетка. Населення сучасної Румунії користувалося кирилицею та слов'янською орфографією в 14-17 століттях. У 19 столітті — Румуни, а в 1932—1939 роках та з 1989 року і молдовани перейшли на латиницю. Спроби (в тому числі силоміць) запровадити замість кирилиці латиницю на західноукраїнських землях (у Галичині в 19 ст., у Закарпатті — на початку 20 ст.) були відкинуті (див: Азбучна війна).

2 жовтня 2020 парламент Болгарії оголосив кирилицю болгарською абеткою.[6]

Кирилиця була створена для церковно-слов'янської мови. Замінила глаголицю, яка використовувалася раніше. Містила декілька невикористовуваних сьогодні літер. Склад первісної кириличної абетки невідомий. «Класична» старослов'янська кирилиця з 43 літер, ймовірно, містить також і пізніші літери (ы, оу, йотовані). Кирилиця включає грецький алфавіт, але деякі суто грецькі літери (ксі, псі, фіта, іжиця) стоять не на своєму початковому місці, а винесені в кінець. Деякі літери кирилиці, що відсутні в грецькому алфавіті, за обрисами близькі до глаголичних. Ц та Ш зовні схожі на деякі літери давніх алфавітів (арамейське письмо, ефіопське письмо, коптське письмо, єврейське письмо, брахмі). Однозначно визначити джерело запозичення наразі дуже складно. Б за обрисами схожа на В, Щ на Ш. Принципи створення диграф у кирилиці (Ы з ЪІ, ОУ, йотовані літери) загалом наслідують глаголичні.

Літери кирилиці використовуються для запису чисел за грецькою системою (кирилична система числення). Замість пари зовсім архаїчних знаків — сампі та стигма, — що не входять навіть до класичного грецького алфавіту з 24 літер, пристосовані інші слов'янські літери — Ц (900) і S (6) ; згодом і третій такий знак, коппа, спочатку використовувався в кирилиці для позначення 90, але його заступила літера Ч. Деякі літери, що відсутні в грецькому алфавіті (наприклад, Б, Ж), не мають числового значення. Це відрізняє кирилицю від глаголиці, де числові значення не відповідали грецьким і ці літери не пропускалися.

Літери кирилиці мають власні назви, за різними загальним слов'янським іменам, які з них починаються, або прямо запозичені з грецької (ксі, псі); етимологія деяких назв спірна. Так само, судячи з давніх абецедаріїв, називалися й літери глаголиці. Ось список основних знаків кирилиці:

Літера	Напис- ання	Числове значення	Читання (київський ізвод)	Назва
А		1	/а/	аз
Б			/б/	бу́ки
В		2	/в/	ві́ди
Г		3	/г/	глаго́ль
Д		4	/д/	добро́
Є		5	/е, йе/	єсть
Ж			/ж/	живі́те
Ѕ		6	/з/	зіло́
Ꙁ, З		7	/з/	земля́
И		8	/и, йи, й/	і́же (вісімкове)
І, Ї		10	/и/	і (десяткове)
К		20	/к/	ка́ко
Л		30	/л/	лю́ди
М		40	/м/	мислі́те
Н		50	/н/	наш
О		70	/о/	он
П		80	/п/	поко́й
Р		100	/р/	рци
С		200	/с/	сло́во
Т		300	/т/	тве́рдо
Ѹ, ѹ		(400)	/у/	унику́, ук
Ф		500	/ф (хв)/	ферт
Х		600	/х/	хір
Ѡ		800	/о/	оме́га
Ц		900	/ц/	ци
Ч		90	/ч/	черв
Ш			/ш/	ша
Щ			/шч/	ща
Ъ			/–, и, о/	йор
Ы			/и/	йори́
Ь			/е/, м'якість приголосних, окрім шиплячих і губних	їр
Ѣ			/йі, 'і, і/	ять
Ю			/йу, 'у, у/	ю
Ꙗ			/йа, 'а/	а йотоване
Ѥ			/йе, 'е/	е йотоване
Ѧ		(900)	/йа, 'а, а/	малий юс
Ѫ			/у/	великий юс
Ѩ			/йа/	юс малий йотований
Ѭ			/йу/	юс великий йотований
Ѯ		60	/кс/	кси
Ѱ		700	/пс/	пси
Ѳ		9	/фт/, /ф (хв)/ або /т/	фти́та
Ѵ, Ѷ		400	/в, и/	и́жиця
Ҁ		(90)		ко́ппа

Розподіл кирилиці в усьому світі. Ця карта показує країни світу, що застосовують кирилицю: за допомогою темно-зеленого для країн, що послуговуються нею як офіційною абеткою, зеленого для тих, що використовують як одну з декількох офіційних абеток, та світло-зеленого для країн, що раніше вживали кирилицю, але тепер не роблять цього.

На основі кирилиці створені абетки таких слов'янських мов:

• білоруської мови (білоруська абетка),
• болгарської мови (болгарська абетка),
• македонської мови (македонська абетка),
• російської мови (російська абетка),
• сербської мови (вуковиця),
• української мови (українська абетка),
• чорногорської мови (чорногорська абетка).

Кирилиця є офіційним письмом для більшості мов Росії. Цим абеткам властива значна кількість спеціальних літер, що не трапляються в кирилиці аж до XX століття.

Кирилицю використовують для запису також таких державних неслов'янських мов як киргизька, таджицька, монгольська, казахська; частково також для узбецької (в Узбекистані йде поступовий перехід на латинську графіку).

До початку 1990-х кириличним письмом послуговувались також для азербайджанської, туркменської та молдавської мов. На території невизнаної Придністровської Молдавської республіки для запису молдавської мови досі використовують кирилицю.

• Українська абетка
• Польська кирилиця
• (Кирилична система числення)
• Свято кирилиці
• Кириличні літери в різних абетках
• Кирилиця в Юнікоді

• В. В. Німчук. Кирилиця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 291. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• В. В. Німчук. Кирилиця // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Історія української культури. Том 2. Українська культура XIII — першої половини XVII століть.
• Енциклопедія «Українська мова».

• Кирилиця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 635. — 1000 екз.
• Азбуки слов’янської символіка // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2015. – С. 20–21. – 912 с.
• Кирилиця на сайті Omniglot (англ.)
• Unicode Code Charts: Cyrillic (PDF), Cyrillic Supplement (PDF)
• Слов'янські мови і кодування ()
• Откуда есть пошла славянская письменность (рос.)
• Кириличні кодування
• Універсальний автоматичний декодер Кирилиці
• Болгарський «Закон про транслітерацію» Закон за транслитерацията від 13 березня 2009 року
• Кирилиця, каталог посилань Open Directory Project
• Олександр БІЛИК. Росія намагається вкрасти в Болгарії частину її історії // ГОЛОС УКРАЇНИ, 26 травня 2020
• Микола Семена. Росія неправомірно привласнює заслуги Кирила та Мефодія зі створення слов'янської писемності // Крим.Реалії, 29 травня 2020
• Болгарський письменник звинуватив Росію у привласненні кирилиці // ТекстOver