Вознюк Іван Іванович

Закінчив Путиловицьку семирічну, а потім Кремненську середню школу Лугинського району, 1963 року. До армії працював інструктором Олевського райкому комсомолу, різноробом на будівництві Північно-збагачувального гірничого комбінату у Кривому Розі, робітником Радомишльської шляхової дільниці на Житомирщині.

З вересня 1964 по жовтень 1967 року служив у складі Групи Радянських військ у Німеччині, регулювальником, командиром відділення, звільненим секретарем комітету комсомолу батальйону.

Після армії — навчання на філологічному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, робота у редакції газети «Промінь» Лугинського району Житомирської області, потім — навчання у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України, по закінченні ВПШ — заступник, а потім редактор малинської районної газети «Прапор Жовтня» (сім років). Газета була неодноразовим переможцем республіканських і обласних конкурсів, а 1981року Правління Спілки журналістів СРСР нагородило редакцію дипломом Спілки і першою премією у Всесоюзному конкурсі імені М. І. Ульянової на найкращу постановку масової роботи.

З 1 червня 1984 по 21 травня 1990  року— на партійній роботі, за власним бажанням повернувся у редакцію газети, де працював до переходу на партроботу. 25 років був редактором міськрайонної газети «Малинські новини». Редакція «МН» — єдина комунальна газета Житомирської області, яка з 1991 року працює без дотацій місцевого і держбюджету. Член Спілки журналістів України з 1969 року, жур.квиток № 2036. Лауреат обласної премії імені Василя Земляка в галузі публіцистики {Диплом Житомирської ОО НСЖУ від 6 червня 2006 року). Медаль «Двадцать лет победи в Великой Отечественной войне 1941–1945 г.г.»[3] Золота медаль української журналістики(постанова секретаріату НСЖУ від 14 квітня 2009 року). Медаль «За заслуги» ІІІ ступеня — рішення Президії спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) від 15 лютого 2006 року. За видатні досягнення у зміцненні та поглибленні дружби між народами Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Німецької Демократичної Республіки 30 червня 1967 року нагороджений почесною грамотою Центрального правління Товариства німецько-радянської дружби. Автор роману-есе "Розтин", або "Вскрытие" ("Острів Малов"), романів "Вихор", "Заказ", повістей "Жорстоке приземлення", "Відвага і честь" і "По собачому сліду", низки оповідань, книги мініатюр, публікацій з історії Малина.

Дружина — Вознюк Любов Юхимівна, пенсіонерка. Син — Святослав, політолог.

Заслужений журналіст України (2011).