Візит до Мінотавра (мінісеріал, 1987)

У 1968 скоєно крадіжку в квартирі відомого тоді скрипаля Давида Ойстраха. На щастя, малосвідомі крадії забрали побутові речі і не взяли коштовні скрипки, що мали значно більшу вартість. Брати Вайнери відштовхнулися від реальної події і створили у 1972 роман-детектив, де вивели, навпаки, досить свідомого крадія, що поцупив найдорожче у квартирі музиканта.

До створення сценарію залучили авторів роману. Пройшло майже 20 років з моменту написання книги, тому фільму судилися зміни і доповнення. Сценаристи пішли на них заради більшої виразності сцен, повнішого розкриття характеру персонажів, їхньої психології і мотивів дій, як зло-, так і доброчинних.

У фільмі відсутній Мінотавр як герой, він лише виникає в монологах персонажів як уособлення найгіршого, що здатне виїдати людину зсередини. Нема й лабіринту. Але слідчим мимоволі прийдеться блукати лабіринтами людських душ, аби зрозуміти причини злочину і віднайти унікальний музичний інструмент.

Кінострічка має дві сюжетні лінії: одна — детектив кінця 1980-х років, періоду кризи СРСР; друга — провінційна Італія 17 століття і майстри скрипок. Пограбована квартира відомого музиканта стала приводом для розслідування, адже йшлося про крадіжку надзвичайно коштовної речі — скрипки Страдіварі. Роль старого і мудрого, як філософ Сократ, майстра, Ніколо Аматі, доручили актору Ростиславові Плятту. Адже уславлений італійський майстер якраз навчався в Ніколо Аматі, але узяв від вчителя не тільки відданість своєму ремеслу, а й потяг до довершеності. Своєрідним кредо стають слова старого Аматі, звернуті до Страдіварі, і ще більше до глядача :

Скрипок не роблять. Роблять бочки й лавки. А скрипки, як хліб, виноград і дітей — народжують і вирощують.[1]

Багато чого з біографії Страдіварі не збережено. Це дало змогу авторам фільму окреслити головні події життя людини взагалі — навчання, одруження, стосунки в родині, конфлікти батьків і дітей, подяка вчителям, але акценти розставлені інакше, ніж в біографії. Радянські обмеження й утиски цензури не дозволили робити зйомки в Кремоні. Замість неї натурними декораціями став бароковий палац у місті Вільнюсі.

Людські долі по різному відбиваються в стрічці. Це стосується як персонажів 17, так і 20 століть. Аматі не знатиме злиднів і помре уславленим майстром. Самовідданість Страдіварі дасть змогу створити унікальні інструменти, розбагатіти, але втратити синів, які оберуть шляхи работоргівлі чи церковного фанатизму.

Музичне виховання і служіння музиці теж не всіх виведе на праведний шлях. І ми побачимо різних колишніх учнів музичного вишу — від віртуоза скрипаля до злодійських бешкетників, здатних зрадити себе, своїх учителів, дійти до саморуйнування й духовної кризи.

Фільм мав декілька характерних персонажів, двигуном вчинків яких слугувала заздрість. Заздрісником Страдіварі виведено майстра Андреа Гварнері, що стане п'яничкою. На достовірність художнього образа Гварнері грає й діалог з своїм учнем. Той зауважує непослідовність скарг Андреа на Страдіварі і протиріччя в доказах. П'яному Гварнері дістане совісті визнати, що часто кричить не він сам, а випите вино, яке і спонукає скарги, нелогічні докори, ганебну поведінку.

Заздрість залишилася майже головним двигуном вчинків Іконнікова. Приховане змагання з Поляковим приведе Іконнікова до нападу заздрості до приятеля, який виграв конкурс, і зламає його музичну кар'єру вщент. Нездатність досягти висот в мистецтві і нездатність приборкати заздрість скалічить душу Іконнікова, що присвятить життя праці зі зміями, а потім доведе до духовної і фізичної смерті.

Своєрідну заздрість відчуває й злочинний Білаш до слідчого Тихонова, які майже рівні в могутності розуму. Але різнонаправлені вектори цієї розумності спонукають Тихонова охороняти мистецьке надбання (унікальну скрипку), а Білаша — викрасти її, плюндруючи і справедливість, і законність, і професійну гідність музиканта і громадянина.

• Сергій Шакуров — слідчий Тихонов Станіслав Павлович, також — Антоніо Страдіварі
• Анна Каменкова — Лаврова Олена Сергіївна, помічниця Тихонова
• Ростислав Плятт — майстер Ніколо Аматі
• Олександр Філіпенко — Білаш Григорій Петрович
• Валентин Нікулін — Андреа Гварнері
• Микола Денисов — Джузеппе Гварнері (Гварнері дель Джезу)
• Марина Левтова — перша дружина Страдіварі
• Володимир Самойлов — Уваров Володимир Іванович, прокурор
• Валентин Гафт — Іконніков Павло Петрович
• Ніна Меньшикова — колишня дружина Іконнікова
• Наталя Арінбасарова — Марина Колеснікова, музикознавець
• Михайло Пуговкін — Мельник Степан Андрійович, майстер-ремісник
• Юрій Мороз — Паоло, старший син Страдіварі
• Андрій Дубовський — син Страдіварі, майбутній єзуїт
• Юрій Катін-Ярцев — Трубіцин Микола Геогійович, скрипаль — вчитель Білаша
• Борис Сморчков — Силкін (в титрах В. Сморчков)
• Олександр Яковлєв — Яків Хрест, кримінальник
• Ніна Шацька - Алла Георгіївна

• Автори сценарію — письменники Вайнер Аркадій Олександрович та Вайнер Георгій Олександрович
• Режисер — Ельдор Уразбаєв
• Оператор — Олександр Рибін
• Композитор — Артем'єв Едуард Миколайович

У фільмі показана погоня за злочинцем (в книзі її не було), інакше звали закордонного покупця вкраденого інструмента.

• «Нічний візит» — радянський художній детективний фільм, знятий за романом братів Вайнерів «Візит до Мінотавра» на кіностудії «Грузія-фільм» у 1974 році.

• «Візит до Мінотавра» на сайті IMDb.com
• Информация о фильме на сайте kino-teatr.ru