Військове училище евелпідів

З початком царювання баварця Оттона статут училища було змінено. До 1862 року, коли Оттона було вигнано, училище випускало на рік лише 5 випускників. В офіцерському складі армії все ще переважали або іноземці, в основному баварці, або ветерани Визвольної війни[9]. У той період історії училища німецька мова почала витісняти французьку[10].

У 1832–1840 роках училище очолював німецький філеллін Едуард фон Райнек. З 1840 до 1844 року училище очолював грецький офіцер Спиридон Спіроміліос[11].

1843 року відбулось повстання 3 вересня, вимогою якого було проголошення конституції. У повстанні взяв участь і Спіроміліос[12][13]>[14]. Участь офіцерського училища на чолі зі своїм начальником в революції 1843 року змусила короля Оттона, який вважав училище «своєю особистою справою», переглянути питання контролю й безпеки в королівстві[15].

З 1844 до 1855 року училище очолював наближений короля підполковник Карадзас, за керівництва якого 1846 року в училищі стався бунт. Для його припинення був викликаний військовий міністр Кіцос Цавелас. 9 курсантів були виключені. Училище було закрито й відкрилось знову 1847 року.

У 1855–1856 роках училище очолював полковник Ставрідіс, а з 1856 до 1862 — знову Карадзас, який також отримав звання полковника, а потім — генерала[16].

1862 року училище було ще платним і недоступним для бідняків[17].

Мундири кадетів 1885 року, малюнок Паноса Аравантіноса. Верхи на коні командир училища Колокотроніс

Після усунення Оттона від влади училище очолювали[17]:

• Петмезас — майор (1862–1863)
• Сапундзакіс — підполковник (1863–1869)
• Гонатас — підполковник (1869)
• Зівмракакіс — підполковник (1869–1877), (1877–1881)
• Антонопулос — майор (1877)
• Колокотроніс — підполковник (1881–1885)
• Манос — полковник (1885–1890), (1891–1894)
• Врускос — підполковник (1891)
• Метаксас — полковник (1894–1895), (1895 −1897)
• Доксас — полковник (1895)
• Яннаріс — полковник (1897–1898)
• Зорбас — підполковник (1898–1906)
• Ампелас — підполковник (1906)
• Константінос Даміанос — підполковник (1906–1907)
• Дімітріос Матфеопулос — підполковник (1907–1908)
• Вултсос — полковник (1908–1909)
• Схінас — підполковник (1909)

З усіх командирів училища того періоду військова історіографія відзначає як «безсумнівно його найкращого керівника» Паноса Колокотроніса, сина Теодороса Колокотроніса (1881–1885). Статут Колокотроніса був чинним до Балканських війн[18]. 1894 року училище було переведено на Марсове поле, до будівель, зведених на кошти мецената Георгіоса Авероффа.

1911 року, на тлі реформи армії, пов'язаної з очікуваною війною з Туреччиною, прибула французька військова місія на чолі з генералом Ейду. 1912 року училище очолив французький полковник Гені. За часів Балканських війн 1912–1913 років училище припинило свою діяльність на 6 місяців через мобілізацію та участь курсантів у боях[19][20].

1914 року була започаткована «Підготовча рота» з терміном підготовки 10 місяців. Рота була ліквідована за 7 років. 1915 була скасована плата за навчання, що поклало початок вступу до лав училища курсантів з різних суспільних прошарків[21].

Під час Малоазійського походу 1919–1922 років усі евелпіди взяли участь у військових операціях. 1920 року навчальний період став трирічним, а з 1924 року — чотирирічним. 1928 року офіційними церемоніями було відзначено сторіччя з дня створення училища. З 1934 до 1940 року тривалість навчання знову становила три роки. З 1909 до 1940 року училище очолювали[22]:

• Антонопулос — підполковник (1909–1910)
• Панайотіс Дангліс — полковник (1910)
• Клавдіанос — підполковник (1910)
• Клеоменіс — полковник (1910–1911)
• Константинос Калларіс — полковник (1911–1912)
• Женен — полковник (1912–1914)
• Негрепонтіс — підполковник (1914, 1915–1916)
• Хадзанестіс — полковник (1914–1915)
• Константинопулос — підполковник (1916–1917, 1920)
• Кладас — підполковник (1917, 1920–1921)
• Влахопулос — підполковник (1917)
• Хадзіміхаліс — полковник (1917–1918)
• Веретас — підполковник (1918)
• Кладас — підполковник (1918)
• Худаліс — полковник (1918–1920)
• Тсондос Вардас — полковник (1921)
• Скарлатос — генерал (1921–1922)
• Вернардос — полковник (1922)
• Теодорос Пангалос — генерал (1922)
• Гонатас — полковник (1922–1924)
• Соліотіс — генерал (1924–1929)
• Кімісіс — генерал (1929–1930)
• Делаграмматіс — генерал (1930–1934)
• Політіс — генерал (1934–1935)
• Георгіос Цолакоглу — генерал (1935–1936)
• Меліссінос — генерал (1936)
• Батас — генерал (1936–1940)

З початком греко-італійської війни 1940 року, в якій грецька зброя принесла першу перемогу країнам антигітлерівської коаліції, евелпіди були мобілізовані. В училищі залишились лише першокурсники.

Після того як на допомогу італійцям 6 квітня 1941 року прийшла німецька армія, училище було закрито 28 травня. Курсанти першокурсники відкинули капітуляцію, підписану генералом Цолакоглу. Не підкоряючись наказам полковника Стімфаліадіса, 300 курсантів забрали прапор училища та під безперервним бомбардуванням німецької авіації перетнули Пелопоннес та зуміли дістатись Криту[23].

Після звільнення Греції училище знову почало функціонувати 19 жовтня 1944 року. В ньому продовжили навчання курсанти першого та другого довоєнних курсів, що залишились в живих. Однак через грудневі військові дії між Народно-визвольною армією Греції та британськими військами училище призупинило свою діяльність та відкрилось знову в серпні 1945. Через гостру нестачу офіцерів термін навчання було зменшено до двох років.

1949 навчальний період знову було збільшено до 3 років, 1961 — до 4 років, тоді ж училище набуло статусу вищого навчального закладу. З того ж року училище приймало курсантів і з інших країн. 1982 року училище переїхало до нового комплексу до північно-східного передмістя Афін Варі. 1991 до лав училища вперше вступили жінки-курсанти. Одночасно курсанти училища створили «Полк евелпідів». Полк складається з 2-х батальйонів, у кожному по 5 рот. Батальйони носять імена героїв грецької армії «майора Веліссаріу» та «майора Папарроду».