Вічний революціонер

«Гімн. Вічний революціонер» вірш українського письменника Івана Франка 1880 року. Вперше опублікований 3 червня 1882 року у львівській газеті «Praca» під назвою «Hymn. Wicznyj revolucjoner» (латиницею), за підписом Myron.

Вічний революціонер
Мова українська
Опубліковано 1880

 Цей твір у  Вікіджерелах

Як пісня, активно включилась у сферу політичної боротьби тільки в 1905 році, досі ж була знана як вірш, який часто декламували, але не співали.

У 1905 році Микола Лисенко написав музику до «Гімну», і він почав своє нове життя, пішов у світ як революційна пісня.

Коли 1898 року відзначали 25-річчя літературної і суспільної діяльності І. Франка, громадськість Галичини підготувала Каменяреві сюрприз: хор уперше проспівав «Вічного революціонера». Незабаром пісня-гімн на музику М. Лисенка повернулася в місто свого народження Львів і полетіла по всій Галичині. Уже в 1909 році її співав львівський хор «Бандурист». Народний художник В. Касіян згадував, що у 1913 році учні реальної школи у Снятині «співали пісні», складені на слова Івана Франка, зокрема його гімн «Вічний революціонер». В період Української революції «Гімн» передруковувався у багатьох збірниках революційних пісень.

Пісня вважалась неофіційним гімном ЗУНР, зокрема ця пісня лунала під час урочистого підписання Акту Злуки 22 січня 1919 року.

Текст

Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, –
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.


Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою, –
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.


Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.


Вічний революціонер –
Дух, наука, думка, воля –
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

Джерела

  • З вершин і низин. De profundis. Гімн // Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості.
  • Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 22 – 24.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.