ГЕС Сендзю

ГЕС Сендзю (千手発電所) – гідроелектростанція в Японії на острові Хонсю. Знаходячись між ГЕС Сінаногава (вище по течії) та ГЕС Ojiya, входить до складу каскаду на річці Сінано, яка впадає до Японського моря у місті Ніїґата.

Балансуючий резервуар Асагавара

ГЕС Сендзю
37°09′27″ пн. ш. 138°44′40″ сх. д.
Країна	Японія
Стан	діюча
Річка	Сінано
Каскад	каскад на Сінано
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів	1919 – 1954
Основні характеристики
Установлена потужність	120  МВт
Тип ГЕС	дериваційна
Розрахований напір	54  м
Характеристики обладнання
Тип турбін	Френсіс
Кількість та марка турбін	5
Витрата через турбіни	250,4  м³/с
Кількість та марка гідрогенераторів	5 по 37 МВА
Основні споруди
Тип греблі	бетонна гравітаційна (Міянака), земляна (Асагавара)
Висота греблі	17 (Міянака), 37 (Асагавара)  м
Довжина греблі	331 (Міянака), 292 (Асагавара)  м
Власник	Japanese National Railways
ідентифікатори і посилання
Мапа

В межах проекту річку перекрили бетонною гравітаційною греблею Міянака висотою 17 метрів та довжиною 331 метр, яка утримує невелике водосховище з площею поверхні 0,21 км² та об’ємом 970 тис м³ (корисний об’єм 710 тис м³). Із нього ресурс подається до прокладеної по лівобережжю дериваційної системи, першу ділянку якої становлять дві паралельні лінії загальною довжиною 15,2 км. Вони виконані переважно як тунелі та завершуються у балансувальному водосховищі Асагавара, створеному на однойменній лівій притоці Сінано за допомогою земляної греблі висотою 37 метрів, довжиною 292 метра та шириною по гребеню 8 метрів. Ця споруда утримує резервуар з площею поверхні 0,13 км² та об’ємом 1065 тис м³ (корисний об’єм 853 тис м³).

Наступна ділянка дериваційної системи так само містить дві лінії загальною довжиною 6,2 км, які після двох вирівнювальних резервуарів висотою по 35 метрів з діаметром 33 метра переходять у п’ять напірних водоводів довжиною по 0,14 км зі спадаючим діаметром від 4,8 до 4,2 метра. Вони подають ресурс до машинного залу, де встановлено п’ять турбін типу Френсіс загальною номінальною потужністю 120 МВт, які використовують напір у 54 метра. Можливо відзначити, що в 1919 році станцію ввели в експлуатацію лише з трьома гідроагрегатами, четвертий додали у 1945-му, а п’ятий – в 1954-му.

Відпрацьована вода спрямовується відвідного каналу довжиною 2 км, по завершенні якого може подаватись у підвідний тунель станції Ojiya або скидатись через резервну систему назад до річки.[1][2]