ГЕС Сент-Тюль

ГЕС Сент-Тюль (фр. Sainte-Tulle) – гідроелектростанція на південному сході Франції. Розташована між ГЕС Le largue/Manosque (вище по течії) та ГЕС Beaumont, входить до каскаду на річці Дюранс (ліва притока Рони, яка відноситься до басейну Ліонської затоки Середземного моря).

ГЕС Сент-Тюль
43°47′19″ пн. ш. 5°46′25″ сх. д.
Країна	Франція
Адмінодиниця	Сент-Тюль
Стан	діюча
Річка	Дюранс
Каскад	каскад на Дюранс
Початок будівництва	1922, повна модернізація 1950 (Sainte Tulle І)
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів	1925, повна модернізація 1952 (Sainte Tulle І), 1969 (Sainte Tulle ІІ)
Основні характеристики
Установлена потужність	30 (Sainte Tulle І), 51 (Sainte Tulle ІІ)  МВт
Середнє річне виробництво	188 (Sainte Tulle І разом з La Brillanne / Le largue), 471 (Sainte Tulle ІІ разом з Manosque)  млн кВт·год
Тип ГЕС	дериваційна
Розрахований напір	37  м
Характеристики обладнання
Тип турбін	Каплан
Кількість та марка турбін	4 (Sainte Tulle І), 1 (Sainte Tulle ІІ)
Витрата через турбіни	120 (Sainte Tulle І), 150 (Sainte Tulle ІІ)  м³/с
Кількість та марка гідрогенераторів	4 (Sainte Tulle І), 1 (Sainte Tulle ІІ)
Потужність гідроагрегатів	1х51 (Sainte Tulle ІІ)  МВт
Власник	EDF
ідентифікатори і посилання
ГЕС Сент-Тюль
Мапа

Станція працює з використанням типової для каскаду на Дюранс схеми, котра передбачає відведення ресурсу до дериваційного каналу, піднятого за допомогою дамб над оточуючою місцевістю. На початку 20 століття на правобережжі річки між Вільнев та Сент-Тюль запустили в роботу три ГЕС – La Brillanne, Le largue та Сент-Тюль (1908, 1916 та 1925 роки відповідно)[1] – послідовно розташовані на одному й тому ж каналі, що прямує понад півтора десятки кілометрів по західній стороні долини Дюрансу уздовж гірського масиву Monts de Vaucluse (Передальпи Дофіне). При цьому Сент-Тюль мала п’ять турбін типу Френсіс потужністю по 7,35 МВт, допоки разом з іншими названими ГЕС не пройшла докорінну модернізацію у 1950-х роках та отримала чотири турбіни типу Каплан загальною потужністю 30 МВт.[2][3]

Після введення у 1962 році в експлуатацію ГЕС Oraison, машинний зал котрої розташований навпроти згаданого вище містечка Вільнев, з’явилась можливість підсилити схему. Відпрацьована на Oraison вода через короткий тунель довжиною 0,4 км потрапляє до каналу, який долає Дюранс по водяному мосту та тягнеться на відстань понад 5 км до місця зустрічі з каналом Brillanne-Le largue-Сент-Тюль. Тут зробили розвилку, завдяки якій ресурс може подаватись як по старому маршруту, так і по новій трасі довжиною біля 8,5 км, що пройшла західніше повз містечко Manosque, де розмістили ГЕС потужністю 49 МВт. Після станцій Le largue та Manosque обидва канали зливаються та тягнуться ще біля 7,5 км, перш ніж досягають району станції Сент-Тюль. На останній в 1969 році спорудили другий машинний зал (Сент-Тюль ІІ), обладнаний однією турбіною типу Каплан потужністю 51 МВт.[4]

До появи станцій Manosque та Сент-Тюль ІІ гідрокомплекс Brillanne-Le largue-Сент-Тюль виробляв біля 500 млн кВт-год електроенергії на рік. Після 1969 року в основному працює новий напрямок Manosque-Сент-Тюль ІІ, де за рік виробляється 471 млн кВт-год. При цьому три більш ранні станції видають 188 млн кВт-год електроенергії.[5]

Відпрацьована на Сент-Тюль вода подається далі по дериваційному каналу, на якому через 7 км знаходиться ГЕС Beaumont.[1]

Зі станції Сент-Тюль здійснюється управління всім каскадом на Дюранс та її притоці Verdon.[6]