Гаарец

«Га-Арец» (івр. הארץКраїна) — найстаріша щоденна газета Ізраїлю, виходить івритом та англійською. Заснована за назвою «Hadashot Ha'aretz»[5] — «Новини Країни» в Палестині британською окупаційною владою 1918 року. У 1919 стала виразником поглядів сіоністів-соціалістів, які емігрували з України, а в 1937 році придбана сім'єю Шокен.

івр. הארץ‎
англ. Haaretz
Логотип газети


Країна  Ізраїль[1]
Тип щоденна (крім суботи)
Мова Modern Hebrewd, англійська, іврит[1]
Політична належність Соціал-лібералізм, соціал-демократія і лібералізм
Видавець Amos Schockend
Формат Berliner
Періодичність 1 доба

Засновано 1918[1]
Власник Сім'я Шокен (60%)
М. Дюмонт Шауберг (20%)
Леонід Невзлін (20%) [2]
Редактор Алуф Бен[3]
Головний офіс Тель-Авів-Яфо
— адресаשוקן 21, תל אביב, 61001[1]
Наклад 72 000
(п'ятниця: 100 000)[4]

haaretz.com(англ.)
haaretz.co.il
 Гаарец у Вікісховищі

Загальна інформація

Виходить паралельно на івриті та англійською мовою у форматі Берлінер. Англійське видання продається спільно з International Herald Tribune. Обидві версії представлені в інтернеті. У Північній Америці, га-Арец виходить як тижневик, комбінуючи статті п'ятничного випуску з оглядом новин решти частини тижня.

У порівнянні з іншими великими газетами в Ізраїлі, га-Арец використовує менші за розміром і довжиною заголовки і шрифти. Менше місця зайнято ілюстраціями, більше аналітикою. Його редакційні статті, і головне, op-ed, розміщуються на другій сторінці, вважаються найбільш впливовими серед представників влади і верхніх соціальних верств суспільства[6]. Крім новин, «Гаарец» публікує тематичні статті з соціально-економічних та екологічних питань, а також книжкові та театральні огляди, журналістські розслідування та політичні коментарі.

Основна частина тиражу розповсюджується за передплатою, і в цьому теж відміна від решти ізраїльських газет. У видання на івриті 65 000 передплатників, в англомовного 15 000[7][8]. За звітами самої газети на основі оплати передплатників повідомляється, що її тираж становить 65 000, щодня продається 72 000 примірників і по вихідних 100 000 примірників газети[9]. Основну масу читачів становить інтелігенція і політичні та економічні еліти Ізраїлю[10][11][12]. Статистичні дослідження газетного ринку Ізраїлю показали, що «вірогідність того, що людина читає га-Арец, підвищується з доходом і суспільним становищем»[13]. Незважаючи на менший тираж в порівнянні з газетами Едіот Ахронот і Маарів, вважається, що га-Арец надає більший, ніж вони, вплив на політичне життя країни.[10]

Редакційна політика і думки

«Га-Арец» позиціонує себе як «ліберальне» видання стосовно як внутрішніх, так і міжнародних справ[14]. Ряд джерел називають її «ліберальною»[15][16][17][18], інші «лівою»[19] і «вкрай лівою».

Головні редактори газети

  • Моше Гліксон (1922—1939)
  • Гершем Шокен (1939—1990)
  • Ханох Мармарі (1991—2004)
  • Давид Ландау (2004—2008)
  • Дов Альфон (2008—2011)
  • Алуф Бен (2011-)

Автори газети

  • Рут Альмог — письменник, публіцист
  • Моше Аренс — колумніст
  • Лілі Галілі — провідний спеціаліст газети по російськомовному населенню
  • Аві Іссахар — військовий кореспондент
  • Наташа Мозговая (Natasha Mozgovaya) — глава американського бюро газети
  • Даніель Рогов — провідний ресторанний і винний критик в Ізраїлі
  • Аківа Ельдар — провідний оглядач і автор редакційних статей
  • Аміра Хасс — автор статей по палестинській тематиці
  • Гідеон Леві — колумніст і автор репортажів по палестинській тематиці

Критика газети

У квітні 2002 року письменниця Ірит Лінор написала відкритий лист у «га-Арец», в якому писала, що антисіонізм газети став «тупим і злісним»[20]. Лінор прийшла до висновку, що Держава Ізраїль викликає у керівництва газети огиду. Вона вирішила скасувати підписку на газету, яка всіляко намагалася змусити її соромитися свого сіонізму, патріотизму та інтелекту[21]. Видавець газети Амос Шокен відповів на лист і заперечував, що «га-Арец» підтримує відмову від військової служби і є антисіоністської газетою .

У травні 2005 року Амос Шокен опублікував у своїй газеті статтю, в якій, серед іншого, стверджував, що Ізраїль став «державою апартеїду» . Шокену відповіли правознавець Амнон Рубінштейн, журналіст Дан Маргаліт і багато інших. Професор Рубінштейн відзначив, що Шокен помиляється і, обмежуючи імміграцію, Ізраїль діє в рамках міжнародного права. Дан Маргаліт висловив думку, що Шокен не просто надає свободу діяльності журналістам Гідеону Леві і Аміра Хасс, а є лідером медіагрупи і «веде за собою тих, хто зневажає цінності сіонізму».

У статті, опублікованій в 2008 році в журналі «Ерец Ахерет», журналіст і письменник Гаді Тауб описує той дух презирства до ізраїльтян, який, на його думку, панує в газеті «га-Арец». Він пише, що газета просуває «радикальні антисіоністські погляди, звані постсіонізмом», і відводить центральне місце «делігітимації … права євреїв на самовизначення». Тауб також піддає різкій критиці готовність видавця газети Амоса Шокена переглянути слова державного гімну «Хатіква», оскільки арабській меншині важко ідентифікувати себе з цими словами.

Примітки

  1. https://www.nli.org.il/media/4693/israeli-publishers.csv
  2. Леонід Невзлін став співвласником «Гаарец». сайт Курсор (сайт). 12.06.2011. Архів оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 30 березня 2014.
  3. У газети «Гаарец» з'явився новий головний редактор. Сайт «IzRus.co.il». 01.08.2011. Процитовано 6 вересня 2011.
  4. Dov Alfon named as new Haaretz editor-in-chief — Haaretz — Israel News
  5. O. Elyada, " Haaretz 1918—1937: From an Establishment-Sponsored Newspaper to a Commercial Newspaper, " in: Kesher, 29 (2001) (івр.)
  6. Beckerman, Gal (September / October 2005). Disengaged. Columbia Journalism Review. Процитовано 14 березня 2009.
  7. Haaretz (26 жовтня 2007). Subscribe to Haaretz. Haaretz.[недоступне посилання з квітня 2019]
  8. Stephen Glazin (6 вересня 2007). Ha'aretz, Israel's Liberal Beacon. The Nation. Архів оригіналу за 16 січня 2009. Процитовано 19 серпня 2015.
  9. Haaretz service. Dov Alfon named as new Haaretz editor-in-chief. Haaretz , Feb 13, 2008.
  10. Rebecca L. Torstrick. http://books.google.com/books?id=amvQP0MzxRwC&pg=PA71 Culture and Customs of Israel ]. Greenwood Publishing Group, 2006
  11. Idith Zertal, Chaya Galai. Israel's Holocaust and the Politics of Nationhood . Cambridge University Press, 2005.
  12. Elizabeth Poole, John E. Richardson. Muslims and the News Media . I.B.Tauris, 2006 /
  13. Dan Caspi, Yehiel Limor. The IN / Outsiders: Mass Media in Israel . Hampton Press, 1999. p. 79.
  14. Haaretz.com. About Haaretz. Архівовано 2010-04-04 у Wayback Machine.
  15. Dan Caspi: Media Decentralization: The Case of Israel's Local Newspapers . Transaction Publishers, 1986.
  16. Ira Sharkansky: The Politics of Religion and the Religion of Politics: Looking at Israel . Lexington Books, 2000.
  17. Rebecca L. Torstrick. Culture and Customs of Israel . Greenwood Publishing Group, 2006
  18. BBC NEWS|Middle East |Israeli media vents fury at Likud, 17 December, 2002
  19. Middle East &# 124; Sharon orders Gaza pullout plan. BBC News. 2 лютого 2004. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 5 березня 2010.
  20. Максим Шевченко - рупор газети «Гаарец». IzRus.co.il. 16.11.2012. Процитовано 29 березня 2014.
  21. Ірит Лінор (25.04.2002). Повний лист Лінор (івр.). ynet. Процитовано 29 березня 2014.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.