Газоконденсатний поклад

Газоконденсатний поклад (рос.газоконденсатная залежь, англ. gas condensate field; нім. Gaskondensatlager n) – індивідуальне скупчення в надрах у пароподібному стані бензино-гасових вуглеводнів та їх аналогів, які при ізотерміч. зниженні пластового тиску випадають у вигляді газового конденсату.

До газоконденсатних покладів звичайно відносять поклади із вмістом конденсату не нижче 5–10 г/м³. Можуть бути приурочені до будь-яких пасток і колекторів. За джерелом рідких вуглеводнів виділяють первинні газоконденсатні поклади (утворені на глибинах понад 3,5 тис. м) і вторинні, що формуються шляхом випаровування частини нафт. суміші.

За термобаричним станом розрізняють насичені і ненасичені газоконденсатні поклади.

Утворення газоконденсатних покладів пов’язане з ретроградними явищами (зворотним випаровуванням і зворотною конденсацією), які ґрунтуються на здатності рідких вуглеводнів при певних термобаричних умовах розчинятися в стиснених газах і конденсуватися з останніх під час зниження тиску. Газоконденсатні поклади характеризуються вмістом стабільного конденсату, тиском максимальної конденсації при різних температурах і тиском початку конденсації, складом пластового газу і конденсату, потенційним вмістом рідких вуглеводнів (С₅Н_12+вищі) і т.д.

Звичайно визначають вихід конденсату в г/м³ – кількість рідкої фази, яка виділяється з 1 м³ газу при певному тиску і температурі в промислових умовах (т.зв. сирий конденсат). Вміст конденсату для газоконденсатних покладів коливається від 5-10 до 500-1000 г/м³ природного газу родовища.