Гай Сульпіцій Лонг
Гай Сульпі́цій Лонг (лат. Gaius Sulpicius Longus; ? — після 312 до н. е.) — політичний, державний і військовий діяч Римської республіки, триразовий консул 337, 323, 314 років до н. е..
| Гай Сульпіцій Лонг | |
|---|---|
| лат. C. Sulpicius Ser.f.Q.n. Longus | |
| Ім'я при народженні | Gaius Sulpicius Longus |
| Народився |
невідомо Стародавній Рим |
| Помер |
після 312 до н. е. невідомо |
| Громадянство | Римська республіка |
| Діяльність | політик, військовий і державний діяч |
| Суспільний стан | патрицій[1] і шляхтич[1] |
| Посада | консул |
| Термін | 337, 323, 314 роки до н. е. |
| Рід | Сульпіції |
| Батько | Сервій Сульпіцій Лонг |
| Мати | невідомо |
Життєпис
Походив з патриціанського роду Сульпіціїв. Його батьком був Сервій Сульпіцій Лонг.
Вперше Гая Сульпіція було обрано консулом у 337 році до н. е. разом з Публієм Елієм Петом. Того ж року розпочалася війна із війна між сідіцинами і союзними Риму аврунками. Гай Сульпіцій і його колега були спрямовані їм на допомогу. Однак, через неквапливість консули не встигли допомогти союзникам, тому сенат призначив диктатора Гая Клавдія Красса Інрегілленса.
У 323 році до н. е. його було вдруге обрано консулом, цього разу разом з Квінтом Авлієм Церретан. Гай Сульпіцій відправився воювати з самнітами. Римляни розорили землі Самніуму, однак, відкритих бойових дій не було.
у 319 році до н. е. його можливо було обрано цензором з колегою, ім'я якого залишилось невідомим.
У 314 році до н. е. його втретє було обрано консулом, цього разу разом з Марком Петелієм Лібоном. Тоді тривала друга Самнітська війна. Було захоплено місто Сору і землі авзонів. У тому ж році консули розгромили самнитів при Кавдії, після чого рушили до Бовіану, де передали війська диктатору Гаю Петелію Лібону Візолу.
У 312 році до н. е. Гай Сульпіцій був призначений диктатором для підготовки до війни з етрусками.
Подальша доля Гая Сульпіція Лонга невідома.
Джерела
- Friedrich Münzer: Sulpicius 75). // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band IV A,1, Stuttgart 1931, Sp. 813–814. (нім.)