Галецький Семен Якович

Семен Якович Галецький гербу Лук[1] (? — 8 липня 1738) — український військовий і державний діяч часів Гетьманщини. Полковник Стародубського полку у 1728—1730 рр. Генеральний бунчужний. Загинув у бою при Гайман-долині.

Галецький Семен Якович
Помер 8 липня 1738(1738-07-08)
Діти Q21092646?

Біографія
Герб роду Галецьких.

Батько Семена — Яків Галеця був соратником гетьмана Мазепи, про нього згадує у своєму літописі український літописець Самійло Величко. Семен Галецький освіту здобув, скоріш за все, у Київській Могилянській академії, оскільки добре володів українською літературною мовою свого часу. Одружившись у 1700-му році з онукою бакланського сотника Терентія Ширая, Галецький оселився у Погарі та служив у козацькому війську, іменуючись значним військовим товаришем Стародубського полку (1700—1704). 1704-го року Галецького було відзначено від імені гетьмана Мазепи, який подарував йому 10 селянських дворів у селі Михайлівському на річці Бойні. Здібності Галецького скоро дали йому можливість отримати і уряди. Так, на самому початку 1706-го року він був уже Погарським наказним сотником, а потім, на початку 1707-го, Стародубським полковим осавулом. На цьому уряді Галецький пробув до 1712-го року, коли отримав місце погарського сотника, у 1719-му році він був Стародубським наказним полковником, а потім, з 1722-го року, став сотником у Новгороді-Сіверському. У цей період Семен Галецький увійшов до політичного гуртка, який склався навколо наказного гетьмана України Павла Полуботка, і саме Галецький возив від імені гетьмана так звані «Коломацькі статті» до Санкт-Петербургу, у яких вимагалося від російського уряду надати Україні політичну незалежність. У грудні 1723-го року Галецького було заарештовано, та відправлено до казематів Петропавловської фортеці, де він і знаходився разом із Павлом Полуботком та іншими борцями за українську незалежність. Тільки зі смертю Петра І Галецький зміг повернутися на батьківщину, де й очолив Стародубську сотню.

На Стародубському уряді
  • У 1725-му та 1726-му роках наказний полковник, до того ж поєднуючи у своїх руках уряди сотника, полкового обозного та судді.
  • У 1728—1730 рр. Стародубський полковник разом з Опанасом Єсимонтовським та Степаном Максимовичем.

На посаді Генерального бунчужного
  • З 1734-го року Генеральний бунчужний.

1738-го року російське військо під командуванням фельдмаршала Мініха рушило у так званий «Кримський похід» проти татар. Мусило йти з росіянами й українське військо у складі Гадяцького, Ніжинського, Стародубського та Чернігівського полків, якими керував у цьому поході саме генеральний бунчужний Галецький. 8 червня 1738-го року відбулася битва при Гайман-долині, де Семен Галецький рішуче вступив у бій, та наклав головою. Разом з Галецьким загинув у тому бою й український літописець Григорій Грабянка, що був у цей час гадяцьким полковником.

Семен Галецький в українській літературі

Автор «Історії Русів» так описав загибель Галецького:

Галецький, вирядивши з собою чотири Полки Малоросійські: Гадяцький, Ніжинський, Стародубський і Чернігівський і забравши легку артилерію тих полків та призначені йому полки Драгунські, вирушив з ними на Татар… Галецький, закликавши сина свого Петра, що був у Стародубському Полку Сотником, дозволив йому рятуватися, як молодому чоловікові, всіма можливими способами, а про себе сказав, що він того робити не буде з обов'язку присяги і свого начальства. І так війська тії були велелюдством Татарським розбиті вщент, і начальник Галецький порубаний на шматки, а син його і кількасот Козаків та Драгунів урятувалися в темряві нічній поміж трупів та в порожніх копанях.
Оригінальний текст (рос.)
Полковникъ Галецкій, отрядивъ съ собою 4 полка Малоросійскихъ: Гадяцкій, НЂжинскій, Стародубскій и Черниговскій, и взявъ легкую тЂхъ полковъ артиллерію и, назначенные ему, полки Драгунскіе, отправился съ ними на Татаръ. Походъ сей производили на нихъ по ихъ же правиламъ или хищнымъ ухваткамъ, т. е., середину дня покоились войска и кормили лошадей въ мЂстахъ скрытныхъ, а въ прочее время и во всю ночь продолжали свой маршъ, и такимъ образомъ достигли Гайманъ Долины на самой зарЂ. Но въ какое пришелъ изумленіе Галецкій, когда увидЂлъ при той долинЂ необозримую степь, покрытую Татарскимъ становищемъ! Отвага его не давала ему унывать, а рЂшимость запрещала медлить и попустить войску разсмотрЂть свое несчастіе. Онъ тотчасъ напалъ на Татаръ, пробуждавшихся оть сна, и во всей своей опрометчивости прошелъ ихъ станъ во все его пространство и поразилъ цЂлыя тысячи, а прочихъ разсыпалъ по его сторонамъ. Но когда возвратился онъ въ долину, какъ въ единое пристанище, способное для роздыха и водопоя, то тутъ окруженъ былъ Татарами со всЂхъ сторонъ и принужденъ биться и устроить батарею, прикрытую по четыремъ угламъ легкою артиллеріею. Нападеніе и отпоръ продолжались во весъ день съ равною отвагою и неустрашимостію, и отъ множества труповъ, побитыхъ съ обЂихъ сторонъ людей и лошадей, сдЂланъ былъ валъ вокругъ батавой, довольно возвышенный, на подобіе ретраншамента, и изъ него удобно защищались. Но въ вечеру повелЂно отъ Хана Татарскаго спЂшиться всЂмъ Татарамъ и бросить въ средину батавы знамена свои и бунчуки. Посему знаку полЂзли Татары въ батаву со всЂхъ сторонъ и, не взирая ни на какія ихъ пораженія, Галецкій, призвавъ сына своего, Петра, бывшаго въ Стародубскомъ полку Сотникомъ Погарскимъ, позволилъ ему спасаться, яко молодому человЂку, всЂми возможными способами, а о себЂ сказалъ, что онъ того дЂлать не будетъ по должности присяги и своего начальства. И такъ войска оныя были многолюдствомъ Татарскимъ разбиты на голову, и начальникъ Галецкій изрубленъ въ куски, а сынъ его и нЂсколько сотъ Козаковъ и Драгуновъ спаслись во время наступившей темноты ночной между труповъ и въ пустыхъ копаняхъ.[2]

Український поет Степан Руданський у своїй поемі «Мініх» так написав про загибель Семена Галецького:


…пан Галецький
Стиха промовляє:
«Пусти мене, отамане,
на час погуляти,
пусти мене з козаками
кримців пошукати»…


І кинувся між татарів,
Та вже не вертався,
Тілько слави з козаками
Вічної набрався.[3]

Нащадки Галецького

Син Семена Галецького Петро, що урятувався у битві, наслідував уряд Григорія Грабянки, і став Гадяцьким полковником. Нащадки Семена Галецького ще майже два століття жили і служили на Стародубщині і прилеглих землях Чернігівської губернії. Згодом переїхали на Брацлавщину

Цікаві факти

У Стародубі до радянських часів існувала вулиця Галецька, на якій мешкали нащадки Семена Галецького. В радянські часи ця вулиця перейменована на Трудову, хоча місцеві жителі дотепер називають її Галещиною.[4]

Примітки
  1. Козацька еліта Гетьманщини
  2. Исторія Русовъ или Малой Россіи
  3. Степан Руданський. Поема «Мініх».
  4. В. Д. Бабодей «Топонимика стародубских улиц»//Сайт «Стародуб». Архів оригіналу за 14 квітня 2014. Процитовано 13 квітня 2014.

Джерела та література

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.