Руданський Степан Васильович

Степа́н Васи́льович Руда́нський (25 грудня 1833 (6 січня 1834)(18340106), с. Хомутинці, нині Калинівського району Вінницької області 21 квітня 1873 (3 травня 1873), Ялта) — український поет, перекладач античної літератури. Автор класичних сатир на міжнаціональну та антиімперську тематику. Професійний лікар.

Степан Васильович Руданський
Фото Руданського з книги «Співомовки» 1921 року видання
Ім'я при народженні Степан Васильович Руданський
Псевдо Н-й Г-ь Волинський
Вінок Руданський
Народився 25 грудня 1833 (6 січня 1834) або 1833
Хомутинці, Калинівський район, Вінницька область, Україна[1]
Помер 3 травня 1873(1873-05-03) або 1873
Ялта, Таврійська губернія, Російська імперія[1]
·туберкульоз
Поховання Полікурівський меморіал
Громадянство Російська імперія
Діяльність лікар, поет
Alma mater Імператорська медико-хірургічна академіяd
Мова творів українська
Роки активності 1859—1872
Жанр романтичні балади
Нагороди
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

 Руданський Степан Васильович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

Народився 25 грудня 1833 року (за старим стилем) у селі Хомутинці Вінницького повіту Подільської губернії в родині сільського священика.

Після початкової науки в дяка вчився у Шаргородській бурсі (18421849) та Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському (18491855).

Ще в роки навчання у семінарії почав назрівати конфлікт з батьком. Коли 1856 року Руданський приїздить до Петербурга, то цілком самочинно, проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної, відомої вже на той час як осередок передової науки і культури. Тут у 1850-1860-х роках працювали Сергій Боткін, Іван Сєченов та інші молоді передові вчені.

В медико-хірургічній академії підтримувався традиційний інтерес до літератури й мистецтва. Ще раніше професор хірургії академії Каменецький разом з Парпурою підготував перше видання «Енеїди» Івана Котляревського. Аматорський гурток студентів цього навчального закладу вперше поставив драму Тараса Шевченка «Назар Стодоля» (1844). Тут здобували освіту колишні петрашевці, що, безперечно, активізувало громадянську настроєність студентів.

У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа».

Степан Руданський, початок 1870-тих років. Портрет худ. В. Ковальова)

Петербурзький період найплідніший у житті Руданського-поета. У цей час (1859) він почав друкуватися. Помітно загострюються громадянські мотиви його творчості («До дуба», «Гей, бики!»), визріває й кристалізується майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виникнення нового поетичного жанру в українській поезії — віршованої гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з російської та інших мов.

Після закінчення академії Руданський, оскільки мав захворювання легенів, одержав призначення працювати повітовим лікарем на південному узбережжі Криму, куди він і приїхав 1861 року. У 18611873 рр. Руданський працював міським лікарем в Ялті, карантинним лікарем в порту, а також лікарем у маєтках князя Воронцова. Він доклав багато зусиль для піднесення благоустрою міста, невтомно трудився як лікар і почесний мировий суддя Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи, водночас цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті ще на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість — головним чином, у галузі перекладу.

Знайомство з поетом і композитором Петром Ніщинським, художником Іваном Айвазовським, поетом та істориком Миколою Костомаровим, поетом Амвросієм Метлинським наклало відбиток на творчі заняття Руданського, підтримувало інтерес до живопису, старовини, народної творчості. Найбільше ж уваги в ялтинський період Руданський приділяв перекладам з античної та російської літератур (Гомер, Вергілій, Лермонтов).

Смерть і поховання

Могила Степана Руданського (сучасний вигляд)

Помер Руданський у Ялті 21 квітня 1873 (за старим стилем). Передчасну смерть спричинила не лише недуга (сухоти ще зі студентських років), але й надмірні вимоги начальства у зв'язку зі спалахом епідемії холери в Ялті.

Його поховали в Ялті на Масандрівському кладовищі. 1892 року на могилі споруджено перший пам'ятник, який згодом замінили на новий.

Сергій Єфремов описав перший пам'ятник на могилі Степана Руданського:

  • «Півкругла брила дикого, необтесаного каменя, аршинів на 2½ заввишки… Червонасто-сїрий кольор каменя … відтїняє невеличкий білий мармуровий хрестик на своєму вершечку… По каміню повив ся розгорнутий аркуш і на йому вирито:
    На могилї не заплаче
    Нїхто в чужинї,
    Хиба хмаронька заплаче
    Дощем по мені.
      
    Степан Руданський, український поет, помер року 1873. квітня 21-го, 39 літ…»[2]

На місці зруйнованого під час війни Масандрівського цвинтаря було створено Полікурівський меморіал. Сучасний надгробок С.Руданського розташований біля головного входу на меморіал, осторонь від інших збережених поховань.

Творчість

Вірші Руданський почав писати ще в семінарії у жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив фольклору й Т.Шевченка. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва («Над колискою». «Не кидай мене»), заклик до праці на ниві рідної культури («Гей, бики!», «До дуба»), звертання до славного минулого свого народу (історичні поеми «Віщий Олег», «Мазепа», «Іван Скоропада», «Павло Полуботок», «Велямін», «Апостол» та ін.).

Руданський, готуючи свої твори до видання, укладав їх у рукописні збірки. Цензура, а також урядові заборони утруднювали й гальмували їх друкування.

Усі свої твори, включаючи й віршовані переклади, Руданський називав «співомовками». «Співомовки» це збірки гумористичних віршів, жартів, приказок і сміховинок про панів, попів, циган, москалів, поляків, жидів, німців, чортів і т. д., зачерпнутих здебільше з уст народу («Пан та Іван в дорозі», «Піп з кропилом», «Баба в церкві», «Циган з хроном», «Вареники», «Хоробрий лях», «Мошко-асесор», «Зайшов німець раз на баль», «Чорт» та ін.).

Степан Руданський із сестрою Ольгою та братом Григорієм, 1860-ті роки

Термін «Співомовки» закріпив за гуморесками Іван Франко. Гуморески Руданського являли собою нову різновидність гумористично-сатиричних віршованих творів, якої раніше в українській поезії не було і поява якої вимагала закріплення відповідним терміном.

Основні автографи творів Руданського складають три томи, переписані й оформлені самим поетом. Перший, під назвою «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка перша, з 1851 року до 1857» (Вінок — переклад імені поета з грецької: стефанос — вінок), вміщує пісні та балади в хронологічній послідовності їх написання. Другий — «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка друга, 18571858 і 1859» — складається з 235 поезій, гуморесок, названих «приказками», й вірша «Студент». Третій — «Співомовки козака Вінка Руданського, 18591860» — це пісні, приказки, легенди, історичні поеми. Крім цієї першої авторської редакції творів Руданського, відомі автографи збірок, укладених за жанрово-тематичним принципом у різні часи й призначених до видання. До таких належать рукопис «Нива» (18581859) і рукопис, який 1861 року мав уже цензурний дозвіл, але так і не з'явився друком.

За життя поета була опублікована лише невелика кількість його творів у петербурзькому тижневику «Русский мир» (1859), у двох номерах «Основи» (1862), в «Опыте южнорусского словаря» Шейковського (1861), у львівському журналі «Правда». Більшість творів поета побачила світ у 80-х — на початку 90-х років уже після його смерті у львівських виданнях «Правда», «Зоря», в «Киевской старине».

Перше видання «Співомовок» окремою книгою, яке вмістило двадцять вісім віршів, здійснила в Києві Олена Пчілка 1880 р. під псевдонімом «Н-й Г-ь Волинський» (Невеличкий гурток волинський). Найповніше дореволюційне видання творів Руданського у семи томах (перше видання 18951903, друге 1910) вийшло завдяки зусиллям М. Комарова, Василя Лукича (В.Левицького), А.Кримського та І.Франка. Найповнішим, найбільш прокоментованим і укладеним з урахуванням авторської роботи над підготовкою рукописів до видання є тритомник «Степан Руданський. Твори в трьох томах» (К., 19721973).

Крім веселих «співомовок», Руданський писав ліричні поезії («Повій, вітре, на Вкраїну», «Чорний колір», «Ой, чому ти не літаєш» та ін.), що відбивали не тільки особисте горе поета, але й страждання всього народу. Деякі з них стали народними піснями («Повій вітре, на Вкраїну»). Деякі вірші мають автобіографічний характер («Студент», 1858).

До літературної спадщини Руданського, основна й найцінніша частина якої була надрукована лише по його смерті, належать і переклади («Слово о полку Ігоревім», уривки з «Краледворського рукопису», Гомерова «Іліада», Верґілієва «Енеїда», частина «Демона» Лермонтова, «Сни» Гейне, поодинокі вірші Т.Ленартовича й Б.Радичевича), збірники народних пісень з власних записів («Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С. В. Р.», Кам'янець-Подільський, 1852; «Копа пісень», Ялта, 1862). За життя поета вони не були опубліковані, а після його смерті тривалий час перебували в приватних руках. Виявлені й вивчені фольклористами у часи СРСР, вони видані 1972 у Києві.

Вшанування пам'яті

Бюст Степана Руданського на території Луганського онкодиспансера. Споруджений за ініціативи Юрія Єненка

У Хомутинцях Калинівського району Вінницької області працює Літературний музей Степана Руданського, заснований у 1959 році і в 1967 році відкритий у спеціально збудованому приміщенні на місці хати батьків поета, де він народився.

Починаючи від 1981 року на батьківщині С. Руданського, зокрема в музеї проводяться дні сатири і гумору імені Степана Руданського, що традиційно відзначаються в січні після дня народження гумориста.

Меморіальна дошка поету і лікарю Степану Руданському в Кам'янці-Подільському

2014 р. у місті Калинівка встановлено пам'ятник С. Руданському.

У 2015 р. на колишньому будинку Подільської духовної семінарії у Кам'янці-Подільському урочисто відкрито меморіальну дошку поету і лікарю Степану Руданському.

Філателія

17 січня 2009 року введено в обіг поштову марку № 979 «Степан Руданський (1834—1873)». Формат марки — 40×28 мм. Кількість марок в аркуші — 12 (3х4). Номінал марки — 1 гривня. Наклад 200 тисяч примірників.

Марку захищено мікротекстом «О. Калмиков». В ультрафіолетових променях світяться дубльоване факсиміле підпису та зображення книг. Художник марки та штемпеля Олександр Калмиков[3].

Освіта

В Ялті діє Ялтинський НВК № 15 «гімназія-школа-садок» імені Степана Руданського, в якій є Кімната-музей Степана Руданського[4]. Це єдина україномовна школа Ялти (ред. до окупації Росією).

Вулиці

У Києві, Львові, Чернівцях, Вінниці, Ужгороді та Ялті є вулиці Руданського.

Цікаві факти

В 1870 в Ялті поет-романтик Амвросій Метлинський покінчив життя самогубством. Розтин тіла покійного робив Степан Руданський спільно зі ще одним лікарем[5]. Також серед пацієнтів Степана Руданського був, в останні дні свого життя, видатний актор Михайло Щепкін[6].

Твори

Популярні цитати з творів

Шо, не віриш?

Мені якось один не повірив,—

Так я йому через те

Пику перемірив.

Тексти творів

Фольклорні записи

Примітки

Джерела та література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.