Гаюї Юст Валентинович

Юст (Жюст) Валентинович Гаюї (Аюї) — французький геолог, кристалограф, військовий інженер; працював в Одесі в першій третині XIX ст.[1]

Гаюї Юст Валентинович
Народився 1 липня 1793(1793-07-01)
Париж, Франція
Помер 1 серпня 1848(1848-08-01) (55 років)
Країна  Франція
Діяльність військовий інженер, інженер
Галузь кристалографія
Заклад Петербурзька академія наук

Був відомий своїми дослідженнями про природу виникнення зсувів, про використовування підземних вод в цілях водопостачання. У 1828 році був обраний членом-кореспондентом Російської академії наук.[2] При проектуванні будівель застосовував переважно стиль ампір, для низки споруд — стильові форми середньовічної архітектури.[1]

Дослідження одеських зсувів

У 1813 році Гаюї першим розпочав дослідження зсувів в Одесі. Свої відповідні праці французькою мовою він представив в Петербурзьку академію наук у 1831 році. Гаюї запропонував модель утворення зсувів, яку визнавали всі наступні геологи та інженери.[3]

Проекти в Одесі

Серед проектів Гаюї в Одесі:

  • докладні плани Водяної балки, проекти оформлення наметів над колодязями (1825).
  • артезіанський колодязь у Водяній балці (1833).
  • маяк на Великому Фонтані, який мав дуже важливе значення для функціонування Одеського порту (1815–1827).
  • брав участь у будівництві споруд Одеського карантину (план Ф. Шаля, кошторис Дж. Фраполлі, співвиконавці інженери К. Потьє і Г. Морозов).
  • проект ансамблевої забудови Одеського порту, який передбачав не лише зонування територій за використанням, а й об'ємні вирішення в монументальних ампірних архітектурних формах. Ймовірно співавтором цього проекту був одеський архітектор Франсуа Шаль (1825).

Гаюї також займався вирішенням проблем внутрішньоміських зв'язків:

  • складав проекти шосе для Рішельєвської, Херсонської, Дерібасівської та інших вулиць (20-і роки).
  • опрацював проекти і збудував муровані аркові мости через Карантинну балку (разом з архітітектором О. Дігбі): по вул. Поштовій — Новиков (1822–1824), по вул. Єврейській — Сікардів (1822–1825, не зберігся).
  • керував трасуванням межі порто-франко навколо центрального ядра Одеси, виконував відповідні кресленики районів міста і перекриття канав (1819).[1]

Примітки
  1. Володимир Тимофієнко. Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник.
  2. В. Солодова. М. С. Воронцов та подорож імператора Миколи I по Новоросії у 1837 році
  3. В. А. Гришин. Из истории одесских оползней (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.