Гельмут фон Ляйпціг

Ляйпціг і Роммель (1942).

Представник знатного саксонського роду. Син морського офіцера, який служив в німецьких охоронних частинах у Німецькій Південно-Західній Африці. Виріс на сімейних фермах в Намібії. В 1937 році прибув в Гамбург, а потім в Нюрнберг, де почав вчитись на інженера-механіка. Також був зарахований в моторизовані частини Гітлер'югенду. Незадовго до початку Другої світової війни безуспішно намагався повернутися на батьківщину.

Ляйпціг за кермом автомобіля Роммеля (1943).

З початком Африканської кампанії Ляйпціг намагався вступити добровольцем в Африканський корпус, але був направлений інструктором з водіння в танкове училище Інгольштадта. В жовтні 1941 року був направлений в Африканський корпус і призначений водієм Ервіна Роммеля, оскільки чудово вмів водити автомобіль по глибокому піску і на спеці. Після війни Ляйпціг описував Роммеля як «найбожевільнішого пасажира в історії», оскільки той постійного підганяв його і вимагав, щоб вони проїхали поблизу ворожих мінних полів, якщо натрапляли на них. 6 березня 1943 року Ляйпціг востаннє віз Роммеля — на аеродром, звідки той за наказом Адольфа Гітлера мав повернутися в Німеччину. На прощання Роммель подарував йому свою підписану фотографію в рамці і повідомив, що Ляйпціг також вирушить в Німеччину — для проходження офіцерських курсів.

Після завершення курсів був зарахований в дивізію «Бранденбург», в якій служив його старший брат Конрад. Учасник боїв в Греції і Югославії, з вересня 1944 року — на Східному фронті в Чехословаччині. Відзначився під час битви за Берлін. В травні 1945 року був взятий в полон радянськими військами. Був засуджений до 25 років ув'язнення. В 1955 році звільнений; останні кілька років провів в умовах сильного холоду в Заполяр'ї.[1]

Після звільнення вирушив в Аргентину, де провів кілька місяців у свого брата Гернота. В жовтні 1956 року повернувся в рідну Намібію. В 1962 році купив ферму Ахальм. Ляйпціг заснував Німецьку культурну раду в Намібії і очолював її в 1986/97 роках. В 1989 році як член ордену іоаннітів заснував гуртожиток, в якому мешкають до 100 школярів.[2] В 2006 році відвідав Німеччину. Він був запрошений на виставку Techno-Classica в Ессені, на якій був представлений відреставрований автомобіль Роммеля Horch 901, захоплений в 1943 році британськими військами. Ляйпціг знову сів за кермо автомобіля і водив його на виставці.[3] В 2014 році разом з дружиною покинув свою ферму і оселився в притулку для перестарілих, де і прожив решту життя.

В 1956 році познайомився з вчителькою Зігрід Вендер, родом із Штутгарта. В тому ж році після переїзду в Намібію вони одружились. В пари народились 6 дітей. Станом на 2016 рік діти Ляйпціга жили в Намібії і ПАР.

• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Медаль «За італо-німецьку кампанію в Африці» (Королівство Італія)
• Нарукавна стрічка «Африка»
• Лицарський хрест Залізного хреста (28 квітня 1945) — командир взводу танково-розвідувального дивізіону «Бранденбург».
• Орден Святого Йоанна (Бранденбург)

• Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
• Yasmin Opielok: Rommels Fahrer in Afrika entdeckt, Die Welt, 25. Februar 2001

1. Online, FOCUS. Rommels Fahrer: Der wahre Wüstenfuchs. FOCUS Online (нім.). Процитовано 19 листопада 2021.
2. Zeitung, Allgemeine. Hellmut von Leipzig wird 90 Jahre alt - Lokales - Allgemeine Zeitung. www.az.com.na (англ.). Процитовано 19 листопада 2021.
3. Megashorts (27 червня 2010). Rommel's Staff Car. Процитовано 19 листопада 2021.