Генрик І Бородатий

Походив з династії П'ястів. Був п'ятим сином Болеслава I Високого та Христини, доньки Беренгара фон Зульцбаха. У нього було мало шансів отримати якісь володіння й титул князя (герцога) Сілезії. Але передчасна смерть всіх старших братів призвела до того, що Генрик став спадкоємцем батька у 1190 році. Того ж року уклав шлюб з представницею роду Андексів. У 1201 році після смерті батька став герцогом Сілезії.

Його стрийко 1202 року Мєшко Кривоногий спробував захопити Ополе, але на боці Генрика виступила церква, і він того ж року зумів повернути Опольське князівство, заплативши стрийкові відкуп у 1000 срібних монет.

У 1202 році після смерті верховного князя Мєшка III Старого, герцог Генрик став активно втручатися в загальнопольські справи. Генрик Бородатий певний час намагався дотримуватися нейтралітету, але більше симпатизував Лешекові Білому, Конрадові Мазовецькому, Владиславові Одоничу, які протистояли Владиславові III Тонконогому.

Незабаром він був змушений змінити свою позицію. У 1206 році вигнаний з Кракова Владислав III Тонконогий запропонував Генріку I обміняти сілезське князівство Любуську на Каліську у Великій Польщі. Генрик Бородатий погодився, що ще більш заплутало ситуацію, оскільки на Каліш претендував Владислав Одонич. Останній звернувся за підтримкою до гнєзненського архієпископа Генрика Кетлича, в результаті чого Владислав III Тонконогий вигнав з Польщі їх обох. Генрик I надав притулок вигнанцям, надавши Олоничу Каліш, проте лише на час, поки останній не відновить батьківській спадок.

У 1207 році його намагалися втягнути у конфлікт в Священній Римській імперії між Гогенштауфенами і Вельфами. Втім Генрік Бородатий вирішив залишитися поза цим конфліктом.

В 1210 році папа римський Іннокентій III видав буллу, яка проголошувала Генрика I головним серед польських князів. Щоб розібратися в заплутаній ситуації, П'ясти зібралися на з'їзд у Борзикові. Але Мешко Кривоногий раптово захопив Краків. Після смерті останнього у 1211 році старшинство перейшло до Генріка, проте він відмовився від верховенства на користь Лєшека Білого, оскільки з 1209 року вів війну з Конрадом II Лужицьким. Протягом 1209—1210 років він втратив і повернув Любуське князівство. Проте боротьба за цю частину Сілезії тривала до 1230 року.

У 1217—1218 роках на з'їздах у Данкові і Сандовелі Генрік I уклав союзи з Лешеком I Білим та Владиславом III Тонконогим, пізніше до них приєднався Конрад I Мазовецький. Метою союзів була організація хрестових походів проти язичників-пруссів. Проте незважаючи на витрачені зусилля, походи 1222—1223 років не мали успіху. За ініціативи Генріка I та Конрада I вирішено запросити до Польщі німецьких лицарів-хрестоносців, що було зроблено у 1226 році.

1225 році Людвиг IV, ландграф Тюрингії, захопив Любуське князівство. За цих обставин Генрік Бородатий вимушений був відволікатися на відвоювання цього князівства. Лише у 1230 Генрік Распе відмовився від цих земель на користь магдебурзького архієпископа Адальберта I Кефернбурга. З останнім Генрік I зумів домовитися щодо збереження Любуші за собою. 1226 року відвоював фортецю Цединя у князя Браніма I Померанського.

Генрік Бородатий був присутній на з'їзді князів у ґміні Ґонсава в 1227 році, під час якого в результаті раптового нападу Святоплука II, герцога Померанського було вбито Лєшека Білого, а Генріка важко поранено. В цей час у Генріка I знову з'явилася можливість опанувати Краковом і Малою Польщею, але знать воліла бачити князем Владислава III, якого обрано у 1228 році у Вісліці.

Через складну ситуацію у Великій Польщі Владислав Тонконогий був змушений залишити Краків, залишивши там Генріка I як намісника. Останній обіцяв військову підтримку Владиславу III в боротьбі проти Владислава Одонича в обмін на визнання Генріка спадкоємцем Великопольського князівства.

Генрік I опинився втягнутим у війну з Конрадом I Мазовецьким, який вважав свої права на Краків більш обґрунтованими. Спочатку герцог Сілезії зумів відбити напад супротивника, перемігши у битвах при Меджибожем, Скала і Вроцеріжі. Але потім у нього виник конфлікт з місцевою знаттю, яка вважала, що Генрік Бородатий має намір приєднати Краків до Сілезії. Прагнучи розв'язати конфлікт, в 1229 році Генрік домовився з Конрадом I про зустріч в Спитковіце. Але тут Генріка I було підступно схоплено і ув'язнено в замку Плоцька, а Конрад Мазовецький опанував Краковом.

Син Генріка — Генрік Побожний — став готувати похід на Малу Польщу. Водночас Ядвіга, дружина Генріка, провела переговори з Конрадом Мазовецьким, переконала його для збереження обличчя перед рештою Європи звільнити її чоловіка за умови, що той відмовиться від претензій на Краків. Конрад погодився після того як Генрік I Бородатий дав відповідну клятву. Пізніше папа римський звільнив його від неї як від даної під примусом.

Генрік Бородатий продовжив боротьбу проти Конрада Мазовецького. Після смерті в 1231 році бездітного Владислава III Тонконогого права Генріка Бородатого на верховну владу збільшилися. Водночас йому вдалося отримати опіку над малолітніми синами двоюрідного брата Казимира, ставши регентом в Опольському князівстві. При цьому на бік герцога Сілезії перейшов впливовий рід Грифітів. Удова Лєшека Білого, Гриміслава, побоюючись за долю сина, воліла довіряти не Конраду Мазовецькому, а Генріку I.