Ярослав Мудрий

Володимир Святославович та Ярослав Володимирович

У Повісті минулих літ у статті за 980 рік є запис про шлюб Володимира і Рогніди, після чого перераховуються 4 сини від цього шлюбу: Ізяслав, Мстислав, Ярослав і Всеволод. У записі про смерть Ярослава на 1054 є: «Житъ же всѣхъ лѣтъ Ӕрославъ 70 и 6.»

У давньоруській традиції це означало 75 років, оскільки вік рахувався неповними роками. Враховуючи це можна сказати, що Ярослав прожив 75 років і помер на 76-му році життя, а 1054 — 75 = 979. Тобто Ярослав народився 978 чи 979 року, хоча у літописі у статті на 1016 сказано: «Бѣ же тогда Ӕрославъ лѣт̑ 28.»

Якщо описані події є осінню 1015 за «вересневим» початком року, а Ярославу були ці ж 27—28 років, то він міг народитися лише у 987—988, що малоймовірно, однак, зважати треба і на дати народження його дітей (Анна Ярославна народилася близько 1032, коли її батькові було з 55 років, а Ігор Ярославич взагалі близько 1037 року, у 60-річного батька). А такий вік у середньовіччі вже був старечим, не те щоб у такого чоловіка ще могли народитися діти[9].

Василь Татищев із недовірою ставився до звісток літописів про шлюб Володимира. Згідно з історіографом, Ярослав народився у 978 році. Таким чином Татищев дійшов висновку, що шлюб Володимира і Рогніди мав би бути укладеним у 975 або 976 році. Саме тому, як вважав Татищев, і була війна Володимира з легітимними синами Святослава. Судячи з усього, твердження про 76-річний вік Ярослава з'явилося, щоб представити його старшим від Святополка. Таким чином його право на Київський стіл мало б виглядати цілком законно. Але існують точні свідчення на користь старшинства саме останнього. Чимало науковців сумнівалися у твердженні ПВЛ, нібито Ярослав у 1054 мав 76 років. Пізніші списки (Никонівський, Воскресенський) свідчать, що Ярослав помер уже в 66 або 67 років. Що й не дивно — ці свідчення були вирахувані на основі інших літописних звісток про 28-річний вік князя у 1015 році.

Додаткові свідчення про вік Ярослава представляють антропологічні дослідження його скелета. У 1939—1940 Саркофаг Ярослава Мудрого розкривали для проведення експертизи скелета князя. Виявили його зріст на момент смерті — 172—176 см, а варто припустити, що в молодості він був ще вищим. Виявили перелом кісток, а також спадкову хворобу Пертеса. Але окрім іншого, вдалося визначити ще й вік князя на час його смерті — 65—70 років. Пізніші літописи, серед яких були Тверські та Густинські, свідчили, що до 2 років княжич не міг ходити, а зцілення відбулося незадовго до хрещення. На основі цих свідчень, а також антропологічних досліджень скелета Ярослава, Дмитро Рохлін вирішив датувати його народження 986 роком[10].

Найранішою датою, зважаючи на саме 70-річний вік Ярослава при смерті можна було б назвати 21 лютого 983 року. Зважаючи на те, що Ярослав був одним із 5 найстарших синів Володимира (Вишеслав, Ізяслав, Стополк, сам Ярослав, Мстислав Хоробрий), а корінь «Яро» означав весну, можна припустити, що Ярослав народився навесні 983 року і помер у віці 70 (майже 71) років

Наприкінці правління Володимира Великого Ярослав відмовився сплачувати щорічну данину Києву, що становила 2000 гривень[11], і виступив проти свого батька походом[12]. Під час приготування до походу Володимир помер.

Після смерті свого батька Володимира найняв 1000 варягів (відповідно до Леонтія Войтовича значну частину їх складали вояки норвезького ярла Свейна Хладаярла)[13] і 26 листопада (день св. Георгія) 1015 року Ярослав Мудрий у жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський великокняжий престол, але 1018 року під натиском польських військ короля Болеслава І, яких взяв собі на допомогу Святополк, мусив покинути Київ і утік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві над річкою Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став київським Великим князем.

Прагнучи об'єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата тмутороканського князя Мстислава Володимировича. Після битви, яку Ярослав програв, під Лиственом біля Чернігова 1024 року. Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 року у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами у 1029 році, поширивши свої володіння до Кавказьких гір; а Мстислав — у скріпленні й поширенні держави Ярослава Мудрого на захід від Дніпра. 1030 року на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував місто Юріїв (нині — Тарту), у 1030 — 1031 роках війська Ярослава і Мстислава у ході так званого польського походу відвоювали Червенські городи, які 1018 року захопив Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом. За відомостями, що містяться у «Повісті минулих літ», він в 1030 році відвоював місто Белз, а в 1031 заклав місто свого імені Ярослав. Полонених під час походу ляхів, у якості щиту від кочівників, було поселено у Пороссі[14].

Після смерті Мстислава у 1036 році Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства, яке виділено Володимиром Святим в уділ роду Ізяслава. 1036 року, за літописом, Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і нібито, за літописом, на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 році Софійський собор. Хоча останні дослідження Софії Київської спростували це твердження літопису. За аналізом графіті, а також за іноземними писемними пам'ятками, насамперед німецькими (Хроніка Тітмара Мерзебурзького), Собор святої Софії був закладений раніше.

У 1038—1042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1043 року він підготував під проводом свого сина Володимира і воєводи Вишати похід на Візантію, який закінчився поразкою, багато воїнів потрапило в полон чи загинуло. Щоб охороняти свою державу проти нападів кочовиків, Ярослав укріплював південний кордон, будуючи міста над ріками Россю і Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав; та посилюючи посульську фортифікаційну лінію над Сулою: Лубни, Лукомль, Воїнь.

Під час його правління Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Завершено розпочате Володимиром Великим розширення меж столиці Русі — Києва, насипано нові оборонні вали були ще за Володимира[15] (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), а Ярослав поставив на них лише заборола. Збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор, в якому згодом поховали в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину (Інгігерду 1001—1050). Це був акт порушення задуму собору. Створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління засновано міста Корсунь, Гюргів (нині — Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет.

Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. По смерті Ярослава Мудрого залишилися п'ять синів, між якими розгорнулась боротьба за владу. Цей період відомий в історіографії як Тріумвірат Ярославичів[16], з якого почався розпад Київської Русі і через півтора століття вона фактично перестала існувати як єдина держава.

Дослідження кісток з саркофагу Ярослава Мудрого

Після томографічних, антропологічних, рентгеноскопічних досліджень з'ясувалося, що в саркофазі — останки жінки. На основі сучасних методів вдалося визначити, що незнайомка з саркофагу має антропологічні характеристики скандинавського типу. Науковці припустили, що скелет зі Софії Київської належить дружині Ярослава Інгігерді (у хрещенні Ірині).

За літописами, Інгігерда померла в 1050 році, у віці близько 50 років, що відповідає орієнтовному вікові жінки, чиї кістки виявили в саркофазі. По-друге, кістки черепа підтверджують, що скелет належить до скандинавського типу, а Інгігерда була дочкою шведського короля. По-третє, офіційно вважається, що дружина Ярослава похована в Софійському соборі в Новгороді, де її мощі шануються як святі. Але при цьому існує паралельна версія, що вона покоїться в Софії Київській. Є ще один чинник. Відомий ленінградський антрополог Вольф Гінзбург, під керівництвом якого проводилося дослідження обох скелетів у 1939 році, тоді ж домігся дозволу проводити дослідження останків, які нібито належать Інгігерді, у Новгороді. За його звітом, новгородське поховання теж належить до XI століття, також переважає скандинавська расова відмінність, а череп схожий на той, що в похованні у Києві, але та жінка померла більш молодою — в 30—35 років.

На думку професора-антрополога Сергія Сегеди, який входить до складу комісії з вивчення останків, останки з Новгорода могли належати дружині Ярослава Ганні, але точно стверджувати не можна. За деякими літописними джерелами, це перша дружина Ярослава. Про неї мало що відомо, набагато більше інформації про другу дружину, Інгігерду[24].

За однією з версій, мощі Ярослава зникли між 1940 і 2009 роком. Ймовірно, що у 1943 році мощі Ярослава вивезено за кордон, і нині вони зберігаються в українській діаспорі (Українська православна церква США)[24].

У грудні 2010 року була проведена радіовуглецева експертиза кістяка із саркофагу Ярослава Мудрого, який, як вважалось, належав його дружині Інгігерді. Для експертизи було взято два зразки з верхньої та нижньої частини скелету. У своєму звіті Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України прийшов до висновку, що дані зразки належать різним людям, оскільки радіовуглецевий вік зразків відрізняється на 1580 років. Зразок верхньої частини скелета має вік приблизно 2410 років, що відповідає скіфському періоду історії України, а зразок нижньої частини скелету має вік 830 років і належить до XII—XIII століть.

Ярослав Мудрий
благовірний
Народився	978[28] невідомо
Помер	20 лютого 1054 Вишгород, Україна
Поховання	Софійський собор
Шанується	ПЦУ, РПЦ
Канонізований	спершу в домонгольський період, УПЦ МП відновили прославлення 9 травня 2004 р., включення в календар РПЦ - 8 грудня 2005 р. УПЦ КП - 11 липня 2008 р., РПЦ - 2 лютого (загальноцерковне шанування)
У лику	благовірний
День пам'яті	4 березня
Медіафайли на Вікісховищі

Благовірного князя Ярослава Мудрого стали шанувати на Русі відразу після смерті. Перша згадка про це є в «Діяннях архієпископів Гамбурзької церкви»[29], які датуються 1075 роком, де сучасник Великого князя хронограф Адам Бременський називає Ярослава Володимировича святим.

Помісний Собор 11 липня 2008 року Української православної церкви Київського патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати великого князя Київського Ярослава Мудрого до сонму святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар у лику благовірний князь. Чесні останки благовірного князя Ярослава вважати святими мощами, віддавати їм належне шанування. Благословити будівництво храмів на честь благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого. Пам'ять благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого святкувати 4 березня (20 лютого), в день його упокоєння[8].

21 лютого 2016 року престол Теплої Софії було вирішено освятити на честь бл. кн. Ярослава Мудрого, який найбільше потрудився у будівництві святині[30]. У п'ятницю, 4 березня 2016 р. в Малій (Теплій) Софії, колишній трапезній церкві Софійського монастиря, відбулося урочисте богослужіння, яке очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет з нагоди вшанування пам'яті святого бл. кн. Ярослава Мудрого[30]. 12 травня 2018 року на священному Синоді УПЦ КП було ухвалено передати у Видавничий відділ для публікації службу благовірному князю Київському Ярославу Мудрому, у святому Хрещенні Георгію[31].

Ще в 1992 році видання «Полный православный богословский энциклопедический словарь» називало Ярослава Мудрого святим, пам'ять якого — 28 лютого[32]. Було багато богословських праць у яких також Ярослав Мудрий названий святим, навіть ікони в них були вміщені. Богослов прот. Георгій Коваленко вважає, що Ярослав Мудрий — це визначна постать і просвітитель Русі. Його він порівняв з премудрим Соломоном, який збудував також величний храм — Софію Київську. Фактично християнство почало становитись при Володимирі та довершилось при Ярославі.

Комісія з канонізації УПЦ МП, дослідивши всі факти, прийшла до висновку, що Ярослав Мудрий шанувався святим у домонгольський період. У більш пізні століття його шанування було поширене на місцевому рівні. А коли вже стали формуватися календарі і святці в тому вигляді, в якому ми їх маємо зараз, то його ім'я не було згадано. Швидше за все, укладачі або просто не звернули уваги на цього святого, або принципи, закладені у формування календарів, не враховували київської традиції. Розглянувши всі матеріали, свідчення, 9 травня 2004 року Священний Синод УПЦ (Московського патріархату) у зв'язку з 950-ю річницею з дня смерті, благословив не канонізувати, а відновити його прославлення і занести в календар 4 березня (20 лютого за старим стилем) день його пам'яті, через те що припинялося не шанування, а офіційне прославляння[33]. Ім'я благовірного великого князя Ярослава було внесено в календар Російської Православної Церкви з благословення Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II 8 грудня 2005[34]. При цьому було підтверджено, що згідно із традицією, що склалася, він вшановується як небесний покровитель державних діячів, юристів, прокурорів, будівничих храмів, бібліотекарів, наукових працівників, вчителів та студентів.

У 2014 році з благословення Патріарха Московського і всієї Русі Кирила під головуванням митрополита Калузького і Боровського Климента заснована комісія зі складання місяцеслова РПЦ. При дослідженні святців було встановлено, що ряд широко шанованих (в тому числі з давніх-давен) у Російській православній церкві святих ще не отримав загальноцерковного прославлення. До таких належав і святий благовірний князь Ярослав Мудрий[35]. Синодальна комісія з канонізації святих, вивчивши житіє святого Ярослава Мудрого та ін. подвижників благочестя, направила у Священний Синод пропозицію про їх загальноцерковне прославлення[35].

Священний Синод, розглянувши у своєму засіданні від 24 грудня 2015 р. (журнал № 95) представлені матеріали, визначив включити в пропоновану на твердження Архієрейського Собору порядку денного Собору питання про загальноцерковне прославляння св. бл. кн. Ярослава Мудрого та ін. святих. З урахуванням викладеного, заслухавши доповідь єпископа Троїцького Панкратія, голови Синодальної комісії з канонізації святих, Архієрейський Собор, який зібрався 2–3 лютого 2016 р., визначив благословити загальноцерковне шанування князя Ярослава Мудрого та інших святих, включивши їхні імена до місяцеслова Російської православної церкви. Пам'ять св. бл. князя Ярослава Мудрого Архієрейський Собор визначив святкувати 5 березня за н. ст. (20 лютого за ст. ст.), а у високосний рік 4 березня за н. ст.[35].

Мощі князя, що мали бути в саркофазі в Софії Київській були вилучені і описані в 1930-х рр. Їхня доля дотепер не вирішена[36].

Ярослав — традиційний персонаж літературних творів агіографічного жанру — Житіє Бориса і Гліба.

Сам факт убивства служить для древніх літописців улюбленою темою для окремих сказань. Всього «Сказання про Бориса і Гліба» збереглося більш ніж в 170-й списках[37], з яких найстаріші і найповніші приписуються літописцю Нестору і чорноризцю Якову Мнихові[38].

Там йдеться, наприклад, що після смерті Володимира, владу в Києві захопив пасинок Володимира Святополк. Побоюючись суперництва рідних дітей великого князя — Бориса, Гліба та інших, Святополк насамперед підіслав убивць до перших претендентів на стіл у Києві — Борису і Глібу. Гонець, посланий від Ярослава, передає Глібу звістку про смерть батька і вбивство брата Бориса… І ось засмучений скорботою князь Гліб пливе по річці в човні, і його оточують його вороги. Він зрозумів, що це кінець і промовив смиренним голосом: «Раз вже почали, приступивши, здійсніть те, на що послані». А сестра Ярослава Предслава попереджає, що їх брат Святополк збирається усунути і його.

Також Ярослав згадується в «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона і в «Пам'яті і Похвалі князю Руському Володимиру» Якова Мниха[39].

Оскільки Ярослав був одружений з Інгігердою — дочкою шведського короля Улофа Шетконунга і влаштовував династичні шлюби своїх дочок, у тому числі Єлизавети (Еллісів) — з королем Норвегії Гаральдом Суворим, він сам і його ім'я неодноразово згадуються в скандинавських сагах, де він фігурує під ім'ям «Яріслейва конунга Гольмґарда», тобто Новгорода.

У 1834 році професор Санкт-Петербурзького університету Сенковський, переклавши російською мовою «Сагу про Еймунд»[40], виявляє там, що варяг Еймунд разом з дружиною був найнятий Ярославом Мудрим. У сазі розповідається, як конунг Яріслейф (Ярослав) б'ється з конунгом Буріслейфом (Борисом), причому в сазі Бурислейфа позбавляють життя варяги за розпорядженням Яріслейфа. Потім деякі дослідники[41] на підставі саги про Еймунда підтримали гіпотезу, що смерть Бориса — «справа рук» варягів, надісланих Ярославом Мудрим в 1017 році, враховуючи те, що, за літописами, Ярослав, і Брячислав, і Мстислав відмовилися визнати Святополка законним князем у Києві.

Однак гіпотеза Сенковського, заснована виключно на даних «Саги про Еймунда», активним прихильником якої в даний час є історик-джерелознавець І. М. Данилевський, доводить можливу «причетність» Ярослава тільки до вбивства Бориса («Буріцлейва»), але ніяк не Гліба, який у сазі не згадується зовсім.

Водночас відомо, що після смерті князя Володимира лише два брати — Борис і Гліб заявили про свою вірність новому київському князю і зобов'язалися «шанувати його, як батька свого», і для Святополка досить дивним було б вбивати своїх союзників. До теперішнього часу ця гіпотеза має як своїх прихильників, так і супротивників.

Також історики, починаючи з С. М. Соловйова, припускають, що повість про смерть Бориса і Гліба явно вставлена в «Повість временних літ» пізніше, інакше літописець не став би знову повторювати про початок князювання Святополка в Києві.