Глазков Микола Іванович

Микола Іванович Глазков
Народився 30 січня 1919(1919-01-30)
село Лиськово Нижньогородської губернії
Помер 1 жовтня 1979(1979-10-01) (60 років)
Москва
Поховання Востряковський цвинтар
Громадянство  СРСР
Національність росіянин
Діяльність поет, перекладач
Alma mater Московський педагогічний державний університет
Мова творів російська

Мико́ла Іва́нович Глазко́в (30 січня 1919, село Лиськово Нижньогородської губернії 1 жовтня 1979, Москва) радянський поет, перекладач.

Біографія

Народився в сім'ї юриста Івана Миколайовича Глазкова. У 1923 його родина переїхала до Москви. Батько, юрист Московської міської колегії захисників, був заарештований і розстріляний в 1938 році[1].

Вірші писав з 1932-го. З 1938 навчався на філологічному факультеті Московського державного педагогічного інституту. У армії не призивався за станом здоров'я.

В 1939 разом з Юліаном ДОЛГІН заснував неофутуристичну літературну течію «небивалізм» і випустив два машинописних альманахи, за що в 1940-у був виключений з інституту.

1941 року за рекомендацією Миколи Асєєва був прийнятий в Літературний інститут, де навчався з перервами до 1946-го.

У сорокові роки, був першим, хто вжив близьке за змістом та формою до самвидаву, слово «самсебевидав» (рос. самсебяиздат) і ставив його на виготовлених ним розфарбованих й переплетених машинописних збірках своїх віршів[2].

Починаючи з другої половини 1950-х років жив літературною працею.

В 1966 знявся у епізодичній ролі «літаючого мужика» Юхима у фільмі Андрія Тарковського «Андрій Рубльов».

Помер у Москві в 1979 році. Похований на Востряковському кладовищі.

Бібліографія

  • Моя эстрада. Стихи. — Калинин, 1957.
  • Зелёный простор. — М.: Советский писатель, 1960.
  • Поэтоград. Стихи. — М.: Молодая гвардия, 1962.
  • Дороги и звезды. — М.: Советская Россия, 1966.
  • Пятая книга. — М.: Советский писатель, 1966.
  • Большая Москва. Стихи. — М.: Московский рабочий, 1969.
  • Творческие командировки. — М.: Советский писатель, 1970.
  • Незнамые реки. — М.: Молодая гвардия, 1975.
  • С января до января. — М.: Советская Россия, 1976.
  • Вокзал. Стихотворения, поэмы. — М.: Советский писатель, 1976.
  • Неповторимость. Стихи. — М.: Советский писатель, 1979.
  • Избранные стихи. — М.: ХЛ, 1979.
  • Голоса друзей. — М.: ДЛ, 1982.
  • Автопортрет: Стихи и поэмы. — М.: Советский писатель, 1984.
  • Арбат, 44. — М.: Советская Россия, 1986.
  • Избранное. — М.: ХЛ, 1989. — 541 c.
  • Тутанхамона видел я в гробу. — М.: Правда, 1990.
  • Самые мои стихи. — М.: Слово/Slovo, 1995.
  • Краткостишья. — Астрахань: Волга, 1999.
  • Хихимора. — М.: Время, 2007.

Джерела

  • В. Кожинов. Простота и упрощённость // «Литературная газета», 11.02.1970.
  • П. Вегин. «Арбат, 44» // «Октябрь» № 3, 1989.
  • Н. Старшинов. «Сужу о друге по вершинам» // «Смена» № 4. 1989.
  • Воспоминания о Николае Глазкове. — М., 1989.
  • Е. Перемышлев. Николай Иванович Глазков — великий русский гуманист и путешественник // «Октябрь» № 1, 1992. С. 193–208.
  • А. Базлаков. Коля Глазков // «Арион» № 2, 1996.
  • Т. Бек. «Но и природу я не постиг, как не постиг смерть» // «Новый мир» № 2, 1997. С. 102.
  • Константин Ваншенкин. Писательский Клуб. — М.: Вагриус, 1998. С. 262–266.
  • Л. Лосев. Крестный отец самиздата // Л. Лосев. Собранное. — Екатеринбург: У-Фактория, 2000. С. 571–574.
  • И. Винокурова. Последние футуристы: «Небывалисты» и их лидер Николай Глазков // «Вопросы литературы», № 3, 2000.
  • И. Винокурова. На Новинском бульваре (Николай Глазков и Г. А. Глинка) // «Вопросы литературы», № 1, 2003.
  • И. Винокурова. «Всего лишь гений…» Судьба Николая Глазкова. — М.: Время, 2006.

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.