Перекладач

Поява перших перекладачів відноситься до давніх часів, яку більшість науковців пов'язує з контактами між племенами. Спочатку переклади мали усний характер, а писемні з'являються в Давньому Єгипті (3-тє тисячоліття до н. е.), де першим перекладачем був Анхурмес.

Перекладачі займали особливу професійну нішу, вони вважалися обслуговчим персоналом та користувались зневагою через знання «варварської» мови. Працювали в канцеляріях фараона і храмах.

Справжнього розквіту перекладацька діяльність зазнала за часів правління Рамзеса ІІ, де особливою популярністю користувались переклади дипломатичних текстів.

Першим римським перекладачем є сенатор Гай Ацилій, який спеціалізувався на політичних промовах. Писемні переклади першим здійснював Люцій Лівій Андронік. Його найвідомішою працею є переклад «Одіссеї» Гомера латинською мовою. Він не тільки перекладав тексти з однієї мови на іншу, а й адаптував їх відповідно до потреб читача. Цей факт свідчить про появу адаптованого перекладу.

У давнину ще не існувало певних вимог щодо перекладу та перекладачів, тому опрацювання текстів було довільним. Значного розвитку перекладацька діяльність досягає в Середньовіччі. Перекладачі зосереджувались в монастирях для перекладу релігійних текстів, в основному з Біблії. До їх роботи починають висуватися вимоги, оскільки важливим було максимально точно, без спотворень, перекласти текст. Також здійснювався адаптований переклад, з творів часто вилучались невідомі слова, або ж їх замінювали зрозумілішими. Перекладачі під час роботи з текстом користувалися транскрипціями.

В епоху Середньовіччя перекладаються й літературні тексти, але їх частка незначна. Відомими тогочасними перекладачами були Огієн, Ієронім Стридонський, Ноткер Губастий та ін.

В епоху Відродження зі збільшенням кількості перекладів з'являються університети, де готуються перші перекладачі.

Мистецтво перекладу відомо і в Русі, де перекладались біблійні та богослужбові книги, твори церковних діячів, патерики, хроніки, наприклад, «Хроніки Георгія Амартола», «Хроніки Іоана Малади» тощо.

У «Повісті временних літ» зазначалося, що важливий внесок у розвиток перекладу зробив Ярослав Мудрий. Дослідник Нелюбин Л. Л. у книзі «Наука о переводе» наводить цитату з цього літопису:

Ярослав собра писце многы и перекладаша от грек на словенское письмо, несея книжными словесы сырдца верных людий.

При дворі Ярослава Мудрого заснована школа переписувачів книг з різних мов. До Києва були запрошені знавці різних мов, які ставали викладачами школи.

З поширенням друкарства на території України, значна кількість літератури перекладається не лише в монастирях, а й в університетах. При університеті Св. Володимира вченими організовано гурток, який забезпечував друкарів перекладами богословських і навчальних текстів.

Перекладацькою діяльністю займались і такі письменники як Іван Франко, який переклав «Мертві душі» Гоголя, Леся Українка, яка працювала над перекладом поетичних творів Сходу. Максим Рильський здійснив переклад «Євгенія Онєґіна» Пушкіна, який вважається найкращим.

У 20—30-х рр. XIX століття українські поети-романтики започатковують школу перекладу.

30 вересня — Міжнародний день перекладача.

• Микола Лукаш — український перекладач.
• Максим Рильський — український радянський поет, письменник і перекладач, перекладав із 30 мов світу.
• Павло Тичина — український радянський поет, письменник і перекладач.
• Юрій Покальчук — український перекладач.
• Агатангел Кримський — український перекладач-поліглот, знав до 100 мов.
• Білецький Андрій — український мовознавець, перекладач-поліглот, знав до 100 мов.