Глухенький Тимофій Титович
| Тимофій Титович Глухенький | |
|---|---|
 | |
| Народився |
22 січня (4 лютого) 1902 Жадове |
| Помер |
28 вересня 1980 (78 років) Київ |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | лікар |
| Alma mater | Північно-Кавказький державний університет |
| Заклад | Національний медичний університет імені Олександра Богомольця |
| Посада | професор |
| Звання | професор |
| Ступінь | доктор медичних наук |
Тимофій Титович Глухенький (нар. 22 січня (4 лютого) 1902, Жадове — 28 вересня 1980, Київ) — український радянський терапевт, доктор медичних наук (з 1938 року), професор (з 1938 року), заслужений діяч науки УРСР (з 1968 року).
Біографія
Народився 22 січня (4 лютого) 1902 року в селі Жадовому (тепер Семенівського району Чернігівської області). У 1925 році закінчив медичний факультет Північно-Кавказького (тепер Південний федеральний) університету, у 1925–1937 роках працював у цьому вузі: лікарем (1925–1929), асистентом (1929–1931), доцентом кафедри терапії (1931–1938), за сумісництвом деканом медичного факультету (1931–1938). Член ВКП(б) з 1930 року.
- у 1938–1941 роках — завідувач кафедри терапії, у 1938–1940 роках за сумісництвом — заступник директора з навчальної роботи Іжевського медичного інституту;
- у 1941–1944 роках — завідувач кафедри терапії, за сумісництвом заступник директора з навчальної роботи Північно-Осетинського медичного інституту у місті Орджонікідзе;
- у 1944–1945 і 1950–1957 роках — завідувач кафедр шпитальної, у 1946–1950 роках — пропедевтичної терапії, з 1944 року за сумісництвом — директор Львівського медичного інституту;
- у 1957–1975 роках — завідувач, у 1975–1980 роках — професор кафедри терапії педіатричного факультету Київського медичного інституту.
Помер 28 вересня 1980 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
Наукова діяльність
Наукові дослідження присвячені діагностиці та лікуванню захворювань шлунково-кишкового каналу, серцево-судинної та дихальної систем; хвороб крові та кровотворення; лікуванню та профілактиці ендемічного зобу в Західних областях України. Вивчав лікувальні дії курортних чинників, зокрема бальнеотерапію на курортах Трускавці, Моршині, Любіні Великому; стан гіпофіз-адреналової системи у хворих з ураженнями внутрішніх органів.
Підготував 40 кандидатів наук. Автор близько 100 наукових праць, серед них кілька монографій. Основні праці:
- «Патогенез язвенной болезни желудка». Врач Дело, 1932;
- «Содержание глютатиона в крови больных с внутренними заболеваниями». Клин Мед 1936;
- «Лечение отечных больных хлористым аммонием и механизм действия этой соли» (докторська дисертація). Ростов-на-Дону, 1937;
- «Курорт Варзи-Ятчи и его лечебные свойства». Київ, 1940;
- «Клініка зобу в Західних областях України». 1947;
- «Терапевтична дія бальнеологічних ресурсів місцевих курортів — Трускавця, Моршина, Любіня Великого». 1950;
- «Лікування пневмонії довенним введенням сульфазолу». 1959;
- «Зобная болезнь». Київ, 1959;
- «Сердечно-сосудистая недостаточность при тиреотоксикозах и ее лечение». В книзі: Труды VII съезда терапевтов УССР, Київ, 1962 (співавторстві).
Література
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.