Гобсек

Повість багатопланова. На поверхні розповідь про одруження Камілли де Гранльє, доньки віконтеси де Гранльє, з графом Ернестом де Ресто, інша тема — зображення жадоби, яку уособлює лихвар Жан-Естер де Гобсек, але понад усе це картина всього суспільства, в якому панують гроші. Дія відбувається в період Реставрації Бурбонів, приблизно у 1829. Аристократія на той час повернула собі положення втрачене під час Французької революції, але в суспільстві правили гроші. Багата буржуазія прагнула поріднитися із розореним дворянством, усе купувалося й продавалося. Саме поклоніння грошам виходить у романі на перший план.

Розповідь починається в салоні мадам де Гранльє розмовою господині з родинним другом адвокатом Дервілем. Дервіль чув розмову мадам де Гранльє зі своєю донькою Каміллою, й довідався, що Камілла закохана в молодого Ернеста де Ресто, сина Анастасії де Ресто, при народженні Горіо. Мадам де Гранльє невдоволена цим коханням, оскільки мати Ернеста розтратниця, пов'язана незаконним зв'язком з Максимом де Траєм, заради якого розтринькала свої статки. Втім, це тільки відмовка, справжня причина в тому, що в Ернеста нема грошей.

Дервіль приходить на допомогу Каміллі — Ернест нещодавно зумів повернути собі родинну спадщину. Розповідь про те, як це сталося, повертає читача в часи, коли молодий адвокат-початківець Дервіль, познайомився з Жаном-Естером де Гобсеком, лихварем. Ці два персонажі з'являються в багатьох романах «Людської комедії», хоча б у вигляді згадок: «Полковник Шабер», «Розкоші та злидні куртизанок» та інших.

Дервіль познайомився з Гобсеком давно, коли вони обидва мешкали в одному дешевому пансіоні. Гобсек вже тоді жив відлюдькувато й розмовляв тільки з Дервілем, розповідаючи йому історії зі свого ремесла, приправлені цинічною філософією. Згодом Дервіль зумів викупити адвокатську практику, взявши під здирницькі відсотки позику в Гобсека.

Дервіль продовжує свою розповідь, оповідаючи про те, як він познайомив із Гобсеком франта Максима де Трая, який сподівався позичити в лихваря гроші. Гобсек відмовився дати позику графу, зважаючи на його 300 тис. франків боргів і ні сантима за душею. Максим де Трай, утім, залучив до справи жінку, свою коханку, графиню де Ресто. Йому вдалося награними стражданнями умовити графиню взяти в Гобсека позику, з невиправдано великою заставою.

Чоловік графині довідався про аферу й з'явився до Гобсека, вимагаючи повернути заставу. Гобсек радить графу сховати гроші від дружини-марнотратниці, начебто передавши майно надійній людині, в ролі якої пропонує себе. Посередником у справі виступає Дервіль.

Не отримавши від де Ресто розписки про фіктивність операції з передачею майна, Дервіль відвідує графа. Той важко хворий. Графиня де Ресто робить усе можливе, щоб не допустити адвоката до чоловіка. Вона вже розірвала стосунки з Максимом де Траєм. Не маючи змоги зустрітися з Дервілем, граф хоче передати документи сину, але графиня перешкоджає й цьому. Перед смертю графа де Ресто вона на колінах благає у чоловіка прощення, але марно. Граф помирає, а наступного дня Гобсек з Дервілем застають в його будинку страшну картину — графиня перевернула все догори ногами, шукаючи заповіт. Почувши кроки людей, вона жбурляє у вогонь документи, призначені Дервілю, внаслідок чого Гобсек стає власником усього майна покійника.

Гобсек вступив у володіння новими маєтками. Дервіль звертався до нього з благанням зглянутися над графинею та її дітьми, але лихвар цинічно відповідав, що «біда навчить» — він поверне спадщину Ернесту тільки тоді, коли той пізнає ціну грошам і людям.

Розповідь Дервіля закінчується його останнім візитом до Гобсека, коли той уже помирав. Дервіль хотів ще раз спробувати вблагати лихваря, щоб допомогти молодим закоханим. Під кінець життя жадібність Гобсека перетворилася в божевілля — його будинок став звалищем накопичених речей. Але старий скнара вже на порозі смерті. Перед смертю він заповідає все своє майно Дервілю, а замок де Ресто повертає Ернесту. Таким чином Ернест повернув свій маєток.

Вислухавши розповідь Дервіля віконтеса де Гранльє наче погоджується, якщо Ернест дуже багатий.

Уже при першій зустрічі з Дервілем він був глибоким старим дуже помітним зовнішнім виглядом — з «місячним ликом, завжди гладеньким волоссям, жовті, як у тхора». Про його минуле майже нічого невідомо, але ясно, що він багато побачив і пережив. Сам він стверджує, що життєві труднощі, проблеми та невдачі зміцнюють людину, роблять її неприйнятною до нових проблем. В повісті є припущення, що Гобсек в молодості був буканьєром, тобто піратом. Через притаманні йому збиткові та непримиренні інтереси Гобсека називають «людина-вексель», «золотий істукан». Раз у тиждень він зустрічався з іншими великими лихварями. Лихварі поділяють сфери впливу (коло клієнтів кожного лихваря) — Гобсек вважається дуже поважним і обслуговує аристократію, «золотого юнацтва», акторів та інших марнотратників життя. Не раз ці «друзі» намагалися ошукати його, але «місяцеликий» завжди вишукано виходив з цих ситуацій. Його погляди на життя дуже цинічні, проте він вражає гострим холодним розумом, умінням безсердечно зводити рахунки.

«Гобсек» двічі екранізувався в Радянському Союзі:

• 1936: «Гобсек», режисер Костянтин Еггерт.
• 1987: «Гобсек», режисер Олександр Орлов.

Українською мовою повість переклав Віктор Шовкун[1].

• Гобсек на сайті електронної бібліотеки Чтиво
• Аудіокниги українською мовою: іОноре де Бальзак, Гобсек & Шагренева шкіра (1831) [MP3]

За програмою "ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА" для загальноосвітніх навчальних закладів 5–9 класи (2012 р. зі змінами 2015-2017 рр.) повість «Гобсек» вивчається в 9 класі // https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-5-9-klas

1. Віктор Шовкун.