Гойтосир

Гойтоси́р (Ойтосир, Ойтосір) (грец. Γοιτόσυρος, Οιτόσυρος) — у скіфській міфології один з головних богів скіфського пантеону, за Геродотом, тотожний грецькому Аполлону.

"...підставою для зближення скіфського Гойтосира з грецьким Аполлоном дійсно могло бути співзвуччя першої частини імені скіфського бога з назвою одного з найголовніших атрибутів грецького Аполлона - стріли. Але є й інші дані, які свідчать, що Гойтосир міг бути солярним богом. Так, в одному з грецьких написів, знайдених в Римі на Есквілінському пагорбі, Аполлона Ойтоскіра названо Мітрою...
Зображення цього бога в скіфських пам'ятках невідомі, якщо тільки у ... композиціях з фигурою вершника-бога зображено не його, а дійсно Папая. Сумніви ж на цей рахунок є цілком закономірними хоча б тому, що в низці релігій символом сонця виступає кінь. Зважаючи на це природно було б у скіфському кінному бозі бачити саме солярного бога, тим більш, що бога рослинних сил, вмираючої й постаючої природи, яким без сумніву був й бог сонця, в малоазійських та фракійських культах ... зображали верхи."[1]

Щодо функцій Гойтосіра, то «дослідники підкреслюють сонячну природу Гойтосира … Грецький аналог Гойтосира — Аполлон також співвідносився з Геліосом … а Мітра в Рігведі й Авесті щільно пов'язаний з небом, сонцем, світлом … Архаїчний зміст культів Митри … й Аполлона … дає підстави для реконструювання й інших функцій скіфського бога. Функція пастуха, охоронця худоби … так як худоба була основою добробуту суспільства. З функцією охоронця стад пов'язана функція лучника, стрільця й переможця чудовисьок.»[2]

З культом Гойтосира пов'язують зображення свастик, які відомі у скіфському мистецтві[3].

Наразі загальновизнаної етимології теоніму немає, можливі:

грец. Γοιτόσυρος < скіф. *aita- *asura- < вед.*éta- *ásura — укр. сяючий, блискучий бог[4]
грец. Γοιτόσυρος < скіф. ? < авест.*gaêthâ- *sûra- — укр. майном / худобою богатий / сильний.[5]
грец. Γοιτόσυρος < д.ір. *gaḭa-ta / *hau-ta- + *sûra- — укр. життєва / породжувальна, рушійна сила.[6]

Примітки

(рос.) М. И. Артамонов. Антропоморфные божества в религии скифов. АСГЭ. Вып. 2. Л.: 1961. С. 57-87.
(рос.) Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. Киев, Наукова Думка. 1983.
(рос.) Граков Б. Н., Пережитки скифских религий и эпоса у сарматов. ВДИ. 1969. 3. С. 70-72.
(рос.) Трубачев О. Н. Indoarica в Северном Причерноморье. М.: Наука, 1999.
(нім.) M. Vasmer. Die Iranier in Südruβland. Leipzig. 1925
(рос.) Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. Институт языкознания РАН. М., Издательская фирма «Восточная литература».

Література

Геродот. Історія. Кн.4. Мельпомена
Гойтосир // Мифологический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. М.: Советская энциклопедия, 1990. 672 с.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] (рос.) М. И. Артамонов. Антропоморфные божества в религии скифов. АСГЭ. Вып. 2. Л.: 1961. С. 57-87.

[Бессонова_С._С.-2] (рос.) Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. Киев, Наукова Думка. 1983.

[3] (рос.) Граков Б. Н., Пережитки скифских религий и эпоса у сарматов. ВДИ. 1969. 3. С. 70-72.

[4] (рос.) Трубачев О. Н. Indoarica в Северном Причерноморье. М.: Наука, 1999.

[5] (нім.) M. Vasmer. Die Iranier in Südruβland. Leipzig. 1925

[6] (рос.) Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. Институт языкознания РАН. М., Издательская фирма «Восточная литература».