Гомер (Біблія)

Го́мер (івр. גֹּמֶר‎, МФА: [ˈɡomeʁ]), Ґомер (не вживається в основних українських перекладах Біблії) — старший син Яфета, онук Ноя.

Мав трьох синів: Аскеназ, Ріфат, Тоґарма. (Бут. 10:3; 1 Пар 1:5,6).

Народ, що виник від Гомера ототожнюють з кімерійцями українського степу й лісостепу, що займав країну між Волгою й Дунаєм приблизно у 900—680 роках до Р. Х.. Кімерійці прийшли у чорноморсько-каспійські степи зі степів Центральної Азії. Їх у свою чергу ототожнюють з племенами зрубною культури (частина дослідників вказують на катакомбну культуру). З 750 року кімерійці були відтиснені скіфами у Західну Грузію й у Подунав'я. Асирійські клинописи свідчать про них під назвою гімірра з 714 року до Р. Х.. У пророка Ісайї (33:18-19, 36:1) й Єремії згадується страшний нарід з півночі з незрозумілою мовою. Після того як гімірра були розбиті асисійським царем Асархаддоном, вони пішли у Малу Азію, де знищили державу лідійського царя Гігеса. Гіммірра осівся у Каппадокії.[1][2] Чвстина дослідників вважають курдів (частково) нащадками кіммерійців.