Гори Тарсиса

Tharsis Montes — це три великі щитові вулкани у регіоні Tharsis на планеті Марс. З півночі на південь, це: Ascraeus Mons, Pavonis Mons та Arsia Mons. Mons (мн. montes) — це латинське слово, що означає «гора». Це офіційний термін, що використовується в астрогеології для означення географічних об'єктів, що мають вигляд гори, на тілах Сонячної системи.

Tharsis Montes
Tharsis Montes — сукупна назва трьох вулканів: Arsia Mons (на півдні), Pavonis Mons (у центрі) та Ascraeus Mons (на півночі). Мозаїка зі знімків, виконаних орбітальним апаратом Вікінг-1 (1980).
Планета Марс
Розташування Регіон Tharsis
Координати 1.57° пн. ш. 112.58° зх. д. / 1.57; -112.58
Вершина Ascraeus Mons (18.2 км)
Відкривач Марінер-9

Як на земні мірки, три вулкани Tharsis Montes мають просто неймовірні розміри, із діаметром від 375 км (Pavonis Mons) до 475 км (Arsia Mons).[1] Вулкан Ascraeus Mons — найвищий з трьох. Його висота становить понад 18 км,[2] або 15 км, якщо рахувати від основи до верхівки. Для порівняння, найбільший вулкан на Землі, Мауна-Лоа на Гаваях, має площу 120 км та вивищується над дном океану на 9 км.[3]

Вулкани Tharsis Montes розташовані поблизу екватора, вздовж величезного вулканічного плато під назвою «регіон Tharsis», або «опуклість Tharsis». Регіон Tharsis простягається на тисячі кілометрів, а середня його висота над нульовим (середнім) рівнем висоти поверхні планети становить близько 10 км. Olympus Mons, найвища відома планетна гора у Сонячній системі, розташована приблизно за 1200 км на північний захід від Tharsis Montes, на краю вулканічної провінції Tharsis.

Вулкани Tharsis Montes були відкриті космічним апаратом Марінер-9 у 1971 році. Вони були серед небагатьох деталей поверхні, видимих із цього космічного корабля, коли він прибув на орбіту Марса під час глобальної пилової бурі на планеті. Оскільки вони виглядали як нечіткі плями, що проступають у пиловій імлі, їх неофіційно охрестили Північною Плямою, Середньою Плямою, та Південною Плямою. (Виднілася також четверта пляма — Nix Olympica, яка пізніше отримала назву Olympus Mons.) Після того як пил трохи осів, і видимість покращилась, стало очевидно, що всі ці плями насправді були вершинами гігантських щитових вулканів із складними центральними кальдерами (кратерами-западинами).[4][5]

Трійка вулканів Tharsis Montes розташована на більш-менш однаковій відстані один від одного, яка становить приблизно 700 км (від вершини до вершини), на одній лінії, із орієнтацією південний захід — північний схід.[6] Сумнівно, щоб таке розміщення на одній лінії було випадковим. Декілька менших вулканічних центрів на північний схід від Tharsis Montes розташовані на продовженні цієї лінії. Всі три основні вулкани (а особливо Arsia Mons[7]) мають западини та тріщини, в місцях яких відбувалися бічні виверження; і ці місця перетинають площини вулканів вздовж тієї ж осі — північний схід — південний захід. Ця лінія однозначно являє собою головну структурну рису планети, однак її походження залишається нез'ясованим.[8]


Галерея
Топографічна карта вулканів Tharsis Montes та навколишніх територій, виконана на основі даних, зібраних інструментом MOLA. Olympus Mons видно вгорі зліва; західний край системи каньйонів Valles Marineris видніється справа.
Топографічна карта вулканів Tharsis Montes та навколишніх територій, виконана на основі даних, зібраних інструментом MOLA. Olympus Mons видно вгорі зліва; західний край системи каньйонів Valles Marineris видніється справа. 
Arsia Mons, найпівденніша вершина Tharsis Montes.
Arsia Mons, найпівденніша вершина Tharsis Montes. 
Pavonis Mons, центральна вершина Tharsis Montes.
Pavonis Mons, центральна вершина Tharsis Montes. 
Кальдера найпівнічнішої вершини Tharsis Montes — Ascraeus Mons.
Кальдера найпівнічнішої вершини Tharsis Montes — Ascraeus Mons. 

Див. також

Примітки
  1. Гори Тарсиса. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  2. Plescia, J.B. (2004). Morphometric Properties of Martian Volcanoes. J. Geophys. Res. 109(E03003), Table 1.
  3. Carr, M.H. (2006). The Surface of Mars; Cambridge University Press: Cambridge, UK, p. 46.
  4. Masursky, H. (1973). An Overview of Geological Results from Mariner 9. J. Geophys. Res., 78(20), 4009-4030.
  5. Carr, M.H. (1973). Volcanism on Mars. J. Geophys. Res. 78(20), p. 4049-4062.
  6. Cattermole, P.J. (2001) Mars: the Mystery Unfolds; Oxford University Press: New York, p. 72.
  7. Carr`, Michael (2006). The Surface of Mars. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 63. ISBN 978-0-511-27041-3.(англ.)
  8. Carr, M.H. (2006). The Surface of Mars; Cambridge University Press: New York, p. 70.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.