Гриценко Михайло Іларіонович

Народився 12 листопада 1906 року в селяннській родині. Закінчивши середню школу, працював столярем.

У 1928 році призваний до лав РСЧА. Закінчив Київське піхотне училище в 1931 році, а Вищу офіцерську артилерійську школу — в 1943.

Брав участь у Польському поході РСЧА у 1939 році.

На фронтах Другої світової війни з липня 1941 року. Брав участь у боях на Південно-західному, Північно-кавказьському, 2-му і 3-му Українських фронтах. Двічі був поранений.

Відзначився восени 1944 року, як командир 109-го винищувального протитанкового артилерійського полку (7-й механізований корпус 2-й Український фронт) під час боїв на території Угорщини[2]. Тільки за перші дні бойових дій полк Михайла Гриценка відбив 15 німецьких танкових контратак, знищивши 7 танків, 5 гармат, 1 мінометну батарею, 15 кулеметів, 4 бронемашини, кілька автомашин і більше 400 солдатів і офіцерів супротивника. Коли загинув навідник одного зі знарядь його полку, Гриценко сам встав до гармати і підбив 2 танки. Супротивник був вимушений відійти, кинувши перед позиціями полку велику кількість техніки, убитих і поранених. 8 жовтня 1944 року, в ході бою за місто Кішкунхалаш, Гриценко з двома розвідниками пробрався в окуповане супротивником місто і на аеродромі з ручного кулемету особисто збив на злеті ворожий літак. На північ від Секешфехервара, коли супротивник зробив ряд потужних контратак, полк Гриценко відбив їх усіх, знищивши 24 танки, 4 з яких знищив особисто командир полку.

Після війни продовжував службу в Радянській армії.

У 1954 році пішов у запас у військовому званні підполковника. Жив і працював у м. Армавір Красноярського краю. Помер 21 листопада 1980 року, похований на міському кладовищі Армавіра.

У рідному селі Покровська Багачка Хорольського району його ім'ям названо вулицю[3].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року підполковник Михайло Гриценко нагороджений званням Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 7209.

Також нагороджений:

• 2-ма орденами Леніна
• 2-ма орденами Червоного Прапора
• орденом Вітчизняної війни І-го ступеня
• орденом Червоної Зірки
• медалями.

• Герої Радянського Союзу та повні кавалери ордена Слави Хорольщини: Довідник.- Хорол: Хорольська друкарня, 2011.- 27 с.
• Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. Т. 1.- М.: Воениздат, 1987 (рос.)
• За мужество и отрагу: Докум. очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Полтавы и Полт. обл.- Х.: Прапор, 1984.- 455 с., порттр., 8 ил.- С. 114-115 (рос.)
• За мужність і відвагу: Документальні розповіді про полтавців Героїв Радянського Союзу.- Х.: Прапор, 1973.- 354 с.
• Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область: в 26-ти т.- К.: УРЕ, 1967.- 1028 с.: іл.- С. 912, 921
• Козлов В. А. Історія Хорола.- Полтава: Оріяна, 2006.- 180 с.,іл.- С. 105
• Козлов А. В., Козлов В. А., Лисенко Ю. О. Хорольщина: Енциклопедичний довідник.- Полтава: Оріяна, 2007.- 106 с.- С. 21