Гриценко Михайло Іларіонович
Михайло Іларіонович Гриценко (12.11.1906 — 21.11.1980) — радянський військовик-артилерист, Герой Радянського Союзу (1945).[1]
Михайло Іларіонович Гриценко | |
---|---|
Народження |
12 листопада 1906 с.Покровська Багачка |
Смерть |
21 листопада 1980 (74 роки) Армавір, Краснодарський край, РРФСР, СРСР |
Країна | СРСР |
Приналежність | Радянська армія |
Рід військ | артилерія |
Роки служби | 1928–1954 |
Звання | Підполковник |
Війни / битви |
Польський похід РСЧА Німецько-радянська війна |
Нагороди |
Біографія
Народився 12 листопада 1906 року в селяннській родині. Закінчивши середню школу, працював столярем.
У 1928 році призваний до лав РСЧА. Закінчив Київське піхотне училище в 1931 році, а Вищу офіцерську артилерійську школу — в 1943.
Брав участь у Польському поході РСЧА у 1939 році.
На фронтах Другої світової війни з липня 1941 року. Брав участь у боях на Південно-західному, Північно-кавказьському, 2-му і 3-му Українських фронтах. Двічі був поранений.
Відзначився восени 1944 року, як командир 109-го винищувального протитанкового артилерійського полку (7-й механізований корпус 2-й Український фронт) під час боїв на території Угорщини[2]. Тільки за перші дні бойових дій полк Михайла Гриценка відбив 15 німецьких танкових контратак, знищивши 7 танків, 5 гармат, 1 мінометну батарею, 15 кулеметів, 4 бронемашини, кілька автомашин і більше 400 солдатів і офіцерів супротивника. Коли загинув навідник одного зі знарядь його полку, Гриценко сам встав до гармати і підбив 2 танки. Супротивник був вимушений відійти, кинувши перед позиціями полку велику кількість техніки, убитих і поранених. 8 жовтня 1944 року, в ході бою за місто Кішкунхалаш, Гриценко з двома розвідниками пробрався в окуповане супротивником місто і на аеродромі з ручного кулемету особисто збив на злеті ворожий літак. На північ від Секешфехервара, коли супротивник зробив ряд потужних контратак, полк Гриценко відбив їх усіх, знищивши 24 танки, 4 з яких знищив особисто командир полку.
Після війни продовжував службу в Радянській армії.
У 1954 році пішов у запас у військовому званні підполковника. Жив і працював у м. Армавір Красноярського краю. Помер 21 листопада 1980 року, похований на міському кладовищі Армавіра.
Вшанування пам'яті
У рідному селі Покровська Багачка Хорольського району його ім'ям названо вулицю[3].
Державні та бойові нагороди
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року підполковник Михайло Гриценко нагороджений званням Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 7209.
Також нагороджений:
- 2-ма орденами Леніна
- 2-ма орденами Червоного Прапора
- орденом Вітчизняної війни І-го ступеня
- орденом Червоної Зірки
- медалями.
Бібліографія
- Герої Радянського Союзу та повні кавалери ордена Слави Хорольщини: Довідник.- Хорол: Хорольська друкарня, 2011.- 27 с.
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. Т. 1.- М.: Воениздат, 1987 (рос.)
- За мужество и отрагу: Докум. очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Полтавы и Полт. обл.- Х.: Прапор, 1984.- 455 с., порттр., 8 ил.- С. 114-115 (рос.)
- За мужність і відвагу: Документальні розповіді про полтавців Героїв Радянського Союзу.- Х.: Прапор, 1973.- 354 с.
- Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область: в 26-ти т.- К.: УРЕ, 1967.- 1028 с.: іл.- С. 912, 921
- Козлов В. А. Історія Хорола.- Полтава: Оріяна, 2006.- 180 с.,іл.- С. 105
- Козлов А. В., Козлов В. А., Лисенко Ю. О. Хорольщина: Енциклопедичний довідник.- Полтава: Оріяна, 2007.- 106 с.- С. 21
Примітки
- Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область: в 26-ти т.- К.: УРЕ, 1967.- 1028 с.: іл.- С. 912, 921
- За мужество и отрагу: Докум. очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Полтавы и Полт. обл.- Х.: Прапор, 1984.- 455 с., порттр., 8 ил.- С. 114-115
- Гриценко Михаил Илларионович http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=5748