Гунванфу

Першим власником Гунванфу став Нюхуру Хешень (和珅), фаворит імператора Цяньлуна. У китайську історію Хешень увійшов як найбільший корупціонер. З 1790 року, коли знаходився в похилому віці імператор Цяньлун почав поступово відходити від справ, Хешень став, фактично, володарем Китаю. Його син був одружений з донькою імператора. Хешень торгував посадами і титулами, привласнював собі державні кошти і подарунки. Нажитий за 24 роки державної служби статок дорівнюють зі доходами усього Китайської імперії за 8 років.

У 1777 році в мальовничому районі Пекіна, лежачого на північний захід від Забороненого міста, для Хешень було побудовано величезний розкішний палац, який займав площу понад 6 га, налічував 30 ансамблів в різних архітектурних стилях. Його обслуговували 1000 слуг і 500 наложниць.

Після того, як 7 лютого 1799 року Цяньлун помер. За наказом нового імператора Цзяціна, Нюхуру Хешеня було звинувачено в корупції, слідом за цим заарештовано і засуджено до страти, все його майно конфісковано. Як найвищу милість йому було дозволено вчинити самогубство. 22 лютого 1799 Хешень повісився.

Після смерті Хешеня його палац було надано цінському князю Айсінгіоро Юнміну, 17-му синові імператора Цяньлуна. У 1851 році імператор Сяньфен подарував палац своєму братові Айсінгіоро Їсіну, що мав титул великого князя Гуна (恭忠親王 Гунчжун ціньван) — один з вищих титулів в епоху Цін, який носили принци крові, члени імператорської родини. При ньому палац отримав свою нинішню назву — Гунванфу — резиденція князя Гуна.

У 1912 році онук Айсіньгёро Їсіна — Пувей — продав тубетську колекцію цього палацу японській торгово-промисловій палаті. У 1921 Айсінгіоро Пувей передав резиденцію як заставу бенедиктинському католицькому монастирю. Бенедиктинці відновили постарілий на той час палац і відкрили в його стінах Пекінський католицький університет, який проіснував тут до 1951 року. У 1961 році його було перетворено на Фуженьський католицький університет (輔仁大學 Фу Чжень Католік). Останній натепер знаходиться на Тайвані.

1950 року частина палацу передано Пекінській Академії образотворчих мистецтв. У 1962 році прем'єр-міністр Чжоу Еньлай відвідав палац, після чого мав намір відновити його та відкрити для відвідувачів. Але не зміг реалізувати цей план. У роки Культурної революції (1966—1976) на території Гунванфу знаходився Пекінський завод кондиціонерів, що призвело до його значного руйнування і втрати найцінніших пам'яток історії та культури. У 1978 році за наполягання Гу Му, друга Чжоу Еньлая, почалися дослідницткі та реставраційні роботи в палаці.

У 1982 році палац князя Гуна було включено до Реєстру національної культурної спадщини Китаю. Перед реставраторами постало складне завдання: повернути резиденції її вигляд часів князя Гуна. Практично усі речі інтер'єру, картини, каліграфія та ін., що були втрачені або продані за кордон. Резиденцію відновлювали за матеріалами і картинам палацу князя Гуна, що зберігалися в бібліотеці університету Цінхуа. Картини та інші речі інтер'єру довелося закуповувати, багато було отримано в подарунок.

2006 року Академія образотворчих мистецтв переїхала з палацу. 24 серпня 2008 року під час Літніх Олімпійських ігор в Пекіні музей Гунванфу було відкрито. У 2012 році палацу присвоєно категорію ААААА туристичних пам'яток.

Це найбільший і розкішний після Гугуна палац Пекіна. Ширина з півночі на південь становить 330 м, а зі сходу на захід — 180 м. Його розділено на 2 частини: в південній частині знаходяться житлові будинки площею 32,260 м², на північ від них лежить великий сад площею 28,860 м². Загальна площа — 61120 м².

Вважається, що за його образом створений парк Дагуаньюань, описаний у китайському романі кінця XVIII століття «Сон в Червоному теремі» Цао Сюеціня.

Про високий статус власника резиденції свідчать цвяхи в головних воротах резиденції — 7 рядків по горизонталі і 9 по вертикалі, а також зелена черепиця, якою вкрито багато будівель — за своїм рангом вона поступається тільки жовтою.

Будівлі в житловій частині розділені на три частини: центральну, східну і західну. Тут проживало декілька споріднених родин. На центральній осі стоять основні будівлі: головна зала, задня зала та двоповерхова будівля, яке нараховує 40 кімнат. Майже всі будинки зведено в традиційному пекінському типі забудови сихеюань (四合院): чотири будівлі знаходяться по периметру двору та звернені своїми фасадами всередину. У східній частині знаходиться будівля театру, де в минулому і зараз проходять виступи Пекінської опери і китайського цирку.

Усередині павільйону Іньаньдянь (银安殿, «Палац срібного спокою»), який служив в палацах князів як приймальні, натепер тут розташовується виставка, присвячена князю Гуну і цінській культурі.

Сад займає північну частину палацу князя Гуна. На його території знаходиться кілька храмів, штучні гори, що символізують обителі безсмертних, ставок з фонтанами і протоки, галереї та павільйони, кілька «садів в саду». Зараз тут дуже багатолюдно, а в минулому було тихо і спокійно. В саду є 20 пейзажів, включаючи озеро, струмки, скелі, павільйони, камені з озера Тайху в провінції Цзянсу. Тут же знаходиться 8-метрова стела з ієрогліфом (福 фу) — «щастя», висіченим на основі каліграфічного напису імператора Кансі.

Найближча станція метро: Бейхайбей 北海北 (4-я лінія), вихід У.

Час роботи: 8:30-17:00 год.

Вартість квитків: 70 юанів.

• 恭王府