Гуришев Олексій Михайлович

Олексій Михайлович Гуришев (рос. Алексей Михайлович Гурышев; нар. 14 березня 1925, Москва, СРСР — пом. 16 листопада 1983, Москва) — радянський хокеїст, центральний нападник. Олімпійський чемпіон 1956 року та дворазовий чемпіон світу. Член клубу Всеволода Боброва (9-е місце, 497 голів)[1].

Олексій Гуришев
Особові дані
Повне ім'я	Олексій Михайлович Гуришев
Народження	14 березня 1925(1925-03-14) Москва, СРСР
Смерть	16 листопада 1983(1983-11-16) (58 років) Москва
Зріст	183 см
Вага	84 кг
Позиція	центральний нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи) 1947–1961  «Крила Рад» 300 (379)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи) 1954–1959  СРСР 92 (71)
Суддівська діяльність
Категорія	всесоюзна
Роки Змагання Ігор 1963–1975  Чемпіонат СРСР
Нагороди і звання Медаль «За оборону Москви» Заслужений майстер спорту СРСР
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

У роки Німецько-радянської війни працював токарем на заводі «Динамо». На цьому підприємстві розпочалася і його спортивна кар'єра. Спочатку був хокей з м'ячем (фіналіст кубка СРСР 1946) та футбол, а згодом і хокей із шайбою.

Виступав за московські «Крила Рад» (1947-1961). Перший радянський хокеїст, якому вдалося забити 300 голів у чемпіонаті. А загалом у лізі провів приблизно 300 матчів та закинув 379 шайб. Лише через 11 років це досягнення поліпшив В'ячеслав Старшинов, а згодом Борис Михайлов.

Чотири рази був найкращим снайпером чемпіонатів СРСР: 1949 (29 голів), 1955 (41), 1957 (32), 1958 (40). На льоду Гуришева не можна було сплутати ні з ким: високий, атлетичної статури, він міцно стояв на ковзанах, у так званій «широкій стійці». А хват ключки, навпаки, був короткий. У Гуришева був притаманний тільки йому кидок. Лідер атаки московського клубу кидав шайбу миттєво, без будь-якої підготовки. Більшість часу грав у одній ланці з Миколою Хлистовим та Михайлом Бичковим. Це атакувальне тріо, у 50-х роках, шість разів було найрезультативнішим у лізі , а загалом закинуло 732 шайби. Цей результат також був тривалий час рекордним.

Чемпіон СРСР 1957 року. Тричі здобував срібні нагороди (1955, 1956, 1958) та п'ять разів — бронзові (1950, 1951, 1954, 1959, 1960). Володар кубка СРСР 1951, фіналіст — 1952, 1954. Всього у кубку СРСР забив 30 голів. За результатами сезону чотири рази обирався до символічної збірної (1949, 1955-1957).

У складі національної збірної здобув золоту нагороду на Олімпійських іграх 1956 у Кортіна-д'Ампеццо.

Чемпіон світу 1954, 1956; другий призер 1955, 1957, 1958, 1959. На чемпіонатах Європи — п'ять золотих (1954-1956, 1958, 1959) та одна срібна нагорода (1957). На чемпіонатах світу та Олімпійських іграх провів 41 матч (35 закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 92 матчі (71 гол).

Нагороджений медаллями «За оборону Москви» (1942) та «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945). Заслужений майстер спорту (1954). У 1957 році був нагороджений орденом «Знак Пошани».

У 1956 році Олексій Гуришев отримав тренерський диплом. Працював з молодими гравцями та у колективах фізкультури. Один з його вихованців, Володимир Петров — дворазовий олімпійський чемпіон. У 1963-1975 роках судив ігри чемпіонату СРСР. Сім разів обирався до десятки найкращих хокейних арбітрів країни. Суддя всесоюзної категорії з 1964 року. Після 50-ти років працював у відділі постачання одного зі столичних військових заводів.

Виконав роль нападника Самсонова у фільмі «Хокеїсти» режисера Рафаїла Гольдіна (1964 рік).

За версією інтернет-видання «Sports.ru» входить до символічної збірної клубу «Крила Рад» радянської доби: Сидельников, Шаталов — Кучевський, Лебедєв — Гуришев — Бодунов[2].