Чемпіонат світу з хокею із шайбою

Міжнародна федерація хокею із шайбою заснована 15 травня 1908 року у Парижі. Статутний договір підписали представники Бельгії, Великої Британії, Франції та Швейцарії. Пізніше того ж року до організації приєдналася Богемія. Першим змаганням під орудою федерації став чемпіонат Європи, проведений 1910 року.

У Північній Америці в 1917 році було засновано Національну хокейну лігу.

Хокей дебютував на Літніх Олімпійських іграх 1920 він також став першим офіційним чемпіонатом світу. Другий та третій чемпіонат відбулись вже на перших Зимових олімпійських іграх в Шамоні 1924 року, а згодом і на других в Санкт-Моріці.[2][3] Треба відзначити той факт, що збірну Канади презентували не національна збірна, а аматорські клуби переможці Кубка Аллана. Така система відбору для канадців зберігалась до 1963 року.

Як окремий турнір чемпіонат відбувся в 1930 одразу в трьох містах, вчетверте титул здобули канадці.[4][5] Шоста світова першість знову відбулась під час Зимових Олімпійських ігор в Лейк-Плесіді.[6][7] Канадську гегемонію в 1933 перервали американці в Празі та британці в складі яких зіграли колишні канадці на Зимовій Олімпіаді 1936.

До Другої світової війни канадська збірна ще тричі святкувала перемогу на світових форумах. Під час Другої світової війни чемпіонати світу не відбувались.

Перша світова першість після війни в Празі подарувала нового чемпіона збірну Чехословаччину. На V Зимових Олімпійських іграх в швейцарському Санкт-Моріц канадці відновили статус-кво але через рік Чехословаччина вдруге здобула титул чемпіонів. Наступні три першості були за «родоначальниками» хокею канадцями.

Чемпіонат 1953 пройшов без участі багаторазових чемпіонів канадців і золото вперше здобули шведи.

У 1954 на чемпіонатах світу дебютує збірна СРСР під керівництвом головного тренера Аркадія Чернишова і одразу здобуває золото. Таким чином радянська збірна стала п'ятою яка здобула золото світових першостей. У 1955 канадці здобувають шістнадцяте світове золото перемагаючи СРСР у вирішальному матчі з рахунком 5–0.[8] На Олімпійських іграх 1956 в італійському Кортіна-д'Ампеццо СРСР перемагає Канаду з рахунком 2–0 і вдруге стає чемпіоном,[9] канадці в підсумку лише треті.

Через угорські події канадці та американці відмовились від участі в чемпіонаті, який вперше приймала Москва. Досить несподівано шведи вдруге виграли чемпіонат. Також на цьому чемпіонаті було встановлено рекорд відвідуванності для відкиритих арен 55,000 глядачів на стадіоні «Лужники», цей рекорд був побитий на чемпіонаті 2010. Матч-відкриття 74-го чемпіонату світу з хокею відбувся на Фельтінс-Арені у Гельзенкірхені 7 травня між збірними Німеччиною та США. З цієї нагоди, була збільшення місткість стадіону (стадіон вміщував 76152 глядачів).[10]

Канадці двічі поспіль здобули золото в 1958 і 1959, Зимові Олімпійські ігри 1960 виграла збірна США, це друге золото американців на світових форумах. Два наступних чемпіонати виграли відповідно канадці (19-й титул) та шведи (3-й титул).

Треті золоті нагороди світової першості радянська збірна здобула в 1963. Не стали винятком і Олімпійські ігри 1964 в австрійському Інсбруці. Після подій в Чехословаччині 1968 року черговий чемпіонат перенесли з Праги в Стокгольм але канадці які до цього часу вже почали надсилати збірну складену з аматорів зажадали такі саме дії і від основних конкурентів СРСР, Швеції та Чехословаччини. Зрештою ІІХФ відмовила визнати статус «профі» за європейськими збірними, а канадці почали бойкотувати світові першості аж до 1977 року. Панування ж збірної СРСР після рішення канадців тільки посилилось, за цей час лише двічі збірна Чехословаччини спромоглась перервати гегемонію радянської збірної в 1972 та 1976 роках.

З 1976 чемпіонат почав проходити окремо від хокейного Олімпійського турніру, а з 1980 по 1988 взагалі не відбувався в рік Олімпіад.

Президент ІІХФ Гюнтер Сабецкі за сприяння якого був започаткований Кубок Канади також ухвалив революційне рішення про допуск гравців професійних північно-американських ліг до участі в чемпіонатах світу. У 1976 цим скористалась збірна США, а наступного року збірна Канади відновила свою участь на світовому рівні правда поступившись збірній СРСР з загальним рахунком 2–19. Титул чемпіона вп'яте здобула збірна Чехословаччини.

Допущення професіоналів підвищив перстиж світової першості але збірна СРСР залишається головним тріумфатором з 1978 по 1983 з п'яти чемпіонатів вони виграють всі. Зламним став чемпіонат 1985, який пройшов в Празі. Збірна СРСР на попередньому етапі здобула сім перемог з загальною різницею шайб 52–7. На другому етапі вже в першому матчі програють господарям 1–2, а в другому турі зазнають поразки і від канадців 1–3. Таким чином канадці вперше після 1962 здобувають срібло чемпіонату, а радянська збірна лише бронзу.

На домашньому чемпіонаті в Москві в 1986 СРСР бере переконливий реванш здобувши в десяти матчах десять перемог.

Наступна першість 1987 року принесла нового чемпіона світу, збірна Швеції після 25-річної перерви здобула золото, розгромивши канадців 9–0 в останньому турі та за однакової кількості з СРСР вони мали кращу різницю шайб +9 проти +1 в радянської збірної.

У 1989 році радянські та чехословацькі хокеїсти офіційно отримали право виступати в НХЛ. Першим гравцем СРСР в НХЛ став Сергій Пряхін. П'ятірка Ларіонова майже повним складом отримала право виступати закордоном. Але до цього вони ще допоможуть збірній СРСР здобути два золота в 1989 та 1990. У 1991 в рамках чемпіонату світу востаннє пройшов чемпіонат Європи, який після цього скасували. А на чемпіонатах світу 1991 та 1992 років двічі поспіль золото здобувають шведи, причому в 1992 збірна Росії, яка стала правонаступником СРСР не потрапила навіть до четвірки найкращих, четверте місце несподівано посіли швейцарці.

Своє перше золото здобуває російська збірна в 1993 році. Наступного року після 33-річної перерви титул чемпіона повертає собі збірна Канади. Збірна Фінляндії вперше в своїй історії стала чемпіоном світу у 1995 році.[11] Чехи вже традиційно в Відні оформлюють своє перше чемпіонство (вони є правонаступниками Чехословаччини). Таким чином формується велика хокейна шістка: Канада, Росія, Чехія, Швеція, Фінляндія і США,[12] яка домінує на першостях світу.

До 2002 року ще по чемпіонському титулу здобудуть канадці та шведи і ще тричі чехи, а чемпіонат 2002 року несподівано виграють словаки, які в фіналі долають росіян 4–3. У складі словаків серед чемпіонів був і уродженець України Петер Бондра.

Канадці тріумфують на першостях 2003 і 2004, їх головні конкуренти — росіяни взагалі в цей час лишаються за межами чільної трійки. Наступні три чемпіонати послідовно виграють чехи, шведи та канадці (останні виграють на батьківщині головних конкурентів росіян).[13]

Першість 2008 року вперше проходила в Канаді і тепер вже росіяни після 15-річної перерви здобувають золото здолавши господарів в овертаймі 5–4,[14] а наступного року виграють вдруге поспіль цього разу в основний час 2–1.

Турнір 2010 року як вже зазначалось вище ознаменувався новим глядацьким рекордом, а також шостим чемпіонським титулом збірної Чехії, яка здолала росіян 2–1.[15]

Першість 2011 вперше приймала Словаччина. Фіни вдруге тріумфували обігравши шведів 6–1. Росіяни здобули бронзові нагороди.[16]

Чемпіонат 2012, як і наступний пройшов у Фінляндії і Швеції, змінювались тільки господарі. У 2012 росіяни здолали словаків 6–2, чехи бронзові призери.[17] У 2013 шведи здолали швейцарців 5–1 (після ЧС-1986, де СРСР став чемпіоном це другий випадок коли господарі стали чемпіонами), збірна США бронзовий призер.[18]

Білорусь вперше приймала чемпіонат світу в 2014. Росіяни здобули свій п'ятий титул, а разом з СРСР це 27-й титул, перегравши фінів з рахунком 5–2, третє місце посіли шведи.

У 2015 та 2016 турнір виграють канадці, їх успіх також двічі повторили шведи в 2017 та 2018 роках, причому у фіналі 2017 року «Три корони» здолали саме канадців.

У 2019 році після восьмирічної перерви і знову, як і 2011 в Словаччині, чемпіонами стали фіни, які здолали в фінальному матчі канадців 3–1.[19] Росіяни стали бронзовими призерами здолавши чехів по булітах.

21 березня 2020 року чемпіонат світу 2020 року, а також турніри в нижчих дивізіонах були скасовані через пандемію коронавірусу.[1][20][21]

Після річної перерви через пандемію COVID-19 світова першість 2021 року мала відбутись у двох країнах: Білорусі та Латвії. У зв'язку з тривалими протестами в Білорусі, кілька політичних груп, політиків та міжнародних структур, а також Європейський парламент та прем'єр-міністр Латвії Кріш'яніс Каріньш закликали позбавити Білорусь проведення чемпіонату світу.[22] 18 січня 2021 року члени Ради ІІХФ вирішили, що чемпіонат світу не проводитиметься в Білорусі.[23] Ще одним важливим моментом стали порожні трибуни на матчах через пандемію COVID-19. Після стартових двох турів серед аутсайдерів опинились збірні Швеції, Чехії та Канади, які програли по дві гри, причому «кленові» додали до пасиву ще і третю поразку від німців. Шведи зрештою не потрапили до плей-оф та посіли підсумкове дев'яте місце. Канадці стали чемпіонами світу незважаючи на чотири поразки в пасиві, фіни фінішували другими, а американці третіми.

За всю історію чемпіонатів світу тільки 8 країн ставали володарями золотих медалей. Ще трьом збірним вдавалося завоювати медалі меншої вартості. Найбільшу кількість чемпіонських титулів завоювали збірна Канади — 27 разів, збірна СРСР — 22 рази (разом з перемогами збірної Росії - 27 титулів). Найбільшу загальну кількість медалей вдалося завоювати збірній Канади.

Країна	Золото	Срібло	Бронза	Всього медалей
Канада	27 !27	15 !15	09 !9	51 !51
Росія СРСР	22 !5 22 27	07 !3 7 10	05 !5 5 10	34 !13 34 47
Чехія Чехословаччина	12 !6 6 12	13 !1 12 13	19 !4 16 19	44 !10 34 44
Швеція	11 !11	18 !18	16 !17	46 !46
Фінляндія	03 !3	09 !9	03 !3	15 !15
США	02 !2	09 !9	08 !8	19 !19
Велика Британія	01 !1	02 !2	02 !2	05 !5
Словаччина	01 !1	01 !2	01 !1	03 !3
Швейцарія	00 !0	03 !3	08 !8	11 !11
Німеччина	00 !0	02 !2	02 !2	04 !4
Австрія	00 !0	00 !0	02 !2	02 !2

* Країни, виділені курсивом більше не виступають на Чемпіонатах світу.
** Росія успадкувала членство СРСР в міжнародній федерації хокею, так само і Чехія — Чехословаччини, тому офіційна статистика для цих країн загальна.