Гіпотеза саморегуляції популяцій

Гіпотеза саморегуляції популяцій: будь-яка популяція здатна сама регулювати свою чисельність так, щоб не підривалися поновлювані ресурси місцепроживання і не вимагалося втручання якихось зовнішніх чинників (наприклад, хижаків або несприятливої погоди). Одним з авторів цієї гіпотези був англійський еколог Д. Чітті (Chitty[1]); в СРСР ці ідеї пропагувалися С. С. Шварцем[2] та ін.

Саморегуляція здійснюється через «механізми стресу» (гормональні зрушення під впливом нервового збудження гальмують діяльність статевих залоз, змінюються інші фізіолого-біохімічні показники), поведінкові реакції (захист території при зростанні щільності популяції стає все більш скрутною, і витісненні особини змушені мігрувати в менш сприятливі місця, де зростає їх смертність;[3]), генетичні механізми регуляції. На прикладі пенсільванської полівки (Microtus pennsylvanicus) показано, що на піках чисельності домінує генотип з меншою плодовитістю, а в періоди депресій — з більшою (Krebs et al.[4]). Формалізація процесів саморегуляції популяцій задається моделями з запізненням.

Література
  • Біологічний словник / За ред. К. М. Ситника, О. П. Топачевського. — 2-ге вид. — К.: Голов, ред. УРЕ, 1986. — 679 с.
  • Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев: Молд. сов. энцикл., 1989. — 408 с.
  • Зверев А. Т. Основные законы экологии. — М.,: Издат. дом Паганель, 2009. — 171 с.
  • Кондратюк Е. М., Хархота Г. І. Словник-довідник з екології. — К.: Урожай, 1987. — 147 с.
  • Bennett R.J., Chorley R.J. Environmental systems: Philosophy, analisis and control. — London : Methuen and C Ltd., 1978. — 624 p.
  • McIntosh Robert P. The Background of Ecology: Concept and Theory. Cambridge University Press. Cambridge. — London, N.-Y., New Rochelle, Sydney, Melbourne, 1985. — 383 p.
  • Watt К. Е.F. Principles of Environmental Science. — McGraw-Hill Inc., 1973. 319 p.

Примітки
  1. Chitty D. Population processes in the vole and their relevance to general theory // Can. J. Zool. — 1960. — V. 38. — P. 99-113.
  2. Шварц С. С. Эволюционная экология животных: Экологические механизмы эволюционного процесса. — Свердловск, 1969. — 200 с. — (Тр. ин-та экологии растений и животных Урал. фил. АН СССР. Вып. 65).
  3. Шилов И. А. Эколого-физиологические основы популяционных отношений у животных. — М., 1977. — 262 с.
  4. Krebs C.J., Gaines M.S., Keller B.L. et al. Population cycles in small rodents // Science. — 1973. — V. 179. — P. 35-41.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.