Давньоскандинавська релігія
Давньоскандинавська релігія
Величні фіорди, скелясті береги, засніжені гори, холодне море та суворі вікінги – це Скандинавія, мальовнича місцевість розташована на самому півночі Європи. Сьогодні скандинавські країни Данія, Норвегія та Швеція – одні з найблагополучніших у світі, з найвищими рівнем життя, відмінним соціальним захистом та чи не найбільшою цивілізованістю у Європі. Однак так було не завжди, а їхні предки – войовничі вікінги колись наводили страху на цілу Європу і про цивілізованість навіть не іде мови . Християнство доволі пізно прийшло на ці землі, ще у 10-11-му столітті скандинавські вікінги були запеклими язичниками та з великою насолодою здійснювали свої руйнівні набіги зокрема і на християнські монастирі Англії, Ірландії, Франції, нищачи та вбиваючи все на своєму шляху. «Якщо християнський Бог не може захистити свої монастирі від наших сокир, то що це за Бог? А ми будемо молитись своїм рідним богам, які день від дня дарують нам перемогу у битвах та багату здобич», – може, десь так думали середньовічні язичники-вікінги, поклоняючись своїм суворим богам-воїнам Одіну, Тору. Поміж тим язичницька релігія давніх скандинавів надзвичайно цікава, та багатогранна, із захоплюючим епосом, міфологією…, та культом сили, який просто пронизує її наскрізь.
По інакшому і бути не могло, адже вікінги жили у надзвичайно суворих північних умовах, де навіть, щоб просто вижити, треба докласти чималих зусиль. Це не могло не вплинути на всі сторони їхнього життя, зокрема й релігію. По великому рахунку життя будь-якого скандинавського мешканця від давніх часів і аж до пізнього середньовіччя було одною великою неперервною боротьбою: боротьбою за виживання, боротьбою за місце під сонцем, боротьбою за здобич, боротьбою, у якій завжди перемагав сильніший. (Як виглядало правосуддя по вікінгськи – правий той, в кого більша сокира). Такими були і їхні боги, сильними кремезними воїнами, які в разі чого, будь якого негідника могли провчити, так що ого-го. Недарма одного з головних їхніх богів – Тора, частенько зображали з велетенським молотом, яким він певно, що не цвяхи забивав, а голови ворогів рубав.
Сувора релігія давніх скандинавів гармонічно доповнювала їхнє не менш суворе існування та просто ідеально вписувалась у вікінгську картину світу. Може саме завдяки їй (релігії) середньовічні вікінги були такими хоробрими та успішними воїнами, просто вони зневажали смерть та безстрашно йшли навіть у найстрашнішу битву, адже померти у битві з мечем чи сокирою в руках рахувалось самим почесним, що тільки могло бути для будь-якого чоловіка-воїна. (А у скандинавському суспільстві взагалі все було дуже просто та ясно, будь-який чоловік – це або воїн, або раб, вибір за вами малята). Воїни-вікінги, які гинули у битвах за скандинавськими язичницькими віруваннями, після смерті одразу потрапляли у Вальггалу, райські чертоги бога Одіна, де сиділи та пирували за довгим столом на чолі із самим Одіном, та в компанії прекрасних валькірій – войовничих дів, прислужниць Одіна. Саме валькірії на свої крилатих конях переносять душі загиблих воїнів з полів битв у Вальггалу, на божественний бенкет до самого Одіна.
У Вальгаллі душі відважних воїнів гуляють (зокрема з валькіріями), п'ють вино з пивом (щодо горілки не знаю), гамають м'ясо (щось вони зовсім не були вегетаріанцями) і так до кінця світу – міфічного рагнарока, під час якого всі темні сили повстануть на великий бій із світлими силами, Одін та компанія зійдуться у вирішальній битві із злими демонами, велетнями, тролями, та іншими крякозябрами, все буде зруйноване, настане велика перезагрузка того комп'ютера під назвою всесвіт …
Свого часу язичницька релігія давніх скандинавів мала величезний вплив на всю культуру народів північної Європи, деякі сліди цього впливу простежуються і сьогодні. От, скажімо, візьмемо дні тижня в англійські мові, деякі з них походять від імен богів давньоскандинавського пантеону: з Одіном, (якого давні германці ще називали Вотаном) пов'язана середа – Wednesday, з Тором четвер – Thursday, п'ятниця, улюблений день всіх офісних працівників (п'ятниця) названий на честь прекрасної богині кохання Фреї – Friday.
Релігія давніх скандинавів. Боги
«Все що нагорі те й внизу, а все що внизу те й нагорі» якось вдало помітив один давній мудрець, напівміфічний пан Гермес Трисмегіст. Це дійсно так, скандинавські вікінги хоч і нічого не знали про якогось Гермеса Трисмегіста (та й навіщо, коли в них був Одін і Тор), але той його принцип на сто відсотків втілили у своїй рідній язичницькій релігії. Боги скандинавського пантеону не менш войовничі, ніж самі вікінги, а священний міфічний епос сповнений всілякими битвами та поєдинками, тож не цікаво просто так сидіти у божественних чертогах та споглядати світ, хочеться і самому трохи повоювати, чи не так? Епічний скандинавський епос «Старша Єдда» розповідає нам про першу війну між двома групами богів: асів та ванів. Аси боги-небесні воїни живуть у божественному світі Асгарді, а вани – земні боги родючості, багатства, земних вод. Що не поділили між собою боги точно не відомо, але кажуть, весь сир-бо відбувся як завше через золото та жадібність. Тим не менше, ні одна з сторін не змогла здобути перемогу, і боги уклали між собою мир та обмінялись заручниками. А фактично – це просто вікінги, які то і діло воювали між собою, намалювали богів за власним образом і подобою.
Одін – бог-творець, це він створив всесвіт, землю, людей, та всіх інших живих істот. Одін – ватажок небесного воїнства, правитель божественного царства Астгарти та Вальгалли, але й не тільки це, Одін – бог натхнення, шаманського та поетичного екстазу, мудрості. Викрикуючи його ім'я воїни-берсерки, так звані божевільні та найстрашніші солдати поміж усіх вікінгів, з двома сокирами відчайдушно кидались у битву, в якій не знали, ані страху, ані болю, ані втоми, вони були неначе сп'янілими від бою та з радістю віддавали свої життя Одіну на полях чисельних битв (адже Вальгала з валькіріями вже чекає, вино з пивом стигне). (Деякі історики вважають, що перед боєм берсерки приймали психоделічні грибочки – мухомори, але то тільки припущення). Само собою, Одін – бог війни та військової вдачі, це він вирішує, хто вийде переможцем з поля бою, а хто навіки складе свою голову. Одіну присвячено чимало цікавих скандинавських міфів та легенд, наприклад, в одному з них розповідається, як Одін віддав своє око велетню Міміру в обмін на таємні знання та магічну мудрість. І справді, деколи Одіна зображають однооким, що ж, за знання і ока не шкода.
Бог Тор-Громовержець – займає почесне друге місце у скандинавському божественному пантеоні. Тор – син Одіна, та богині землі Ерд, втілює собою силу, (чи грубу фізичну силу чи якусь тоншу, скажімо силу волі) адже саме сила була головною чеснотою у вікінгів. Громовержець Тор рудобородий силач з величезним молотом «Мельнір», за допомогою його він може посилати грім та блискавки, з цією зброєю в руках Тор постійно воює з чисельними велетнями, які то і діло хочуть захопити обитель богів Астгарт. Культ Тора був дуже популярний у Скандинавії, а його символи – молотки Тора частенько находять на території скандинавських країн під час археологічних розкопок. Чимось скандинавський Тор схожий на нашого слов’янського Перуна.
Фрея – прекрасна богиня кохання та родючості, одна з небагатьох жіночих богинь. (очевидно вікінги ще не знали про фемінізм, хоча ні, войовничі валькірії – ще ті феміністки). Фрея – з роду земних богів-ванів, донька бога морів та багатства Ньерда, а пізніше дружина самого Одіна, виступає як покровителька всіх жінок. У скандинавських міфах прекрасною Фреєю постійно хочуть оволодіти велетні. Якось одному з них, велетню на ймення Трюм вдалось поцупити легендарний молот Тора. В обмін на молот Трюм став вимагати в богів віддати йому за дружину прекрасну Фрею. Локі (ще один цікавий бог, про якого буде написано нижче) одягає Тора у весільний одяг молодої та веде до велетня-крадія. Бідака Трюм не бачачи підставу, приносить молот, Тор його вихоплює та одразу вбиває велетня.
|
|
Статтю «Давньоскандинавська релігія» створено або суттєво доповнено в рамках конкурсу Скандинавська весна користувачем Чопик Каріна. |
