Дерекойка
Дерекойка | |
---|---|
| |
44°29′44″ пн. ш. 34°10′13″ сх. д. | |
Витік | південні схили Нікітській яйли |
Гирло | Ялтинська затока, Чорне море |
• координати | 44°29′44″ пн. ш. 34°10′13″ сх. д. |
Країни: | Україна |
Регіон |
Ялта Автономна Республіка Крим Республіка Крим |
Довжина | 10 км |
Площа басейну: | 44 км² |
Середньорічний стік | 22,8 м³/с |
Притоки: | Гува (річка), Люка (річка) і Путамиш |
Ідентифікатори і посилання | |
код ДВР Росії | 21010000412106300000960 |
GeoNames | 710124 |
Медіафайли у Вікісховищі |
Дереко́йка або Бистра (крим. Dereköy — селище в ущелині) — річка в Криму у населеному пункті Дерекой (тепер у межах Ялти).
Назва
Назва Дерекойка дано по селу Дерекой, через яке вона протікала (зараз село включено в межі міста Ялти). Назва Дерекой означає в перекладі з кримськотатарської «селище в ущелині» (dere — ущелині, köy — село). У верхній течії річка також носить альтернативна назва Бал-Алма (з тюркської бал — мед, алма — яблуко) або Путамиця (з грецького Потамос, потами — річка); верхню течію якої також називають і Теміар[1]. Після виселення кримських татар отримала назва Бистра.
Географія
Витік річки на південних схилах Нікітській яйли. Протікає через східну частину Ялти, що впадає у Чорне море поблизу морпорту. Ліва притока — Гува.
Дерекойка — найбільш багатоводна річка Південного берега Криму. Довжина річки становить майже 10 кілометрів. Перші 2 км річка має ухил русла більш ніж 120 м на 1 км. На початку 3 км від витоків, поверхнева течія річки ховається в кам'янисто-галькових наносах і потім з'являється через 1,5 км біля скель Хисар-Кая. Живлення річки дощове, снігове і підземне (карстові джерела). У річку впадають води більше 60 джерел. Найбільше з них — Масандрівський водоспад з середньобагаторічною витратою води — 22,8 м³/с.
Примітки
- Бал-Алма // Крым. Географические названия: Краткий словарь. — Симферополь: Таврия-Плюс, 1998—160 с.
Література
- (рос.) Ресурсы поверхностных вод СССР: Гидрологическая изученность. Том 6. Украина и Молдавия. Выпуск 3. Крым и Приазовье / Под ред. Б. М. Штейнгольца. — Л.: Гидрометеоиздат, 1964. — 128 с.