Джоанна Стінгрей

Джоанна Стінгрей (3 липня[1] 1960[2] в Лос-Анджелесі, Каліфорнія, як Джоанна Філдз (Joanna Fields)[3] — американська співачка, акторка, музичний продюсер та громадський діяч, одна зі значущих персон і популяризаторів радянської та пострадянської рок-культури на Заході.[4] Займалася записом і випуском пісень радянських рок-гуртів. Пізніше Джоанна зробила в Росії успішну соло-кар'єру, але через 10 років після своєї зустрічі з радянським роком все-таки повернулась до США.[3]

Джоанна Стінгрей
англ. Joanna Stingray
Основна інформація
Дата народження 3 липня 1960(1960-07-03) (61 рік)
Місце народження Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
Громадянство США
Професії співачка, акторка, музична продюсерка, рок-музикантка, режисерка
Освіта Беверлі Гіллз (середня школа)
Мова англійська
Жанри попмузика
joannastingray.com
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Мама Джоани була танцювальницею у відомій нью-йоркській групі «Роккет». Декілька разів знімалась у фільмах: наприклад, грала одну з оркестранток у фільмі «В джазі лише дівчата».[2] Покинула сцену коли вийшла заміж і народила трьох дочок.

Тато був музикантом, грав на трубі.[2]

Виросла в престижному районі Беверлі-Гіллз, хоча її сім'я не належала до фінансової еліти чи шоу-бізнесу.[3]

В 1978 році закінчила школу в Беверлі-Гіллз і вступила до університету Південної Каліфорнії (UCLA)[3] на спеціальність «психологія».[2] В університеті почала співати і писати пісні, а в 1983 році на дрібному місцевому лейблі випустила максі-сингл з чотирма своїми роботами.[3]

1981 року подорожувала по Китаю.[2]

Закінчивши навчання в університеті в 1983 році випустила свій перший диск.[2]

Весною 1984 року Джоанні запропонували дешевий тур по СРСР.[2] Рок-співачка, що починала кар'єру, вперше опинилася в Ленінграді восени 1984 року[5] (за іншими даними в березні 1984 року вона потрапила в СРСР.[3]) Перед вильотом до СРСР чоловік її однокласниці — Дайани Стерр, яка до цього часу вийшла заміж за емігранта з СРСР Андрія Фалалєєва, який виріс у Петербурзі і був тісно зв'язаний з петербурзькими музикальними колами — і насамперед з «Акваріумом», дав Джоанні номер телефона Бориса Гребенщикова, назвавши того справжньою рок-зіркою в СРСР.[3]

У 80-х роках ознайомилась з підпільним радянським ленінградським роком і таємно вивезла на Захід записи його тодішніх зірок.

Наступні два роки Джоанна човниковими поїздками між США і СРСР доставляла своїм новим знайомим платівки, інструменти й різне музичне обладнання, а у зворотньому напрямку таємно вивозила записи самодіяльних петербурзьких гуртів. Згодом Джоанна згадуватиме, що була на гачку КДБ і ЦРУ, оскільки кожна зі сторін підозрювала в ній агента супротивника.[3] За два роки вона зуміла допомогти музикантам «Кино», «Аквариума», «Дивних ігор» відзняти велику кількість відеоматеріалу і переправити значну кількість архівів петербурзького року до США.[3] Джоанна Стінгрей записала кілька англійських версій ленінградських рок-пісень.[5]

У червні 1986 року Джоанна випустила перший на заході реліз російської рок-музики — подвійну збірку-спліт «Red Wave» («Червона хвиля»),[6] що викликав у світі безперечний фурор (яка смілива дівчина Джоанна, і як вона зуміла обманути КДБ) і — що найбільш важливо — зсунула з місця якісь коліщата в державній машині Радянського Союзу, підштовхнувши його спочатку до часткової, а пізніше й до повної легалізації петербурзького, а за цим і всього радянського року.[3]

«The Red Wave» містив зроблені на "студії" «АнТроп» записи пітерських гуртів «Аквариум», «Кино», «Странные Игры» та «Алиса». Поки світові журналісти за звичкою порівнювали музику з відомими їм аналогами, обговорювали стиль і володіння інструментами, мало вдаючись в соціально-політичний аспект події, — в СРСР, навпаки, комуністична газета «Комсомольська правда» написала розгромну статтю „«Червона хвиля» на мутній воді“[7], в якій співачку звинувачували в антирадянщині і провокації, після чого висловились й інші видання.[3] Після виходу цієї платівки всіх музикантів, які надали Джоанні свої записи попросили підписати листа, в якому вони повинні були зректися всякої співпраці із заокеанським продюсером[8]. Підписав цей лист лише Грєбєнщіков[8].

Джоана була присутньою в Америці на прем'єрі фільму «Игла» ("Голка") — поїхала разом з Рашидом Нугмановим.[9] Після показу фільму Віктор Цой зіграв з Юрієм Каспаряном короткий концерт.

Джоанна добилась того, що компанія «Yamaha» подарувала комплект своєї концертної апаратури Ленінгадському Рок-клубу.[3]

У 1986 році Джоанні відмовили в дозволі приїхати в Радянський Союз на власне весілля з Юрієм Каспаряном.[6][9] Джоанна півроку чекала візи.[9] Перебування Джоанни в Росії прискіпливо відслідковував тижневик «РІО» (директором ленінградського самвидавського журналу був Андрій Бурлака).

Коли 1986 року Джоанна Стінгрей вперше вийшла на сцену — це був концерт у «Палаці Молоді».[10] Віктор Цой співав з нею пісню «Рухайся, рухайся, танцюй зі мною».[10]

2 листопада 1987 Джоанна вийшла заміж за гітариста гурту «Кино» Юрія Каспаряна.

Пізніше розлучилася і вийшла заміж за ударника гурту «Центр» Олександра Васильєва, від якого має дочку Медісон.

Спогади Джоанни про Віктора Цоя:[9]

"… те, що Віктор вважав нездійсненним, сталося. Він полетів до Америки. Я чекала цього моменту так довго, що вирішила витратити всі заощаджені гроші, щоб зробити цю його подорож незабутньою. В аеропорт зустрічати їх з Юрою Каспаряном я вирушила у взятому з цієї нагоди напрокат білому лімузині з баром і телевізором. Два тижні ми провели, як діти, насолоджуючись життям. Віктору все дуже подобалося. Ми скакали на конях, каталися на снігомобілях, їздили на океан, були в Лас-Вегасі. Ходили по магазинах і нарешті поїхали в Діснейленд, який сподобався Віктору найбільше. І коли ми гуляли по казковій країні, званій Діснейлендом, він весь час повторював: «Я знову відчуваю себе дитиною …» "

Побувати в Діснейленді було мрією Віктора Цоя.[11] Здійснити цю мрію допомогла Джоанна.[11]

20 червня 1992 в Лужниках Джоанна Стінгрей брала участь у концерті пам'яті Віктора Цоя разом з Віктором Сологубом (бас-гітара, Странные Игры), Валерієм Виноградовим (гітара, Центр) та Олександром Васильєвим (ударні, Центр).

В 1994 році випустила свій черговий альбом «For A Moment». Але економічна ситуація в Росії, бандитські війни й інші атрибути дикого капіталізму згодом заставили Джоанну, яка готувалась стати матір'ю, весною 1996 року повернутись в США.[3]

Джоанна про становище російських жінок у суспільстві:

(...)— У ваших жінок дуже тяжке становище. Якщо американки успішно домагаються рівних з чоловіками прав, то російська жінка цілком підпорядкована чоловікові. Дивиться за дітьми, робить покупки, готує, пере, прибирає — все на її плечах. На мою думку, більшість російських чоловіків жінку не поважають.

— уривок з інтерв'ю Джоанни журналу «Смена», 1995 рік[2]

Восени 2004 року Джоанна зі своєю дочкою відвідала Росію, зіграла джем в московському клубі «Б2» і організувала коротку зустріч в петербурзькій «Платформі».[3]

Особисте життя

В 1987–1991 роках одружена з Юрієм Каспаряном — гітаристом легендарної групи «Кино».
Другий її шлюб був у 1991 році з російським музикантом барабанщиком гурту «Центр» Олександром Васільєвим (помер 17 вересня 2019 року), від якого має дочку Медісон.
Останнім, нинішнім чоловіком Стінгрей є архітектор Річард Бест (Richard Best) із Каліфорнії.

Дискографія

  • Beverly Hills Brat (ЕР 1983)
  • Joanna Stingray (1986)
  • Thinking Till Monday (1988)
  • Walking Through Windows (1991)
  • For A Moment (1994)
  • Shades Of Yellow (1998)

Альбом продюсерства Стінгрей

Примітки

  1. Joanna_stingray: 8 марта
  2. Александр Мореев. «Джоанна Стингрей. Не люблю мужчин, которые кричат на женщин» / «Смена», Правда, 8 (1570) август, 1995. ISSN 0131-6656 (с.: 187—189)
  3. Бурлака А. Рок-энциклопедия: Популярная музыка в Ленинграде — Петербурге. 1965—2005 : Т.3 / Андрей Бурлака. — СПб.: Амфора. ТИД Амфора, 2007. — 519 с.: ил. ISBN 978-5-367-00361-1 ISBN 978-5-367-00613-1 (Т.3) (с.: 301—304)
  4. 3 июля — родилась ДЖОАННА СТИНГРЭЙ
  5. Артемий Троицкий. Back in the USSR: история рок-музыки в СССР. — Амфора, 2007 — С.261
  6. Легенда о Викторе Цое / «Студенческий Меридиан» февраль 1991 ISSN 0321-3801
  7. Николай Солдатенков. Незабытые имена. «Последний герой» / «Сельская Новь», № 6. 1991 (с.: 33-35)
  8. Времени машины / Евгений Ю.Додолев. — М.: ОЛМА МЕДИА ГРУПП, 2014. — 368 с. ISBN 978-5-373-06167-4 (с.: 105)
  9. Марина Куропаткина. Тайны смертей русских поэтов: Криминальные истории. — Вече, 2014. — с.449. ISBN 5457216780, 9785457216785
  10. Троицкий А. К. Рок в Союзе: 60-е, 70-е, 80-е… — М.: Искусство, 1991. 207с., ил. ISBN 5-210-02476-8
  11. Лариса Алексеенко. Последний герой / Журнал «Отдохни!» № 33 10.08.2010г.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.