Джордж Кармак

Джорж Кармак в дванадцять років став сиротою і виховувався до повноліття старшою сестрою Роузі, яка була лише на п'ять років старша за нього. До повноліття Джордж працював на ранчо пастухом. Як тільки йому виповнився 21 рік, він відразу покинув фермерство і записався до корпусу морської піхоти США. Кілька місяців його корабель стояв у порту Джуно і Джордж мав змогу побродити між старателями та індіанцями. Маючи здібності до мов, він швидко вивчив на побутовому рівні мову тагішів.

Наступного року (1882) корабель повернувся до Сан-Франциско. Дізнавшись, що його сестра хвора, Джордж попросив відпустку, але отримав відмову. Тоді Джордж дезертирував з флоту (разом з 15 іншими моряками) і поїхав до сестри[n 1]. Наступні три роки він знову працював пастухом, відкладаючи гроші на подорож до Аляски[1].

1885 року Джордж у пошуках золота подався до Джуно, але там для нього вже не було вільного місця. Джордж, взявши до компанії кількох новоприбулих шукачів, зробив запаси старательського реманенту та продуктів і добрався до Даї. Там він найняв місцевих індіанців-носіїв, щоб доправити свій багаж через Чилкутський перевал до озера Ліндман. Проблукавши разом компаньонами кілька місяців, Джордж без золота повернувся до Джуно. Грошей для проживання в готелі не вистачало і Кармак переселився до Даї, де легше було зловити рибу і вполювати здобич. Житлом Джоржду слугував намет, оскільки в Даї на той час був лише один дерев'яний будинок-факторія. Там він заприятелював з місцевими індіанцями, з якими підрядився переносити вантажі через Чилкутський перевал[2].

На той час він вже розмовляв діалектами народу тлінкітів та народу тагіші. Невдовзі Джордж почав жити у фактичному шлюбі з індіанкою — сестрою свого компаньона-індіанця Джіма Скукума. Цей неформальний шлюб тривав недовго, оскільки його співмешканка-індіанка померла під час епідемії грипу. Родина Скукума була велика — ще сім братів та сестер. В одної з молодших сестер — Шаау Тлаа (англ.Shaaw Tláa) в цій же епідемії помирають чоловік та малолітня дочка. Родичі Шаау Тхлаа попросили її жити з Джорджем, що було в індіанців за норму — брати в чоловіки чи дружини овдовілих родичів. Джордж дав своїй цивільній дружині ім'я Кейт. Кейт була дочкою вождя племені тагішів[3].

Неформальне одруження Джорджа на Кейт сприяло його добрим стосункам з індіанцями. Кейт всюди супроводжувала чоловіка в його мандруваннях по Юкону. Її навички виживання в суворих умовах Аляски стали у великій пригоді для Джорджа. Крім того, Кейт шила одяг, який добре розкуповувався старателями[3]. У січні 1893 року у Форт-Селкірк у них народилася донька Ґрафі Ґрейс (Graphie Grace). Ніяких офіційних документів про одруження Джорджа чи народження доньки оформлено не було. Мало того, Джордж приховував від своїх родичів в США, що має цивільну дружину-індіанку і дочку від неї. Лише через кілька років Джордж у листі до сестри згадав, що має дружину, але написав, що вона ірландка[4].

Серед старателів на Юконі Кармак авторитету не мав. Його прозивали «Чоловік Скво» (бо мав жінку-індіанку) або «Брехунчик Джордж» (за неправдиві розповіді). Втім одне відкриття він таки зробив — знайшов у 1891 поклади вугілля у верхів'ї річки Юкон і заснував там невеличкий торговельний пост. Зараз це містечко носить його ім'я — Кармакс[5].

У серпні 1896 троє людей під керівництвом Джима Мейсона Скукума попливли на північ вниз за течією ріки Юкон із району Каркросс шукати родичів — сестру Кейт Кармак та її чоловіка Джорджa. Група застала подружжя Кармак (разом з їх дочкою Ґрафі) за ловлею лосося над витоком річки Клондайк[6].

Незабаром до них підійшов старатель з багаторічним стажем Роберт Гендерсон (англ. Robert Henderson), за походженням з Нової Шотландії. Він якраз повертався зі Сорокової Милі до своєї ділянки з поповненими запасами продуктів. Роберт вже два роки намивав золото на річках Індіан і Золоте Дно (Golden Bottom Creek), але ніколи не був задоволений його кількістю. На запитання Кармака, які новини, Гендерсон сказав, що є перспективи на річці Золоте Дно, де він сам намиває. Кармак запитав, чи там вже всі ділянки розібрані, на що Гендерсон відповів, що для нього там ще знайдеться місце. І додав образливу для Джорджа репліку, яка згодом коштувала самому Гендерсону мільйони: «Але я не хочу, щоб там стовбили ділянки ці кляті сиваші» («сиваш» — образливе прозвище місцевих індіанців)[7].

Кармак не послідував відразу пораді Гендерсона, а лише через кілька днів вирушив до його стоянки. Причина такого неспіху — Кармак не був професійним старателем, мав невеликий, але стабільний заробіток зі сплавляння деревини до Сорокової Милі і не хотів відразу переривати свого заняття[8]. Коли ж Кармак зі своєю сім'єю та індіанськими родичами вирушив шукати Гендерсона, то він не пішов вздовж річок Клондайк, Ганкер і Золоте Дно, а вибрав шлях навпростець — від місця впадання річки Раббіт в Клондайк — і через гірський хребет до річки Золоте Дно. По дорозі вони зробили кілька намивів по річці Раббіт, але виявили лише трохи золотого пилу, ради якого не вартувало стовбити ділянки[9]. На річці, де промишляв Гендерсон, вони знову зробили пробні намиви, але, як і раніше, результати їх не вразили. Надалі невідомо, як саме відбувалася розмова Кармака і Гендерсона. Кожен пізніше стверджував, що саме він порадив іншому спробувати щастя на річці Раббіт.

Ділянка Дискавері, де Джордж Кармак знайшов перше золото

Достеменно відомо два факти. Перший — Кармак пообіцяв Гендерсону дати знати, якщо він знайде щось варте уваги на річці Раббіт. Роберт навіть обіцяв винагородити Джорджа за добру новину[9]. Другий — Гендерсон в образливій формі відмовив родичам Кармака продати їм трохи тютюну. Неприязнь до родичів-індіанців Кармака обійшлося Гендерсону дуже дорого[10].

Група Кармака знову через гірський хребет вернулася до річки Раббіт. На цей раз вони зупинилися біля притоки безіменної річки, де 16 серпня 1896 року і зробили повторні намиви. І вже перший намив залишив на дні четвертину унції золота (7.8 г) — на 4 долари в тодішніх цінах. Якщо намив на 10 центів вважався на Юконі добрим результатом, то така знахідка заставила всіх учасників групи кричати і танцювати. Дуже швидко вони наповнили золотим піском і самородками порожню сумку з-під набоїв[11].

Невідомо, хто в дійсності був першовідкривачем — Джордж Кармак чи Джим Скукум, але Джордж відразу застовбив дві ділянки для себе, бо йому, як першовідкривачу, дозволялося мати додаткову ділянку. Ще по одній ділянці відмітили для індіанських родичів — Джима і Чарлі. Можливо Джордж заявив себе першовідкривачем, бо старателі напевно б не погодилися, щоб місцевий індіанець був першим і мав право на дві ділянки[11]. Кейт могла також претендувати на ділянку, але чомусь ні вона, ні Джордж цього не зробили. Одного разу Джордж навіть казав, що саме Кейт, миючи посуд в річці, натрапила на золоті самородки. Втім, згодом він навіть не згадував, що Кейт мала якесь відношення до відкриття золота. Кожна ділянка, за тодішніми законами, простягалася на 500 футів (150 м) за руслом ріки і вшир — до найближчих гір. Ширина ділянки спочатку не була істотна, оскільки золото залягало завжди в руслах рік. Але згодом виявилося, що золото на Клондайку може залягати і набагато вище — на схилах рік. Річку Раббіт перейменували в Бонанза, а безіменну притоку назвали Ельдорадо.

Наступного ранку Джордж Кармак відмітив свою ділянку знаком, на якому написав: «Всім, кого це стосується. Сьогодні я помічаю і роблю заявку на 500 футів (ділянки) вверх по течії від цього знаку. Позначено 17 серпня 1896 р. Дж. В.Кармак»[12]. Саме з цього ранку щось трапилося у свідомості Джорджа — він перестав наслідувати індіанців у своєму стилі життя. Усі попередні роки він гордився, що живе за звичаями і традиціями корінного народу Юкону, і раптом він знову відчув себе білою людиною, яка раптово розбагатіла, і якій багатство відкриває всі двері у цивілізованому світі[13].

На другий день група вирушила до Сорокової Милі, щоб зареєструвати свої ділянки. Про Гендерсона і обіцянку сповістити його про відкриття Джордж не згадував. Однак по дорозі Кармак, слідуючи традиціям старателів, ділився новиною зі всіма зустрічними. Спочатку Джорджу ніхто не вірив, оскільки всі його добре знали — він не був професійним старателем, старався жити за укладом індіанців, і, головне, часто прибріхував у своїх розповідях[14]. Але вигляд новознайденого золота швидко переконував недовірливих, що відкрито щось нове і значне[15]. Навіть у постерунку (поліцейському пості) на Сороковій Милі клерк розсміявся, коли почув, що Джордж знайшо золото. Але швидко замовк, коли побачив сумку повну золота. З того часу вже ніхто не сміявся і не називав Кармака «Брехунчик Джордж»[16]. Клондайкська золота лихоманка розпочалася.

Джордж, маючи зареєстровані дві ділянки з багатими покладами золота, всю зиму 1896—1897 року був без цента в кишені. Золото потрібно було спочатку добути з вічної мерзлоти і намити, а це можна було зробити лише наступного літа. Всю осінь Джордж з компаньонами розробляли ділянки і не зробили достатніх запасів їжі на зиму. Сім'я жила за рахунок того, що Кейт шила для старателів рукавиці та мокасини, пекла хліб на продаж[3]. Як тільки настала весна і видобута взимку порода була промита, Кармак відразу збагатився на 100 тисяч доларів. Наступного літа, не в приклад багатьом іншим старателям, Кармак залишився на Клондайку і продовжував вимивати золото зі своїх ділянок. Лише влітку 1898 року Джордж і Кейт покинули Юкон і поїхали в Сіетл, потім — до сестри Джорджа Роузі в Каліфорнію. Роузі не дуже була приязна до Кейт, але полюбила малу Ґрафі. У Сіетлі Джордж і Кейт були у центрі уваги. По місту вони роз'їжджали в кареті з надписом «Дж. Кармак, Відкривач золота на Клондайку»[17].

Відразу по приїзді до Сіетла Джордж мусив лікуватися, оскільки через ревматизм він майже не міг ходити, та й наслідки цинги давалися взнаки. Лише через кілька місяців він зміг обходитися без палиці[18].

У перші ж дні Кармак зіпсував стосунки з індіанськими родичами — йому вельми не сподобалося, як вони поводяться в цивілізованому світі. Індіанці не могли опиратися шкідливим звичкам білих людей — алкоголь, розваги, бешкети. Одного разу індіанці-компаньони спричинили велику штовханину, коли розкидали монети з вікна готелю.

Життя в цивілізації, далеко від свого народу і звичної обстановки, виявилося важким випробуванням і для Кейт. Неписьменна, з дуже ламаною англійською мовою, не маючи світських манер і звичок, Кейт швидко пристрастилася до алкоголю і навіть була одного разу оштрафована на $3,60 за непристойну поведінку[19]. Джордж ставав все більше незадоволеним своєю дружиною-сивашкою. Але замість того, щоб відпустити її додому на Аляску, він відправив Кейт і Ґрафі до своєї сестри, а сам повернувся до Доусон-Сіті, де розважався до наступного літа. Там же він зійшовся з Маргаретою Сафтіг Леймі (Marguerite Saftig L'Aimee), власницею «магазину сигар», в дійсності — власницею борделю. Бізнес Маргарети не хвилював Джорджа і невдовзі він у листі до сестри Роузі попросив відправити Кейт до її народу, пояснивши, що не може більше з нею жити[20].

Кейт спочатку пробувала претендувати на якусь долю з 1,5 млн статку Джорджа і з допомогою друзів розпочала судову справу проти Джорджа. На жаль, Кейт не змогла представити жодних документів про свій статус дружини, чи народження доньки. Розчарована в правосудді, Кейт разом з Ґрафі подалася назад на Юкон. Немає жодних документів чи інших свідчень, що Джордж якось фінансово допомагав Кейт після розлучення[20].

У 1990 році Джордж Кармак одружився з Маргарет Лайме і переїхав до Сіетла. Вони поселилися у дванадцятикімнатному будинку. Маргарита, маючи талант до бізнесу, вкладала гроші чоловіка у нерухомість. Джордж володів офісними будинками, будинками на рент і готелями. Його статки зростали, як зростала і його вага від браку фізичної праці[21].

Навіть після того, як він казково розбагатів, Джорж не міг зупинитися у пошуках золота. Він далі пробував своє щастя у Каліфорнії, Сьєрра-Невада, у горах на сході від Сіетла, але цього разу не працюючи фізично, а вкладаючи гроші в пошукові партії. Втім, повторити свого тріумфу, як на річці Бонанза, він не зміг. Та й ніхто більше у світі не зміг зробити подібного відкриття. 5 червня 1922 у віці 61 рік Джордж Кармак помер від бронхіту. На похорони прийшли сотні друзів Джорджа. Відразу після похорон Маргарита порвала всі стосунки з сестрою Джорджа Роузі та пасербицею Ґрафі. Почалися судові тяжби за спадок, майже всі статки були заморожені судом. Навіть на надгробок не було достатньо грошей[22].

Врешті решт — конфлікт був залагоджений полюбовно, без суду, і Ґрафі отримала 45 тис. доларів, з яких половина відійшла адвокату. Роузі не отримала нічого. Лише через 53 роки на могилі Джорджа Кармака був встановлений надгробок. На простій гранітній плиті викарбуваний надпис «17 серпня 1896 він застовбив ділянку Discovery на річці Бонанза, започаткувавши Клондайкську золоту лихоманку» (англ. "On August 17 1896 he staked discovery claim on Bonanza Creek starting the Klondike Gold Rush").

Дочка Кармака — Ґрафі жила разом з батьком. У 17-річному віці вийшла заміж за 33-річного Джакуба — брата мачухи Маргарити (1910)[23]. У цьому ж році у неї народився син Ернест Чарльз Сафтіг. Відразу після судових тяганин Ґрафі розлучилася з Джакубом, оскільки він був на стороні своєї сестри Маргарети. Згодом вона ще двічі виходила заміж і 1963 році померла в Каліфорнії під іменем Ґрафі Роджерс.

Загалом, вся спадщина Джорджа Кармака розвіялася. Маргарет свою долю вкладала в золотодобувні шахти, які врешті решт не дали прибутку, поглинули всі її капітали і були закриті. Ґрафі дуже швидко витратила всі гроші батька, не вклавши їх в щось прибуткове.