Джошуа Белл

Джошуа Белл (англ. Joshua Bell; нар. 9 грудня 1967, Блумінгтон, штат Індіана) — американський скрипаль.

Джошуа Белл
Основна інформація
Дата народження 9 грудня 1967(1967-12-09)[1][2][3] (54 роки)
Місце народження Блумінгтон, Індіана, США[4]
Громадянство США
Професії музикант, музичний педагог, скрипаль
Освіта Jacobs School of Musicd і Джульярдська школа
Інструменти скрипка
Жанри класична музика
joshuabell.com
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Народився у Блумінгтоні, штат Індіана, США. Батько Белла Алан Белл був співробітником Інституту Кінсі та почесним професором Індіанського університету). Мати Ширлі була терапевтом.

Вчився у Джозефа Гінгольда, (у десятирічному віці він навіть брав участь у дитячому чемпіонаті США з тенісу), надалі Белл також поєднував кар'єру блискучого академічного музиканта з участю в різних телепередачах (у тому числі «Вулиця Сезам»), записом музики для популярних фільмів — зокрема, саме Белл виконував музику Джона Корільяно до фільму «Червона скрипка» (Корільяно спеціально дякував Беллові за натхненне виконання при отриманні премії Оскар за найкращу оригінальну музику); пізніше скрипка Белла звучала в фільмі «Ангели та демони».

Музичні досягнення Белла були в 2007 р. відзначені найвищою нагородою для академічних виконавців США — Премією Евері Фішера. Джошуа Белл грає на скрипці Gibson ex-Huberman роботи Антоніо Страдіварі 1713 року.

У музиканта є троє синів — Джозеф, Бенджамін та Самюель. Двоє молодших — близнючки, народилися 31 січня 2010 року.

Експеримент: Джошуа Белл грає у метро
Джошуа Белл. 2008

У експерименті, організованому газетою Вашингтон пост, який не зовсім звичайний для великого академічного музиканта, 12 січня 2007 року Белл одяг бейсболку і грав на скрипці Страдіварі інкогніто як вуличний музикант у вестибюлі станції метро «L'Enfant Plaza» у Вашингтоні, округ Колумбія. Його 43-хвилинний виступ записувався на приховану камеру. З 1097 осіб, які пройшли повз нього, Белл зібрав $ 32,17 з 27 перехожих, тільки один з них впізнав його і лише на сімох він справив особливе враження. Цей експеримент був відображений у розгорнутому нарисі відомого журналіста Джина Вайнгартена, який розмірковує на основі цього прикладу про природу прекрасного і про його місце в житті сучасної людини[1]. Вайнгартен отримав Пулітцерівську премію 2008 року (Pulitzer Prize for Feature Writing) за свої статті про експеримент.[5][6] Вашингтон пост опублікувала відео на YouTube[7] і повнометражний документальний фільм «Знайти свій шлях: Вуличний музикант у документалістиці, хроніка досвіду Белла» (Find Your Way: A Busker's Documentary, chronicled Bell's experience).[8]

Примітки
  1. SNAC — 2010.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Енциклопедія Брокгауз
  4. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #126351600 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Pearls Before Breakfast: Can one of the nation's great musicians cut through the fog of a D.C. rush hour? Let's find out. // Gene Weingarten. The Washington Post, 8.04.2007 (англ.)
  6. The 2008 Pulitzer Prize Winners. Feature Writing (англ.)
  7. Stop and Hear the Music // YouTube, 10.04.2007
  8. Find Your Way: A Busker's Documentary

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.