Джуліус Ірвінг

Починав грати в баскетбол у команді Рузвельтської старшої школи (Рузвельт, Нью-Йорк). На університетському рівні грав за команду Умасс (1968–1971). Там в середньому набирав 26,3 очка та 20,2 підбирання за гру.[3]

Професійну кар'єру розпочав 1971 року виступами у складі команди «Вірджинія Сквайрс» з АБА, за яку грав протягом 2 сезонів.[4] У своєму першому сезоні набирав 27,3 очка за гру та був включений до другої збірної всіх зірок АБА, а також до збірної новачків АБА.

1972 року був обраний у першому раунді драфту НБА під загальним 12-м номером командою «Мілуокі Бакс». Таким чином він мав стати одноклубником Оскара Робертсона та Каріма Абдул-Джаббара. Однак ще перед драфтом підписав контракт з «Атланта Гокс». Після того, як зіграв у трьох товариських матчах за «Атланту», НБА штрафувала клуб на 25,000 доларів за кожен матч, в якому Ірвінг брав участь, так як його контракт формально належав «Мілуокі».[5] Таким чином, він був змушений повернутися до «Сквайрс». Наступного сезону в АБА набирав 31,9 очка за матч.

1973 року перейшов до іншої команди АБА «Нью-Йорк Нетс».[6] Одразу в першому ж сезоні привів команду до чемпіонства, перемігши «Юта Старс».[7] В АБА Ірвінг став найбільшою зіркою, а «Нетс» зробив однією з найкращих команд ліги. 1976 року вдруге став чемпіоном АБА у складі команди.

Ірвінг у 1976 році

1976 року «Нью-Йорк Нетс», «Індіана Пейсерз» та «Сан-Антоніо Сперс» приєдналися до НБА. Окрім плати за «вхідний квиток» до ліги, «Нью-Йорк Нікс» також вимагали компенсації за те, що «Нетс» заходили на їх територію. Через це «Нетс» змушені були продати права на Ірвінга, щоб компенсувати витрати. Контракт одразу ж погодились викупити кілька команд, серед яких були «Мілуокі Бакс», «Лос-Анджелес Лейкерс» та «Філадельфія Севенті-Сіксерс». В результаті він перейшов до складу останньої. Захищав кольори команди з Філадельфії протягом усієї історії виступів у НБА, яка налічувала 11 сезонів.

Ірвінг швидко став лідером команди та допоміг їй виграти Східну конференцію та зіграти у фіналі НБА, де вона поступилася «Портленд Трейл-Блейзерс» з Біллом Волтоном на чолі.[8] Незважаючи на поразку, він став дуже популярним поза баскетбольним майданчиком — був одним з перших, чиїм іменем назвали модель взуття, знявся у фільмі «Риба, яка врятувала Піттсбург» та у численних рекламах.

В наступні роки «Сіксерс» двічі вилітали на стадії фіналу Східної конференції. 1979 року з приходом до складу «Бостон Селтікс» Ларрі Берда відродилось протистояння Філадельфія-Бостон та зародилось нове — «Пташка» проти «Доктора Джея» (The Bird vs Dr. J). Ці дві команди зустрічались між собою у фіналах конференції 1980, 1981, 1982 та 1985 роках. 1980 року «Філадельфії» вдалось пройти до фіналу НБА, де вона зустрілась там з «Лос-Анджелес Лейкерс». Перемогу 4-2 святкували Лейкерс на чолі з Меджик Джонсоном. Фінал також запам'ятався забитим кидком Ірвінга на крайній лінії майданчика, який став одним з найбільш легендарних кидків у історії НБА.

Ірвінг у грі проти «Атланти», 1981

1981 року разом з командою пробився до фіналу Східної конференції, проте сильнішим там був «Бостон». Наступного року у фіналі Східної конференції «Філадельфія» знову зустрілась з чинним на той момент чемпіоном «Бостоном» та обіграла його. Проте у фіналі НБА поступилася «Лос-Анджелес Лейкерс». Перед початком сезону 1983-1983 «Філадельфія» придбала центрового Моузеса Мелоуна, який також міг закрити позицію важкого форварда. Це було суттєвим підсиленням команди, яка рівно провела регулярний сезон, виграла Східну конференцію, обігравши «Мілуокі» та виграла чемпіонат НБА, обігравши «Лос-Анджелес Лейкерс» у фіналі всуху.[9]

1986 року оголосив про завершення професійної кар'єри. Знаходиться на шостому місці у списку найкращих баскетболістів НБА, після Каріма Абдул-Джаббара, Карла Мелоуна, Кобі Браянта, Майкла Джордана та Вілта Чемберлейна.