Майкл Джордан

Батьки Майкла, Джеймс Джордан та Делоріс Піплс, познайомилися 1956 року після баскетбольного матчу в місті Уоллес (штат Північна Кароліна). Джеймс тоді служив у військово-повітряних силах США, а Делоріс вчилася в Таскіджійському університеті. Незабаром вони одружилися. Батьки Майкла були середнього зросту і не вирізнялися спортивною статурою[2].

Майкл Джордан народився 17 лютого 1963 року в Брукліні (Нью-Йорк), де його батько навчався в училищі компанії General Electric. Майкл був четвертою дитиною в сім'ї: у нього два старших брати, Ларрі та Джеймс-молодший, старша сестра Делоріс та молодша сестра Розлін[3]. Незабаром після народження Майкла сім'я переїхала до Уоллеса, де його батько працював оператором навантажувача на заводі, а мати була банківським клерком. 1970 року Джордани переїхали до більшого міста Вілмінгтона, де виріс Джеймс[4]. Батьки Майкла отримали підвищення на роботі: Джеймс став начальником цеху і главою відділу обладнання на заводі, а Делоріс очолила в банку відділ зі зв'язків зі споживачами. Сім'я стала забезпеченою та змогла дозволити собі новий будинок на узбережжі. На відміну від всіх своїх братів та сестер, що після школи підробляли та допомагали батькам по господарству, Майкл був дуже лінивий, не хотів працювати й щосили ухилявся від домашніх обов'язків. У середній школі він не особливо старався, мав проблеми з дисципліною[2].

Джордан займався багатьма видами спорту, але найбільше любив бейсбол і мріяв у майбутньому стати професійним пітчером. У цьому виді спорту Майкл мав деякі успіхи на дитячому рівні — в 12 років він зі своєю командою дійшов до фіналу чемпіонату молодшої ліги, пізніше став чемпіоном штату і його визнали найкращим гравцем чемпіонату. Пізніше Майкл серйозно захопився баскетболом, найпопулярнішою грою серед місцевої чорношкірою молоді. Джордан і не вирізнявся високим зростом та потужною статурою. Щоб компенсувати ці недоліки він тренував стрибок. Постійним партнером Майкла був його старший брат Ларрі, з яким вони часто грали один проти одного на майданчику за будинком[5].

У дев'ятому класі Джордан вже був непоганим баскетболістом. Хоча йому все ще бракувало зросту (до літа 1978 року — 175 см), Майкл вирізнявся високою швидкістю і наполегливістю. Він намагався потрапити до баскетбольної команди старшої школи Емслі Лейні, але тренер, хоч і високо оцінював ігрові якості Джордана, все ж волів формувати команду зі старших та дужчих хлопців. Непотрапляння в команду дуже сильно засмутило Майкла і, щоб показати тренерові його помилку, він став викладатися на повну силу на матчах молодшої шкільної команди[6]. Граючи на позиції розігрувального захисника, Джордан демонстрував високий рівень гри і в середньому за гру набирав 28 очок. Усе наступне літо він посилено тренувався і виріс на 10 см[7]. У десятому класі Майкл також встиг пограти за шкільну команду з американського футболу, брав участь в змаганнях з легкої атлетики, а також грав у бейсбол[8].

Хоча Майкл погано вчився в середній школі й навіть втікав з уроків, щоб пограти в баскетбол, у старшій школі він взявся за навчання і підвищив свій середній бал. Особливо добре йому давалася математика й інші точні науки.

В одинадцятому класі Майкла, який підріс до 186 см, нарешті взяли в шкільну баскетбольну команду, де під 45-м номером грав його брат Ларрі. Майкл узяв собі 23-й номер, пояснивши свій вибір бажанням стати хоча б наполовину таким хорошим спортсменом, як його брат. Під цим номером він грав упродовж майже усієї своєї кар'єри. Зайнявши позицію важкого форварда, Джордан вдало вписався в команду і набирав у середньому 20,8 очка за гру[9][10]. Він постійно працював над собою й тренувався кожного ранку перед школою. Під час першого сезону в шкільній команді Джордан був мало відомий серед селекціонерів і журналістів: він навіть не потрапив до списку 300 найперспективніших баскетболістів серед американських школярів 1980 року. Проте влітку того ж року він побував на зборах в Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл і справив незабутнє враження на тренерський штаб університетської команди на чолі з Діном Смітом[11].

Після школи Майкл хотів вступити до Каліфорнійського університету (баскетбольна команда цього університету частіше за всіх вигравала чемпіонат NCAA), але звідти йому пропозицій не надходило. Джордана запрошували до себе університети Південної Кароліни і Меріленду, але найбільш активними були тренери Університету Північної Кароліни, які восени 1980 року приїхали до Джорданів, щоб умовити Майкла вибрати їхній заклад. Сім'ї Джорданів сподобався цей варіант, особливо враховуючи те, що до цього ж університету збиралася вступати й молодша сестра Майкла, Розлін. У листопаді 1980 року Майкл визначився з вибором і написав листа про наміри вступати до Університету Північної Кароліни в Чапел-Гілл[12].

Заздалегідь вирішивши питання з продовженням навчання, Джордан провів прекрасний останній сезон у шкільній лізі. У середньому за гру він робив трипл-дабл[13]: набирав 29,2 очка, робив 11,6 підбирання і 10,1 передачі. Його команда завершила сезон з 19 перемогами за 4 поразок, хоча й не потрапила на чемпіонат штату. Самого Майкла запросили до Вашингтона для участі в матчі зірок американської шкільної ліги[14], у якому він зіграв дуже вдало, набравши 30 очок[12].

Майка Майкла Джордана під дахом Центру Діна Сміта

Влітку 1981 року Майкл Джордан вступив до університету Північної Кароліни, де йому призначили спортивну стипендію. Своїм основним предметом він вибрав географію. Сусідом Джордана по кімнаті був Базз Пітерсон, талановитий місцевий баскетболіст, якого Майкл добре знав за матчами шкільного чемпіонату.

Баскетбольна команда Університету Північної Кароліни, «Тар Хілс», під керівництвом тренера Діна Сміта, була однією з найсильніших у США. Вона шість разів грала у фіналі чотирьох студентського чемпіонату NCAA, а в сезоні 1980/81 дійшла до фіналу чемпіонату. У команди був прекрасний склад, до якого окрім Джордана входили майбутні зірки НБА Сем Перкінс і Джеймс Уорті. Дін Сміт завжди робив ставку на командну гру, в якій навіть найзоряніший гравець мусив жертвувати власною індивідуальністю заради успіху команди[15].

Спочатку Джордан нервував у новому для себе оточенні, в команді, де його партнерами були гравці набагато вищого рівня порівняно зі школою. Сміт став награвати Майкла на позиції атакувального захисника з акцентом на оборону, що було незвичним для Джордана, звиклого грати націленим на атаку форвардом. Проте, Майклу дуже швидко вдалося призвичаїтись до нової для себе ролі, добре проявити себе в тренувальних іграх, і на початку сезону 1981/82 Сміт ввів Джордана до стартової п'ятірки[16].

Регулярний сезон 1981/82 «Тар Хілс» завершили на першому місці в конференції Атлантичного узбережжя з 32 перемогами за 2 поразок. Джордан в середньому за гру набирав 13,4 очка і його визнали найкращим новачком конференції[17].

У півфіналі плей-офф студентського чемпіонату команда з Північної Кароліни обіграла сильну команду Університету Х'юстона, у складі якої вирізнялися Хакім Оладжьювон та Клайд Дрекслер, і вийшла у фінал, де в суперники їй дістався Джорджтаунський університет з потужним центровим Патріком Юїнгом[7]. Джордан став головним героєм фіналу, коли за рівної гри на останніх хвилинах матчу двічі виводив свою команду вперед, причому останній його кидок у стрибку приніс Університету Північної Кароліни переможні очки й чемпіонський титул[18]. Пізніше Джордан називав цей кидок поворотним у своїй баскетбольній кар'єрі[19].

Майкл Джордан, 2016 рік

Впродовж трьох сезонів виступів за Університет Північної Кароліни Джордан в середньому за гру набирав по 17,7 очка за 54-хвідсоткової реалізації кидків, робив 5,0 підбирання за гру[9]. Майкла вибрали в першу збірну зірок NCCA All — American у перший (1983) і другий (1984) сезони. Завоювавши нагороду Нейсміта і звання Гравець Року в 1984 році, Джордан покинув університет Північної Кароліни за рік до закінчення навчання, щоб взяти участь у драфті НБА 1984 року. Пізніше Джордан повернувся в цей університет, і 1986 року отримав ступінь бакалавра з культурної географії[20].

Навчаючись в коледжі, Джордан увійшов до складу збірної США з баскетболу. На Панамериканських іграх 1983 року в Каракасі (Венесуела) збірну очолював тренер Джек Гартман (Канзаський університет). Команда США, більше орієнтована на атаку, добре показала себе і в захисті, вигравши всі 8 матчів[21] і завоювавши золото на третіх Панамериканських іграх поспіль. Цим вона продовжила серію своїх перемог до 28 матчів. Разом з Джорданом за збірну виступали такі майбутні гравці НБА, як Марк Прайс, Кріс Маллін, Веймен Тісдейл і Сем Перкінс. На турнірі Джордан набирав у середньому 17,3 очка за гру й був найрезультативнішим гравцем команди. Збірна США завоювала путівку на літні Олімпійські ігри 1984 року.

На літніх Олімпійських іграх 1984 року в Лос-Анджелесі у складі команди США не було професіоналів з НБА, але її склад вражає — Майкл Джордан, Патрік Юїнг, Кріс Маллін і Сем Перкінс. Джордан і Юїнг були капітанами команди. У першому ж матчі групового турніру американці розгромили збірну Китаю з рахунком 97:49. В усіх 10 матчах були здобуті перемоги. Джордан став лідером команди за результативністю, набираючи в середньому 17,1 очка за гру, і його визнали найкращим гравцем олімпійського турніру[22].

19 червня 1984 року на драфті НБА Джордана під третім номером вибрала команда «Чикаго Буллз», після Хакіма Оладжувона («Х'юстон Рокетс») і Сема Боуї («Портленд Трейл Блейзерс»)[23][24]. «Даллас Маверикс» під четвертим номером вибрали Сема Перкінса, друга Джордана з команди Північної Кароліни. Команда «Філадельфія-76» під п'ятим номером вибрала Чарльза Барклі. Оладжьювон, Джордан і Барклі були серед дев'яти гравців, що не закінчили коледж і виставили свої кандидатури на драфті НБА. Драфт 1984 року визнаний одним з найкращих в історії НБА[25][26][27][28]. Четверо його учасників стали членами Баскетбольного залу слави, а сім гравців брали участь у Матчах всіх зірок. Разом з тим було відзначено, що керівництво «Блейзерс» зробило серйозну помилку, вибравши Сема Боуї замість Джордана. Майже всю кар'єру Боуї переслідували травми, і тому його вибір під таким високим номером вважають однією з найбільших невдач в історії драфтів НБА[29][30][31][32]. Портланд вибрав важкого форварда Боуї, оскільки в команді на позиції атакувального захисника вже грав перспективний Клайд Дрекслер, вибраний на драфті 1983 року[33].

У своєму першому сезоні в НБА Джордан виходив у стартовій п'ятірці, набираючи по 28,2 очка за гру за 51,5 відсотка реалізації кидків[17]. Він швидко став улюбленцем уболівальників навіть на чужих аренах[34][35][36] і вже за місяць своєї професійної кар'єри з'явився на обкладинці Sports Illustrated із заголовком «Зірка народилась»[37][38]. 1984 року Майкл Джордан уклав контракт на рекламу баскетбольних кросівок з компанією Nike. Спеціально для Майкла було спроєктовано чорно-червоні кросівки Air Jordan в кольорах уніформи «Чикаго Буллз». 18 жовтня НБА заборонила ці кросівки через агресивні кольори в оформленні і відсутність білого[39]. Джордана штрафували на п'ять тисяч доларів за кожну гру в них, але він продовжував грати у цьому взутті — фірма охоче оплачувала штрафи, використовуючи цей факт у просуванні кросівок. Вже в дебютному сезоні Джордана вибрали в стартову п'ятірку на Матч всіх зірок НБА[7]. Це викликало невдоволення серед ветеранів Ліги, очолюваних Айзея Томасом — ветеранів засмутила та кількість уваги, яку приділяли Майклові[7]. Це призвело до так званого «виморожування» Джордана на майданчику, коли гравці відмовлялися віддавати йому м'яч упродовж усієї гри[7]. Джордан, витримавши цей тиск, після закінчення регулярного сезону завоював звання Новачок року НБА[40]. У першому ж своєму сезоні Джордан став третім за результативністю в НБА і увійшов до другої п'ятірки найкращих гравців Асоціації. Багато в чому завдяки Майклові «Чикаго Буллз», попри 44 поразки при 38 перемогах, вийшли в плей-офф, чого їм не вдавалося впродовж трьох попередніх років[41]. У першому раунді плей-офф Чикаго програли «Мілуокі Бакс» у чотирьох матчах[40].

Більшу частину другого сезону (64 гри) Джордан пропустив через травму ноги. Попри його травму і результат команди 30—52[41], «Буллз» знову вишли до плей-офф. Майкл до того часу відновився і відмінно провів ігри на вибування. У другому матчі проти команди «Бостон Селтікс», склад якої зразка 1985/86 часто називають одним з найвидатніших в історії НБА[42], Джордан встановив досі непобитий рекорд за кількістю очок, набраних за гру в плей-офф, — 63[43]. Попри прекрасну гру Майкла, «Селтікс» виграли серію[40].

Джордан повністю відновився перед сезоном 1986/87, протягом якого став одним з найрезультативніших гравців в історії НБА. Він став другим гравцем в історії асоціації, після Вілта Чемберлейна, який набрав 3000 очок за сезон, при середній результативності 37 очок за гру і 48,2 реалізації кидків[17]. Крім того, Майкл продемонстрував свої захисні навички, ставши першим гравцем в історії НБА, який зробив понад 200 перехоплень і 100 блокшотів за сезон. Попри ці досягнення, титул найціннішого гравця Ліги дістався Меджику Джонсону з «Лос-Анджелес Лейкерс». «Буллз» здобули 40 перемог[41] і втретє підряд вийшли до плей-офф, проте знову програли «Бостон Селтікс» у першому раунді[40].

У сезоні 1987/88 Джордан знову очолив список найкращих бомбардирів Ліги, набираючи в середньому 35,0 очок за гру при 53,5 відсотка реалізації[17], і завоював свій перший титул MVP регулярного сезону. Він також дістав звання Найкращого захисного гравця року, зробивши 1,6 блокшота і 3,16 перехоплення в середньому за гру[44]. «Буллз» фінішували з рахунком 50–32[45] і вперше в кар’єрі Джордана вийшли з першого раунду плей-офф, перемігши «Клівленд Кавальєрс» у п’яти іграх.[46] Проте «Бики» у п’яти іграх програли більш досвідченим «Детройт Пістонс»[47], яких очолював Айзея Томас і група фізично міцних гравців, відомих як «Погані хлопці».[48]

У сезоні 1988–89 Джордан знову лідирував у лізі за кількістю голів, набравши в середньому 32,5 очка за гру при реалізації 53,8% кидків з гри, разом із 8 підборами та 8 передачами.[49] Протягом сезону, Сем Вінсент, розігруючий биків, мав проблеми через скоєння злочину, і Джордан висловив розчарування головному тренеру Дагу Коллінзу, який ставив його розігруючим. Разом з тим, коли він виконував цю роль, Джордан в середньому робив 10 трипл-даблів в одинадцяти іграх, з 33,6 очками, 11,4 підбирань, 10,8 передач, 2,9 перехоплень та 0,8 блок-шотів при 51% точних кидків.[50]

«Буллз» фінішували з рахунком 47–35 [51] і вийшли у фінал Східної конференції, перемігши на своєму шляху «Кавальєрс» і «Нью-Йорк Нікс».[52] Серія з «Кавальерс» включала яскравий момент у кар’єрі Джордана, коли він здійснив «The Shot над Крейгом Ело разом з сиреною у п’ятій, останній грі серії.[53] Однак Пістонс знову перемогли «Буллз», цього разу в шести іграх,[54] використовуючи свій метод для нейтралізації Джордана, який полягав у подвійному та потрійному опікуванні його кожного разу, коли він торкався м’яча.

«Буллз» увійшли в сезон 1989–1990 років як команда на підйомі, зі своєю ударною групою Джордана і молодими гравцями, що вдосконалювалися, такими як Скотті Піппен і Горас Грант, а також під керівництвом нового тренера Філа Джексона.[55] 28 березня 1990 року Джордан набрав рекордні 69 очок у виїзній перемозі над «Кавальєрс» з рахунком 117–113.[56] Він набирав у середньому 33,6 очки в лізі при 52,6%[57] кидків у результаті чого «Буллз» досягли рекорду 55–27 за сезон.[58] Вони знову вийшли до фіналу Східної конференції, перемігши Бакс і Філадельфію-76;[59] незважаючи на збільшення серії до семи ігор, «Бики» програли «Поршням» третій сезон поспіль.[60]

У сезоні 1990/91 Джордан завоював свій другий титул MVP регулярного сезону, набираючи в середньому 31,5 очка за гру за 53,9 відсотка реалізації, роблячи 6,0 підбирання і 5,5 передачі[17]. Уперше за 16 років «Буллз» завершили сезон на першому місці у своєму дивізіоні, здобувши рекордну для клубу 61 перемогу в регулярному сезоні[41]. Скотті Піппен виріс до гравця рівня Матчу всіх зірок. У плей-офф Чикаго по черзі вибили з боротьби «Нью-Йорк Нікс» і «Філадельфію-76». Вони вийшли у фінал Східної конференції, де їм знову протистояв «Детройт Пістонс». Проте, цього разу, коли «Поршні» застосовували «правило Джордана», Майкл долав подвійну опіку, скидаючи м'яч партнерам. Несподівано «Буллз» розгромили «Детройт Пістонс» у чотирьох матчах[61][62]. Наприкінці четвертої і завершальної гри серії Айзея Томас вивів свою команду з майданчика до завершення матчу. Більшість гравців «Пістонс» пройшли в роздягальню без традиційного рукостискання[63].

У плей-офф «Буллз» здобули рекордні 15 перемог за 2 поразок[61] і вперше у своїй історії вийшли до фіналу НБА, де розгромили «Лос-Анджелес Лейкерс» з рахунком 4:1. Найбільш відомим моментом серії став епізод у другій грі, коли, перебуваючи в повітрі, Джордан, щоб уникнути блокшоту від Сема Перкінса, переклав м'яч з правої руки в ліву і заклав його в кошик[64]. У своєму першому фіналі Джордан набирав по 31,2 очка в середньому за гру за 56 % реалізації, роблячи 11,4 результативної передачі, 6,6 підбирання, 2,8 перехоплення і 1,4 блокшота[65]. Джордан виграв свій перший титул найціннішого гравця фіналу НБА[66]. Тримаючи кубок НБА, він плакав[67].

Джордан і «Буллз» домінували у сезоні 1991/92, встановивши рекорд за кількістю здобутих перемог (67:15), поліпшивши показник сезону 1990/91[41]. Джордан виграв свій третій титул MVP підряд, маючи 30,1/6,4/6,1 за 52 % реалізації[44]. Вигравши виснажливу серію з семи ігор проти «Нью-Йорк Нікс» в другому раунді плей-офф, Джордан і Ко обіграли «Клівленд Кавальєрс» у фіналі конференції в 6 іграх. У фіналі НБА на «Буллз» чекав Клайд Дрекслер і «Портленд Трейл Блейзерс». Засоби масової інформації, сподіваючись на відновлення суперництва в дусі Меджик-Берд, відмітили схожість між «Його Повітряністю» Джорданом і «Ковзаючим» Клайдом у ролику, що передував фіналу[68]. У першій грі Джордан встановив рекорд за кількістю набраних очок за першу половину матчу у фіналах — 35 очок, зокрема, забивши рекордні шість триочкових[69]. Після шостого триочкового він подивився в залу, знизуючи плечима. Марв Альберт, коментатор гри, пізніше заявив, що неначе Джордан говорив: «Я не можу повірити, що я це роблю»[70]. «Буллз» виграли в першій грі, а потім виграли й серію з шести матчів. Другий рік поспіль Джордана визнано MVP Фіналу[66], він набирав 35,8 очка в середньому за гру, робивши 4,8 підбирання і 6,5 передачі, реалізувавши 53 %[66].

У сезоні 1992/93, попри відмінну статистику 32,6/6,7/5,5[44], Джордан поступився нагородою MVP регулярного сезону своєму другові Чарльзу Барклі. Знаменно, що Джордан і «Буллз» зустрілись з Барклі і його «Фінікс Санз» у фіналі НБА. «Бики» виграли третій чемпіонат НБА вирішальним кидком Джона Паксона і завдяки блокшоту Гораса Гранта на останніх секундах. Джордан знову був каталізатором атак Чикаго. У шести іграх серії він набирав у середньому по 41 очку[71], і став першим гравцем в історії НБА, який завоював титул MVP фіналу плей-офф упродовж трьох років підряд[66].

На Олімпійські ігри-1992 в Барселону разом з Майклом Джорданом поїхали Ларрі Берд, Меджик Джонсон, Чарльз Барклі, Кріс Маллін, Патрік Юїнг, Клайд Дрекслер, Джон Стоктон та інші зірки НБА. Збірну США одразу ж охрестили Dream Team — «командою мрії», і, справді, такої команди ні до, ні після у світі більше не було[72]. В усіх 8 проведених матчах американці незмінно набирали понад сто очок, їхній тренер Чак Дейле не взяв за увесь турнір жодного тайм-ауту, в чергу за автографами американців після матчів шикувалися не лише уболівальники, але й гравці команди-суперниці. Збірну Литви в півфіналі було розбито з рахунком 127:76, Хорватію у фіналі — 117:85. Майкл набирав по 12,7 очок в середньому за гру (четвертий гравець команди за результативністю)[73] і виграв своє друге олімпійське золото. Джордан, Кріс Маллін і Патрік Юїнг стали єдиними баскетболістами збірної США, що завоювали золоті олімпійські медалі і як професіонали, і як любителі (1984 рік)[22][74]. На церемонії нагородження американської баскетбольної збірної золотими медалями Олімпіади Майкл Джордан стояв на п'єдесталі, загорнувшись в американський прапор. Це було викликано не лише патріотичними почуттями, але й контрактом спортсмена з компанією Nike, оскільки на формі збірної стояв логотип Reebok[75].

Під час плей-офф 1993 року, в ніч перед грою проти «Нью-Йорк Нікс», Джордана помітили за грою в казино Атлантик-Сіті[76]. Того ж року він визнав, що програв 57 000 доларів в азартні ігри[77]. Річард Ескінас написав книгу, у якій твердив, що виграв у Джордана в гольф 1,25 млн доларів[77]. 2005 року Джордан розповів Бредлі у вечірньому шоу каналу CBS «60 хвилин» про свою залежність від азартних ігор і зізнався, що здійснював безрозсудні вчинки. Майкл заявив: «Так, я потрапляв у ситуації, яких не уникав, — я намагався вийти за межі можливого. Це манія? Так, але це залежить і від того, як ви на це подивитеся. Якщо ви готові поставити під загрозу життя своє і вашої сім'ї, то так»[78]. Коли Бредлі запитав його, чи досягала його пристрасть до азартних ігор рівня, коли під загрозою було його життя або життя сім'ї, Джордан відповів: «Ні»[78].

Майкл Джордан як гравець «Скоттсдейл Скорпіонз».

6 жовтня 1993 року Джордан оголосив про закінчення кар'єри, пояснивши це втратою інтересу до баскетболу. Пізніше Майкл заявив, що вбивство його батька того року лише підштовхнуло до цього рішення[79]. Джеймса Р. Джордана-старшого вбили 23 липня 1993 року в зоні для відпочинку на шосе в місті Ламбертон (Північна Кароліна). Це зробили двоє підлітків, Даніель Грін (англ. Daniel Green) і Ларрі Мартін Демері (англ. Larry Martin Demery). Поліція відстежила нападників за дзвінками з мобільного телефону Джеймса Джордана[80]. Їх спіймали й засудили до довічного ув'язнення. Майкл був близьким до батька в дитинстві й навіть успадкував його схильність висовувати язик під час роботи. Пізніше висунутий язик став його візитною карткою, — він робив так кожного разу, коли атакував кільце[7]. 1996 року він заснував дитячий клуб «Chicago Boys & Girls» і присвятив його своєму батьку[81][82].

В автобіографії 1998 року «За любов до гри» Джордан напише, що він готувався до завершення кар'єри вже влітку 1992 року[83]. Виснажений іграми за Dream Team на Олімпійських іграх 1992 року, Джордан втратив інтерес до гри, і його постійно турбував статус знаменитості. Заява Джордана глибоко шокувала НБА і з'явилася на перших шпальтах газет у всьому світі[84].

31 березня 1994 року Джордан здивував спортивний світ, підписавши договір з «Чикаго Вайт Сокс»[85]. Джордан заявив, що вирішив здійснити мрію свого покійного батька, який бачив свого сина гравцем бейсбольної ліги[86]. Команда «Вайт Сокс» належала власникові «Буллз» Джері Райнсдорфу, який платив Джордану впродовж його бейсбольної кар'єри за контрактом НБА[87]. Впродовж короткої професійної кар'єри у бейсболі Джордан виступав за «Бірмінгем Баронс» (фарм-команду «Чикаго Вайт Сокс»)[10], а також 1994 року грав за «Скоттсдейл Скорпіонз». Середній відсоток відбиття у Джордана під час його виступів за «Бірмінгем Баронс» становив 20,2. Того ж року вийшли два напівдокументальні фільми «Michael Jordan's Playground» і «Come fly with me».

Сезон 1993/94 «Чикаго Буллз» за відсутності Джордана закінчили з показниками 55:27[41], програвши «Нью-Йорк Нікс» у другому раунді плей-офф. У сезоні 1994/95 «Буллз» були блідою тінню команди дворічної давнини. У середині сезону «Бики» боролися лише щоб потрапити до плей-офф, у середині березня показники команди були 31:31[88]. Проте команда переродилася, коли Джордан вирішив повернутися в НБА у складі «Чикаго».

18 березня 1995 року Джордан оголосив про своє повернення в НБА короткою заявою: «Я повернувся»[7]. Наступного дня Джордан одягнув майку номер 45 (його номер з Баронами), оскільки 23 номер вивели з обороту на його честь. У першій грі проти «Індіана Пейсерс» в Індіанаполісі він набрав 19 очок[89]. Матч отримав найвищий телевізійний рейтинг серед ігор регулярного сезону НБА з 1975 року[90].

Хоча Джордан і пропустив півтора року, грав він на колишньому рівні — вже в четвертій грі після свого повернення, проти «Атланти Гокс», Майкл здійснює переможний кидок, а в матчі проти «Нікс» в «Медісон-сквер-гарден» 28 березня 1995 року Джордан набрав 55 очок[40]. Посилившись Джорданом, «Буллз» вийшли в плей-офф і дійшли до півфіналу Східної конференції, де зустрілися з «Орландо Меджик». У кінці першої гри серії гравець Орландо Нік Андерсон вибив м'яч у Джордана зі спини при кидку, пізніше підмітивши, що той «не схожий на старого Майкла Джордана»[91]. Вже в наступній грі Джордан повернув собі старий номер (23), але, попри його 31 очко в середньому за гру в цій серії, «Орландо» виграли в шести матчах[9].

Висунутий язик — фірмовий знак Майкла Джордана. Цю звичку Майкл перейняв у свого батька Джеймса, а той успадкував від діда[92].

Поразка в плей-офф змусила Джордана серйозно підготуватися до сезону 1995/96[93]. Склад «Буллз» поповнив фахівець з підбору Денніс Родман. З самого початку сезону Чикаго домінували в лізі (41:3)[94], врешті-решт закінчивши регулярний сезон з найкращим результатом в історії НБА: 72:10[42]. Джордан став лідером Ліги за результативністю, набираючи в середньому 30,4 очка[95], виграв звання MVP регулярного сезону і Матчу всіх зірок[7]. У плей-офф Чикаго зазнало тільки трьох поразок у чотирьох серіях, упевнено перемігши «Сієтл Суперсонікс» у фіналі НБА. Джордана визнали MVP Фіналу в рекордний четвертий раз[66], випередивши Меджика Джонсона з трьома титулами MVP фіналів. Він повторив досягнення Вілліса Ріда, який впродовж сезону 1969/70 завоював титули MVP регулярного сезону, MVP матчу усіх зірок, а також MVP фіналу НБА[40]. Символічно, що перемога в першому чемпіонаті після смерті батька була здобута в день батька. Джордан дуже емоційно відреагував на перемогу, коли ридав на підлозі роздягальні обійнявши м'яч[7][67].

1996 року на екрани вийшов сімейний комедійний фільм «Космічний матч» про пригоди Майкла Джордана (фільм відомий також під назвами «Космічний джем», «Космічний баскетбол», «Фінт вухами», «Космічний затор»).

У сезоні 1996/97 чикагці втратили можливість здобути 70 перемог, програвши останні два матчі на фініші сезону і закінчивши з показником 69:13[96]. Цього року Джордан поступився титулом MVP регулярного сезону НБА Карлу Мелоуну. Команда знову вийшла у фінал, де зустрілася з «Ютою Джаз». Серія проти «Джаз» запам'яталася двома з найбільш пам'ятних моментів в кар'єрі Джордана. Перемогу в першій грі серії приніс м'яч, забитий Джорданом у стрибку разом з сиреною. У п'ятій грі, за рахунку в серії 2:2, Джордан грав попри лихоманку і збезводнення шлунку через вірусне захворювання, у зв'язку з чим матч дістав назву «грип-гра». Джордан набрав 38 очок, у тому числі забивши вирішальний триочковий на останній хвилині[97]. «Бики» перемогли з рахунком 90:88, вигравши серію в шести матчах[96]. Уп'яте за час виступів у фіналах Джордан отримав нагороду MVP[66]. Цього сезону Джордан не отримав нагороду MVP Матчу усіх зірок, попри те, що Майкл став першим гравцем, хто зумів зробити трипл-дабл в історії матчів усіх зірок (у 2011 року повторити це досягнення зміг форвард «Маямі Гіт» Леброн Джеймс, а у 2012 — Двейн Вейд).

Джордан з «Чикаго» виграли 62 гри проти 20 у сезоні 1997/98[41]. Висока результативність Джордана — 28,7 очок за гру[44] — забезпечила йому звання MVP регулярного сезону НБА вп'яте. Майкл потрапив до складу збірної всіх зірок НБА, першої збірної зірок захисту НБА і взяв участь в матчі всіх зірок НБА[7]. Баскетболісти Чикаго виграли фінал Східної конференції третій сезон підряд, у фінальній серії зігравши виснажливі сім матчів проти «Індіани Пейсерс» на чолі з Реджі Міллером, уперше з 1992 року, коли Джордан і Ко° зіграли серію з 7 ігор проти «Нікс». Після перемоги у фіналі конференції на Чикаго чекав матч-реванш з «Джаз» у боротьбі за титул чемпіонів НБА.

«Чикаго» повернулося до Юти на шостий матч фіналу 14 червня 1998 року, виграючи в серії з рахунком 3:2. На останніх секундах Джордан вибив м'яч з рук Карла Мелоуна[98] і, пройшовши з дриблінгом через увесь майданчик, забив переможний кидок. Він обдурив хитрощами Браяна Рассела, так само як і рік тому, на останніх секундах першого матчу Фінальної серії 97 року між Ютою і Чикаго. Джон Стоктон спробував урятувати матч, але не забив триочковий м'яч на останній секунді. Майкл Джордан після закінчення Фіналу НБА підняв над головою руки, показавши цього разу шість пальців — він привів свою команду до шостого чемпіонського титулу. Цей момент був визнаний Національною Баскетбольною Асоціацією найвизначнішим в її історії плей-офф[98]. Джордан був визнаний MVP фіналу[66], набираючи в середньому 33,5 очок за гру. Фінал НБА досі вважається найбільш рейтинговою телевізійною подією, а шоста гра зібрала максимальну телеаудиторію в історії НБА[99][100].

Дошка з досягненнями Майкла Джордана в United Center.

Перед початком наступного сезону склад «Чикаго» зазнав значних змін: закінчився договір з Філом Джексоном, Скотті Піппен заявив про бажання змінити команду впродовж сезону, а Денніс Родман підписав контракт з «Лос-Анджелес Лейкерс» як вільний агент. Лігу паралізував локаут гравців НБА. У цих обставинах, 13 січня 1999 року Джордан вдруге завершив кар'єру гравця. 19 січня 2000 року Джордан повернувся в НБА, але вже не як гравець, а як співвласник і генеральний менеджер клубу «Вашингтон Візардс» за баскетбольними операціями[101]. Раніше він спробував стати співвласником «Шарлотт Горнетс» як повноправний партнер засновника команди Джорджа Шинна. Проте переговори зайшли у безвихідь, коли Шинн відмовився віддати Джордану повний контроль над баскетбольними операціями.

Обов'язки Джордана у Вашингтоні були всеосяжними. Він контролював усі аспекти діяльності «Чарівників» з баскетболу, його слово було останнім при вирішенні всіх кадрових питань. Висловлювалися різні думки з приводу компетенції Джордана[102][103]. З одного боку, він зумів понизити витрати команди на зарплати гравців, позбувшись декількох високооплачуваних непопулярних баскетболістів (як-от нападник Джуван Говард і розігрувальник Род Стрикленд)[104][105], але при цьому він використав право першого вибору на Драфті 2001 року, щоб вибрати школяра Кваме Брауна, який не виправдав очікування і був обміняний після чотирьох сезонів[102][106].

Попри своє твердження у січні 1999 року, що він був на «99,9 упевненим», що ніколи не гратиме[67], влітку 2001 року Джордан виразив зацікавленість у своєму поверненні в НБА[107][108], але цього разу з новою командою. Натхненний поверненням в НХЛ свого друга Маріо Лем'є попередньої зими[109], Джордан велику частину весни і літа 2001 року наполегливо тренувався. Майкл провів декілька закритих тренувальних зборів за участю гравців НБА в Чикаго[110]. Крім того, Джордан призначив на пост головного тренера «Вашингтон Візардс» свого старого тренера з «Чикаго Буллз» Дага Коллінза. На думку багатьох, це призначення зумовило повернення Джордана[107][108].

25 вересня 2001 року Джордан оголосив про повернення в професійний спорт, повідомивши про намір пожертвувати своєю зарплатою гравця на допомогу жертвам терористичних актів 11 вересня 2001[111][112]. Сезон 2001/02 видався невдалим для команди, оскільки більшість гравців отримали травми, Джордан став лідером за результативністю (22,9), передачами (5,2) і перехопленнями (1,42)[7]. Проте сезон для Джордана завершився разом з травмою правого коліна після 60 ігор, менше ігор він зіграв лише в першому сезоні після свого першого повернення (1994/95)[17].

Джордан зіграв в 14-му для себе Матчі усіх зірок 2003 року, обійшовши Карім Абдул-Джаббара за кількістю набраних очок у Матчах усіх зірок. Цього сезону Джордан був єдиним гравцем Вашингтона, що зіграв у всіх 82 іграх, у тому числі 67 ігор починаючи в стартовій п'ятірці. В середньому за гру він набирав 20,0 очок, робив 6,1 підборів, 3,8 результативних передач і 1,5 перехоплення за гру[7]. Крім того, він потрапляв 45 відсотків з гри і 82 з лінії штрафного кидка[7]. По 20 і більше очок Джордан набирав 42 рази, 30 або більше очок — дев'ять разів, а 40 або більше очок — тричі. 21 лютого 2003 року Джордан став першим 40-річним гравцем в історії НБА, який набрав 43 очки за матч[113]. Під час його виступів за «Візардс» квитки на всі домашні ігри в MCI Center були розпродані, і телевізійні трансляції матчів Вашингтону посідали друге місце в НБА. Удома відвідуваність склала в середньому 20 172 уболівальників, а на виїзді — 19 311 і більше[114]. Попри це, в жодному з останніх двох сезонів у своїй кар'єрі Джордан не привів «Чарівників» до плей-офф[115][116], кілька разів він відкрито критикував своїх товаришів по команді в ЗМІ, вказуючи на відсутність цілеспрямованості і самовіддачі, зокрема, він вказував на першого номера Драфту 2001 року, Кваме Брауна[116].

Сезон 2002/03 став останнім у кар'єрі Джордана. Після останньої гри на паркеті в Чикаго, Джордана проводжали чотирихвилинною овацією стоячи[117]. 11 квітня 2003 року «Маямі Гіт» вивели з обігу майку з номером 23, хоча Джордан ніколи не грав за цю команду[118]. Місце в стартовій п'ятірці Матчу усіх зірок 2003 року Джордану запропонували Трейсі Макгрейді і Аллен Айверсон[119], але він відмовився. Проте, врешті-решт, Майкл погодився вийти в стартовій п'ятірці замість Вінса Картера, який поступився своїм місцем під великим тиском громадськості[120].

Останній матч у своїй кар'єрі Джордан зіграв проти «Філадельфії-76»[121]. Набравши лише 13 очок, Джордан пішов на лаву за 4 хвилини і 13 секунд до кінця третьої чверті — команда програвала «Філадельфії-76» з рахунком 75:56. Відразу після початку четвертої чверті вболівальники у First Union Center почали скандувати «Ми хочемо Майкла!». Після довгих настанов тренера Дага Коллінза Джордан, нарешті, піднявся з лави і знову увійшов до гри за 02:35 до закінчення матчу, замінивши Ларрі Хьюза. За 01:45 до закінчення, на Джордані умисне порушив правила Ерік Сноу, щоб дозволити Майклу пробити штрафні (обидва закинув). Після другого кидка Бобі Симмонс, у свою чергу, умисне зупинив з порушенням новобранця Джона Лососі для того, щоб Джордан зміг повернутися на лавку. Джордана проводжали овацією стоячи впродовж трьох хвилин його товариші по команді, його супротивники і 21 257 уболівальників[121].

Джордан грав на позиції атакувального захисника[122] і був головним фахівцем команди з гри в нападі (як в Чикаго, так і в Вашингтоні). Лідер НБА з кількості очок, набраних у середньому за гру впродовж регулярного чемпіонату (30,12 очок за гру) і плей-офф (33,4 очок за гру)[17]. Його стрибучість, продемонстрована на конкурсі з кидків згори, коли він забив із лінії штрафного кидка, принесла йому прізвисько «Air Jordan» і «Його Повітряність». Він також набув репутації одного з найкращих захисників у баскетболі[123], роблячи в середньому 6,2 підборів, 0,8 блокшотів і 2,4 перехоплення за гру впродовж усієї кар'єри[17]. Джордан — найуніверсальніший захисник з відмінним баскетбольним інтелектом, він прекрасно умів кидати по кільцю, робити передачі, грати під щитом, допомагати обороні[124]. Мав неповторний «вибуховий» стиль гри, обумовлений високою стартовою швидкістю й умінням змінювати в потрібний момент темп гри на швидкості. Крім того, Джордана вирізняв високий рівень самовіддачі — у відповідальних матчах йому практично завжди довіряли право вирішального кидка. На вдачу, під час ігор НБА, Джордан завжди носив шорти Університету Північної Кароліни під формою «Чикаго Буллз».

Джордан був уміру високий (198 см) і бездоганно складений — широкі плечі, тонка талія і мінімум жиру. Окрім унікальних фізичних даних, Майкл мав нестримне прагнення до вдосконалення своєї гри, спортивний азарт, пристрасть до перемоги[125].

У спілкуванні з людьми Майкл завжди простий, доброзичливий, тактовний[126]. Джордан іноді проявляв нетерплячість стосовно товаришів по команді, Люка Лонглі і Тоні Кукоча він недолюблював і нерідко відпускав в їх адресу в'їдливі репліки, оскільки вважав, що ці два гравці не завжди виправдовували покладені на них сподівання[127].

Майкл Джордан, власник команди «Майкл Джордан Моторспортс»

Джордан на полі для гольфу, 2007

Після третього завершення кар'єри Джордан збирався повернутися на попередню займану посаду директора з баскетбольних операцій у «Візардс»[128]. Проте, 7 травня 2003 року, власник команди Абе Поллін звільнив Джордана з цієї посади[102]. Джордан пізніше заявив, що почував себе відданим і якби він знав, що його звільнять, то ніколи не став би грати за «Візардс»[78].

Впродовж подальших років Джордан підтримував форму, граючи у благодійних турнірах з гольфу для знаменитостей, проводив час зі своєю сім'єю в Чикаго. Майкл просував свою марку одягу Jordan, а також захопився мотоспортом[129]. З 2004 року Джордан став власником професійний команди «Майкл Джордан Моторспортс», яка бере участь двома мотоциклами Suzuki в перегонах преміум-класу Superbike під егідою Американської асоціації мотоциклістів (АМА)[130][131]. 2006 року Джордан і його дружина Хуаніта пожертвували $ 5 млн францисканській середній школі Хейлс в Чикаго[132]. 15 червня 2006 року Джордан придбав міноритарну долю команди «Шарлотт Бобкетс», ставши другим акціонером команди після її власника Роберта Л. Джонсона. За умовами угоди, Джордан став президентом команди з баскетбольних операцій[133]. Джордан наполіг на тому, щоб не брати участь в маркетингових кампаніях клубу[134].

Джонсон виставив команду на продаж влітку 2009 року, і відразу ж пішли чутки про те, що Джордан прагнутиме викупити клуб. У лютому 2010 Джордан підтвердив свої наміри викупити акції команди[135]. Основними претендентами на купівлю команди стали Джордан і колишній президент «Х'юстон Рокетс» Джордж Постолос. 27 лютого Джонсон досяг угоди з Джорданом і його партнерами з умов продажу «Шарлотт Бобкетс»[136], а 17 березня Рада керівників НБА одноголосно схвалила угоду. Таким чином, Джордан став першим колишнім гравцем який є власником контрольного пакету акцій клубу Ліги[137].

Джордан не сприймається як талановитий управлінець: його трансферна політика і використання драфт-піків викликають величезну долю критики[138]. Так, на посту менеджера з баскетбольних операцій «Вашингтон Візардс» Джордан на драфті 2001 року під загальним першим номером вибрав Кваме Брауна перед такими баскетболістами, як По Газоль, Джо Джонсон і Тоні Паркер. А на Драфті 2006 року Джордан, вже як менеджер «Шарлотт Бобкетс», під третім номером вибрав Адама Моррісона перед такими гравцями, як Брендон Рой, Руді Гей або Реджон Рондо.

При новому власнику «Шарлотт Бобкетс» отримали перемогу лише в 57 з 140 матчів. Найкращим досягненням команди залишається вихід в плей-офф в сезоні 2009/10. 26 квітня 2012 року «Бобкетс», програвши останній матч сезону 2011/12 «Нью-Йорк Нікс» з рахунком 84:104, встановили антирекорд НБА за кількістю здобутих перемог в сезоні (всього 7) — 10,6 усіх матчів. Подібний показник — найгірше співвідношення перемог і поразок за всю 65-річну історію ліги[139]. Таким чином, на даний момент Майкл Джордан є володарем найгіршої команди в історії НБА[140].

У серпні 2020 року Джордан став радником правління компанії DraftKings, що займається азартними іграми в сфері фентезі-спорту і онлайн-казино. Джордана було включено до ради директорів на правах спеціального радника, натомість він отримав пакет акцій компанії, ставши її співвласником[141]. Новина про призначення Джордана викликала різкий ріст акцій компанії[142].

Обидва сини Джордана вчилися в академії Лойола, приватній римсько-католицькій школі, розташованій у Вілметті (англ. Wilmette), штат Іллінойс[158]. Джеффрі закінчив школу в 2007 році і зіграв свою першу гру за Університет Іллінойса 11 листопада 2007 року. Після двох сезонів Джеффрі покинув команду Іллінойса з баскетболу 2009 року, але пізніше знову приєднався до неї[159]. Маркус перевівся в середню школу Уїтні Янг після другого курсу і закінчив її 2009 року. Його шкільна команда «Чикаго Уїтні Янг» стала чемпіоном штату Іллінойс. У фінальній грі проти «Уокіган» Маркус став найрезультативнішим гравцем, набравши 19 очок, а також реалізувавши 4 з 4 штрафних кидків в останні 3 хвилини зустрічі[160][161].

11 лютого 2014 року дружина Джордана народила дівчаток-близнюків, яким дали імена Ізабель і Вікторія[162].