Директорія Підкарпатської Русі

Директорія Підкарпатської Русі (Директоріум Автономной Подкарпатской Руси) — тимчасовий п'ятичленний дорадчий адміністративний орган при військовій адміністрації Чехословацької республіки з питань мов, шкіл, релігії та місцевого самоуправління Підкарпатської Русі. Заснована чехословацьким урядом 12 жовтня 1919 року.[1] Діяла з згідно з положенням «Генерального статуту про організацію та адміністрацію Підкарпатської Русі», ухваленим чехословацьким урядом 7 листопада 1919 року[2] та опублікованим 18 листопада.[1]

Директорія Підкарпатської Русі
Загальна інформація
Країна Перша Чехословацька Республіка
Дата створення 12 жовтня 1919
Дата скасування 26 квітня 1920
Голова директорії Григорій Жаткович

Склад Директорії

До складу директорії ввійшли:

9 грудня 1919 року Кирила Прокопа замінив Євген Пуза.[2]

Завдання й структура

Завданням Директорії Підкарпатської Русі було підготувати необхідні законопроекти в справах автономії та подати їх на розгляд сойму.

Згідно зі статутом, директорія мала шість відділів:[2]

а) Предсідательство и заграничное политичное отделеніе;
б) Культурное и школьное отделеніе;
в) Религійное, промисловое и торговельное отделеніе;
г) Правосудие, земледельное и продовольственное отделеніе;
д) Отделеніе администраціи (внутренних дел);
е) Финансовое отделеніе.

Вимоги Директорії

Директорією було висунуто низку вимог, основна з яких — забезпечення автономії Підкарпатської Русі.

Ця та інші вимоги і наміри директорії, були викладені, зокрема, у меморандумі Григорія Жатковича про майбутній державно-адміністративний устрій та організацію державної служби в «Русинії» від 14 липня 1919[3] (далі — Меморандум) та у політичній програмі президента Жатковича (далі — Прогама), опублікованої Центральною руською народною радою 25 грудня 1919 року. Частина з них бере за зразок американську політичну систему, частина — відповідає місцевим вимогам часу.[4]

Директорія декларувала «народну» «підкарпатсько-руську» мову (тобто рідну мову підкарпатських русинів із етимологічним правописом[2]) урядовою мовою та визнавала необхідність якнайшвидше цю мову розвинути (ст. 23 і 8 Програми Жатковича):

23. Во всіх школах народный язык буде языком преподаванія, и так само буде урядным языком вообще.

8. Неотмінно потребным єсть чім скорше розумно розвити наш матерный подкарпатско-руській язык и культурный живот. … [4]

Серед інших вимог, які висувала директорія, були: встановлення кордонів[5], звільнення з-під румунської окупації східних районів[6], встановлення демократичних свобод[7], скасування коблин та роковин[8], впорядкування грошово-фінансової системи[9], підвищення зарплат учителям[10], проведення земельної реформи[11], допомога інвалідам та сиротам Першої світової, поліпшення життєвого рівня народу та покращення умов праці[12].[2]

Директорія вимагала відкликання чеха Я. Брейхи з посади адміністратора краю, висунула ультиматум президентові Чехословаччини Томашу Масарику. Однак чеська влада все це проігнорувала.

Відставка

Відтак 19 лютого 1920 року члени директорії заявили про свою відставку.[2]

26 квітня 1920 року уряд Чехословацької Республіки прийняв розпорядження про зміну Генерального статуту, чим було введено посаду губернатора краю.[3] Першим цю посаду зайняв Григорій Жаткович.

Примітки
  1. Александр Русин. Трианон: взгляд с «русинской колокольни» — KM.RU, 04.06.2010.
  2. Микола Вегеш. Директорія Підкарпатської Русі // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  3. № 576. 14 липня 1919 р. — З меморандуму Григорія Жатковича про майбутній державно-адміністративний устрій та організацію державної служби на Закарпатті (в «Русинії») у складі Чехословацької Республіки // Історія державної служби в Україні: у 5 т. — Київ: Ніка-Центр, 2009. — Т. 5: Документи і матеріали. Книга 1. 1914–1991. — 824 с.[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Микола Мушинка. Перша Руська (а не московська) Народна Рада в Ужгороді та політична програма Георгія Жатковича — «Нове життя», № 8/2012.
  5. Меморандум, ст. 4
  6. Програма, ст. 4
  7. Програма, ст. 5, 10, 24
  8. Програма, ст. 10
  9. Програма, ст. 14, 18, 19
  10. Програма, ст. 15
  11. Програма, ст. 11, 25
  12. Програма, ст. 26–30

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.