Доля (міфологія)

До́ля (дав.-рус. устръча устръча[1]; сербохорв. срећа[2], рос. "судьба") — участь, доля у різних значеннях; у слов'янській міфології цей термін уособлював щасливий життєвий шлях, вдачу[1]. Вважалося, що Доля була даром богів, силою, даною ними людині для подолання життєвих труднощів. Доля з'являлася у момент народження і супроводжувала людину до смерті, у великій мірі впливаючи на її життя та особистість[5]. Доля дається людині передусім матір'ю, обумовлена родом, предками і визначається рожаницями[6].[1][2]

Спочатку саме слово "бог" мало значення «доля»[1]. У слов'янських міфологічних та фольклорних текстах поряд з доброю Долею як персоніфікацією щастя виступають ще зла (нещасна, лиха) доля, недоля, лихо, судома, нещастя, біда, нужда, злидні - як втілення поганої долі.

Повір'я про Долю пов'язані передусім з осмисленням індивідуальної (особистої, власної) долі як участі (ср. рус. участь), певних переваг, благ, щастя (ср. рус. частина), котрим згори наділяється людина при народженні і котре кожному наче видається з спільного, належного всьому соціуму, обсягу щастя[7].

Інше персоніфіковане втілення щастя — зустріч (дав.-рус. устръча ), протиставлення нещастю - невстрече (серб. Срећа Срећа і Несрећа у сербській народний поезії)[1]. Зустріч уявляли у вигляді красивої дівчини-ткалі, котра плете золоту нитку людської долі. Вона допомагає людям у сільськогосподарських справах та по господарству, а також у вдалих розвагах. Антитезою є Незустріч - Несреча — сива стара бабця з сумним втомленим поглядом. Несреча теж ткаля, але пряде вона занадто тонку нитку долі, яка часто рветься[2].