Даль Володимир Іванович

Володимир Іванович Даль (рос. Владимир Иванович Даль; *10 (22) листопада 1801(18011122), селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження[5]. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Автор «Тлумачного словника живої великоруської мови». Літературний псевдонім: Козак Луганський[1][2].

Даль Володимир Іванович
Володимир Даль. Портрет роботи Василя Перова, 1872
Псевдо Козак Луганський[1][2]
Народився 10 (22) листопада 1801(1801-11-22)
Луганськ
Помер 22 вересня (4 жовтня) 1872(1872-10-04) (70 років)
Москва
Поховання Ваганьковське кладовище
Громадянство Російська імперія
Національність німці[3] і данці
Діяльність етнограф
лексикограф
письменник
Сфера роботи лексикографія
Alma mater Q62018688?
Мова творів російська[4]
Роки активності з 1827
Magnum opus Тлумачний словник живої великоруської мови
Членство Російська академія наук і Петербурзька академія наук
Конфесія православ'я[3] і лютеранство[3]
Батько Johann Christian Dahld
Брати, сестри Karl Dahld
У шлюбі з Julie Dahld[3] і Yekaterina Sokolovad
Діти Lev Vladimirovich Dald і Olga Demidovad
Автограф
Нагороди
 Даль Володимир Іванович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах
Будинок-музей Даля в Луганську.
Пам'ятник В. Далю в Луганську.

Біографія

Сім'я

Народився в дансько-німецькій сім'ї. Його батько — данський підданий[6] лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764—1821) знав німецьку, англійську, французьку, російську, їдиш, латину, грецьку і давньоєврейську мови, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія, 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.

Мати — Марія Христофорівна Фрайтаг (Maria Freitag), походила з німців, що емігрували до Росії, вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії — Марія Іванівна Фрейтаг — походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову С. Геснера і А. В. Іффланда. Дід —Христофор Фрайтаг — колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однією з небагатьох «дохідних і практичних професій».

Іван Даль в Петербурзі одружився з Марією Христофорівною Фрейтаг, у них народилися четверо синів:

  • Володимир;
  • Карл (нар. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав;
  • Павло (нар. 1805), хворів на сухоти і через стан здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав;
  • Лев (?–1831), убитий польськими повстанцями.

Коли Далю було всього чотири роки, його родина переїхала до Миколаєва. У пам'ять про письменника і вченого, життя і діяльність якого були тісно пов'язані з містом, де він прожив загалом близько 16 років, 28 березня 1985 року вулиця Леккерта перейменована на вулицю Даля.

Меморіальні дошки на честь Даля встановлені на перетині вулиць Даля і Сінної та на вулиці Наваринській.[7]

Освіта

Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.

У віці тринадцяти з половиною років разом із братом Карлом, молодшим за нього на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався у 1814–1819 рр. Випущений 2 березня 1819 мічманом у Чорноморський флот, дванадцятим за старшинством з вісімдесяти шести. Пізніше описав навчання у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).

Після кількох років служби на флоті 20 січня 1826 року Володимир Даль вступив у Дерптський університет на медичний факультет. Жив він у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки в січні 1828 року В. І. Даль був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу Дерпта, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності»[8]. Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль.

Навчання довелося перервати з початком 1828 року російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайській області регулярна армія потребувала посилення військово-медичної служби. Володимир Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії»[9]. Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».

Згодом працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.

Сфера наукової діяльності

Наукова діяльність Володимира Даля широка: лікар, природознавець, лінгвіст, етнограф. Найбільшу славу йому приніс Тлумачний словник живої великоруської мови.

Лікар

Як блискучий військовий лікар Володимир Даль показав себе в ході боїв російсько-турецької війни 1828—1829 та польської кампанії 1831.

З березня 1832 В. І. Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі і незабаром став медичною знаменитістю Петербурга.

Біограф Володимира Даля П. І. Мельников писав[10]:

Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока самих операцій зняття катаракти, і всі цілком успішно. Відрадно, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг лівою рукою і писати, і робити все, що завгодно, як правою. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою.

Природознавець

1838 року В. І. Даля обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН у відділення природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.

Творчість
Титульна сторінка першого видання
Титульна сторінка другого видання

Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (рос. дореф. Толковый словарь живаго великорускаго языка, томи 1-4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалектології, історії мови.

Володимир Даль був автором першого в історії Російської імперії підручника із зоології.

Перші спроби

Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося жалюгідно. З вересня 1823 до квітня 1824 В. І. Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його співмешканку Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могилівського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за польку.[11][12][13] [14]. Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.

1827 року журнал А. Ф. Воєйкова «Славянин» публікує перші вірші Даля; 1830-го В. І. Даль виступає вже як прозаїк, його повість «Циганка» друкує «Московський телеграф».

Визнання
Монета НБУ, присвячена Володимиру Далю

Прославили його як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську перекладені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»[15](1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти.

Це сталося через донос на автора книги, написаний Мордвиновим (керівник III відділення).

"… Вона надрукована простим стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне, " —

доповідає О. Х. Бенкендорф імператору Миколі Першому. У жовтні або на початку листопада 1832 року під час обходу в шпиталі, де працював В. І. Даль, його заарештовують і привозять до Мордвинова. Той відразу обрушує на доктора лайки, тицяючи в обличчя його ж книжку, і відправляє до в'язниці. Даля виручив Василь Жуковський, що був тоді наставником сина Миколи Першого, майбутнього визволителя селян імператора Олександра Другого. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося, в анекдотичному світлі, змалював Даля як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати того, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо. І Микола наказав звільнити Даля.

Наклад цієї книги наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати О. С. Пушкіну. Жуковський давно обіцяв їх познайомити, але Даль, не чекаючи його, взяв «Казки …» і пішов сам, без всяких рекомендацій, представлятися Олександру Пушкіну. Так почалося їхнє знайомство.

1833—1839 вийшли в світ «Билини й небилиці Козака Луганського».

Військова діяльність
Орден Св. Володимира 1-го ступеня

З 1814 до 1819 Даль навчався в Морському кадетському корпусі в Петербурзі. По закінченні курсу його переведено в мічмани, проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819—1824), а потім на Балтійському морях (1824—1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми, про яку йшлося вище. 1826-го залишив морську службу і почав навчання на лікаря.

29 березня 1829 В. І. Даль вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому шпиталі, Даль бере участь у ряді битв, здобуває славу вправного хірурга.

У 1831 військовим лікарем брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідигера через Віслу до Юзефова. Через відсутність інженера Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства Володимир Іванович дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом.

Після настання миру В. І. Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі.

1833-го переїхав в Оренбург.

Учасник Хівинського походу 1839—1840.

З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».

Чиновник

Оренбург

Володимир Даль оселився в Оренбурзі в липні 1833 і близько восьми років служив тут на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі В. О. Перовському. Тут він двічі одружувався, у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). Після приїзду Пушкіна до цього міста, що сталося увечері 18 вересня 1833, Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, вони проводили час разом.

Петербург

1838-го за природно-історичні роботи Володимира Даля обрано в член-кореспонденти Імператорської академії наук; у 1841 призначений секретарем Л. О. Перовського, а потім завідував (приватно) особливою канцелярією його як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».

Нижній Новгород

1849 призначений керуючим нижньогородською питомою конторою і прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859, коли вийшов у відставку та оселився в Москві.

Даль і Україна
Меморіяльна дошка на вулиці Наваринській у Миколаєві.

Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали.

Даля пов'язували найтісніші стосунки з багатьма українськими письменниками і вченими. Скажімо, влітку 1844 р. він довгий час гостював на Полтавщині у маєтку свого товариша Євгена Гребінки і навіть брав участь як повірена особа в його сватанні та одруженні. Ще дорогою на Полтавщину, у Чернігівській губернії, і вже на Полтавщині, він збирає українську лексику і фольклор. А в листі до дружини з «Убежища» від 21 червня 1844 р. повідомляє:

«В Полтавской (губернии) видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски — выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо. Да быт и жизнь народов так тесно связаны с языком их, что одного нельзя отделить от другого. Перевод по словарю годен только для школьника и не удовлетворяет ни мысль, ни чувство. Гребенка чрезвычайно хорошо, свободно и приятно говорит по-украински, и я охотно вовлекаю его в шутки и разговоры с крестьянами»
[16][17]

Володимир Даль писав художні твори, чимало з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо).

У Миколаєві в період з 1821-1822 р. Даль написав декілька драматичних творів: «Наречена в мішку, або Квиток до Казані», «Ведмідь у маскараді», які прославили його у місті як людину, яка пише [18].

Автор етнографічних нарисів, написаних з позицій «натуральної школи», т. зв. фізіологічних нарисів.

Написав низку статей про Григорія Квітку-Основ'яненка («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ'яненко», 1835, тощо).

У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845—1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології.

Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837). Популяризував українську літературу та усну народну творчість.


Твори
Переклади
  • Жизнь Джингизъ-Хана. Татарская Сказка. С Татарскаго, В. Луганскій. 49 с.[19] // Сын отечества. 1835. Т. 47. № 4. С. 195-230.[20]
  • Повествование об Аксак-Тимуре. (С татарского) // Литературные прибавления к  «Русскому инвалиду». 1838. № 45. С. 881-885.[20]

Див. також

Примітки
  1. Казак Луганский Архівовано 5 січня 2019 у Wayback Machine. (рос.) // Елена Привен. Журнал «Русский мир.ru» / 2009 / Ноябрь
  2. Сайт «Русский Биографический Словарь» (рос.)
  3. Картотека Амбургера
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru (рос.)
  6. Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 28 листопада 2011.
  8. Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. — Dorpat, 1873. — С. 5–6
  9. Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. Т. 104. — 1873. — С. 275—340.
  10. VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська. Натураліст Володимир Даль. Архів оригіналу за 7 січня 2011. Процитовано 6 серпня 2011.
  11. Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551
  12. С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php Архівовано 16 листопада 2011 у Wayback Machine.
  13. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 серпня 2011.
  14. …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm
  15. «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
  16. Юрій Фесенко, Луганськ. В. І. Даль та українська мова // interklasa.pl, Історія
  17. Помещичий быт в Украине 40 гг. (Из писем В. И. Даля) // Голос минувшего. — 1923. — № 3. — С. 118.
  18. Дарма обвинувачений або справедливо покараний: чим завинив автор тлумачного словника перед адміралом Грейгом? - mykolaiv.one (укр.). Процитовано 24 жовтня 2021.
  19. Жизнь Джингизъ—Хана. Татарская Сказка. 49 с. С Татарскаго, В. Луганскій. 1822.
  20. 9. В. И. Даль — востоковед // Матвиевская Г. П., Прокофьева А. Г., Зубова И.К, Прокофьева В. Ю. Жизнь и творчество В. И. Даля в Оренбурге. Издательство «Академия Естествознания», 2011. ISBN 978-5-91327-132-7
  21. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.