Доповідь Армеля

Доповідь Армеля — доповідь бельгійського міністра закордонних справ П'єра Армеля в грудні 1967 року на засіданні в Брюсселі ради країн-членів НАТО щодо стану НАТО з урахуванням діючої на той час стратегії НАТО — Масована відплата (MC 14/2) за назвою «Майбутні завдання Альянсу».

У своїй доповіді Армель взяв за основу фундаментальну функцію НАТО, яка повинна бути посилена як фактор тривалого миру. При цьому він виділив два основних фактори:

• Достатня військова сила як фактор стримування, і яка також може успішно захищати територію держав-членів.
• В рамках цієї військової безпеки встановити довгострокові міждержавні відносини, з допомогою яких можуть бути вирішені фундаментальні політичні питання.

Звідси слідує, що військова безпека та політика розрядки не тільки не мають між собою конфлікту, а й доповнюють одна одну. Під безпекою за Армелем розуміється сума оборони та розрядки[1]. Таким чином всі країни члени НАТО були закликані покращити свою мережу відносин із СРСР, проте без загрози для альянсу і найкраще у рівнонаправленій політиці країн членів НАТО. При цьому припускалося, що східноєвропейські країни будуть відноситися до такого розвитку відносин позитивно, оскільки також зацікавлені у стабільності в Європі. Результатом цієї нової політики мало стати вирішення питання розділеної Німеччини, що була тоді основною причиною напруги у Європі. Доповідь Армеля знайшла свій відбиток у тому ж 1967 році як нова стратегія Гнучкого реагування (MC 14/3).