Дороги ацтеків

У державі ацтеків для зручності піших мандрівників, а також військ, кур'єрів (paynani) та торговців-почтека були влаштовані громадські дороги (отлі), які ремонтувалися і охоронялися, зокрема й воїнами-орлами. Дороги очищалися від рослинності, а після дощів їх поверхню ремонтувалася. Прибиралися повалені дерева, засипалися вибоїни, в горбистих поверхнях вирубувалися щаблі.

Ацтеки мали декілька видів шляхів: «велика дорога» (uchpantli), «дорога, що йде навскоси» (uhpitzactli), «пряма дорога» (ixtlapacuhtli), «Таємна дорога» (ichtacauhtli) — тут можна було зустріти злодіїв і розбійників; «хороша дорога» (uhquetzalli) і «дорога пошкоджена» (uhzolli). За їх збереження відповідали місцеві правителі, залежні міста і села — за відстань у 20 миль дороги.

Дороги нагадували протоптану стежку, яка в умовах відсутності колісного транспорту та тяглових тварин відповідала реаліям й була краща за бруковану. Останні були головним чином в містах і вели до храмів, палаців, ринків. Також у великих містах, зокрема у Теночтітлані, великими дорогами слугували греблі та широкі церемоніальні алеї. Їх з'єднували перекидні містки.

У Мексиканської долині була мережа доріг, що з'єднували основні міста. Одна з найважливіших довгих доріг, за якою рухалися іспанці на Теночтітлан, йшла з Шікаланго і торгових міст узбережжя затоки, далі на південь ще одна дорога перетинала перешийок Теуантепек. На заході Мексики був торговий шлях, що зв'язував Теночтітлан з Тихим океаном, він проходив через країну сапотеків в Оахаці і закінчувався на узбережжі в Уатулько, південніше сучасного Акапулько.

На найбільш важливих дорогах та перехрестях шляхів були заїжджі двори та вівтарі.

У певний період року дороги були особливо переповнені. Після кожного збору врожаю збиралася данина у вигляді продуктів харчування з центральних провінцій імперії, тому потрібні були цілі каравани носильників, щоб доставити продукти до столиці.

Пересування човном

У Мексиканської долині головною транспортною артерією були озера, тому плоти і човни там були звичайним явищем. Плоти робили з щільно пов'язаного очерету, знизу зміцнювалися порожнистими гарбузами. Човни-каное були без вітрил і кіля, рушієм служили весла. В районі озер Мексиканської долини таких човнів, великих і малих, налічувалося близько 50 тис. Вантажі на човнах доставлялися на місце багато швидше, ніж носильниками.

Маршрути каное з'єднували озера Сумпанго і Шалтокан зі столицею, південний маршрут вів у міста Шочімілько і Чалько. У разі необхідності в очереті прорубувалися канали завширшки від 4,5 до 15 м, а за їх станом стежили комунальні працівники.

Мости будували дерев'яні, рідше кам'яні. Підвісні мости робили з ліан, прикріплювали їх хлисти до дерев на протилежних берегах річок, струмків, сторонах ярів і прірв.