Досвід реального життя (трансгендер)

Реальний досвід (real-life experience (RLE)), який іноді називають тестом реального життя , - це період часу, в якому трансгендерні люди живуть повний робочий день у своїй визначеній (виявленій) гендерній ролі. Мета RLE полягає в тому, щоб підтвердити, що дана трансгендерна особа може успішно функціонувати як член визначеної статі в суспільстві, а також підтвердити, що вона впевнена, що хоче жити відповідно до цієї статі до кінця свого життя. Документована RLE - це вимога деяких лікарів перед призначенням замісної гормональної терапії (ЗГТ) та вимога більшості хірургів перед проведенням операції з хірургічної корекції статі.

Критерії

В шостій версії Стандартів догляду (Standards of Care (SOC)) Всесвітньої професійної асоціації здоров'я трансгендерів, опублікованої в 2001 році, наведені наступні стандарти RLE: [1]

  1. Збереження повної або неповної зайнятості;
  2. Функціонувати як студент/студентка;
  3. Брати участь у волонтерській діяльності;
  4. Виконати певну комбінацію пунктів 1–3;
  5. Набути (юридичне) ім’я, що відповідає гендерній ідентичності;
  6. Надати документацію про те, що особи, крім терапевта, знають, що пацієнт_ка функціонує у бажаній гендерній ролі.

Сьома версія SOC Всесвітньої професійної асоціації здоров'я трансгендерів, яка була опублікована в 2011 році і є останньою версією стандартів, є більш неоднозначною і не містить жодних конкретних параметрів для RLE. [2] Натомість, в стандартах зазначено, що особа повинна постійно жити у бажаній ґендерній ролі. Вони також заявляють, що документація про зміну імені та/або гендерного маркера може бути представлена як спосіб підтвердження того, що RLE виконана, але не вказують, що зміна імені та/або гендерного маркера є вимогою для завершення RLE. [3] [4] [5]

Клінічна практика в деяких країнах може бути більш-менш суворою. У Великій Британії більшості трестів Національної служби охорони здоров’я знадобиться два роки RLE до операції, тоді як у таких країнах, як Таїланд та Мексика, деякі хірурги можуть не вимагати проходження будь-якої RLE взагалі. 

Критика

Деякі трансгендерні люди висловлюють невдоволення процедурою RLE, заявляючи, що це непотрібно. Підтримуючи такі твердження, лікар та сексолог Енн Лоуренс у доповіді, представленій на XVII Міжнародному симпозіумі Гаррі Бенджаміна з питань гендерної дисфорії, заявила, що існує мало наукових доказів того, що одно- або дворічний термін реального життя є необхідним або достатнім. Крім того, вона представила результати дослідження, яке вона провела на групі транс-жінок, де дійшла висновку, що її результати не підтверджують вимогу SOC про RLE як абсолютну вимогу до хірургічної корекції статі. [6]

Крім того, на підтвердження ідеї про те, що вимога до RLE до зміни статі є непотрібною, є той факт, що суїцид та депресія, дуже рідкісні у прооперованих трансгендерних людей. В іншому дослідженні, проведеному Лоуренс, вона показала, що в групі з 232 післяопераційних жінок, жодна з них не висловила прямого жалю, і лише деякі з них шкодували. [7] Крім того, огляд літератури 2002 року показав, що серед післяопераційних трансгендерних людей рівень покаянь становить менше 1%, а кількість самогубств - трохи більше 1%; [8] для порівняння, рівень самогубств у загальній популяції становить лише близько 1%, [9] тоді як рівень спроб самогубств у трансгендерних людей в цілому становить близько 41%. [10]

У 2017 році Amnesty International підкреслила, що Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок критикує RLE за просування стереотипних гендерних ролей. [11]

Див. також

Подальше читання

Список літератури
  1. Harry Benjamin International Gender Dysphoria Association (January–March 2001). Standards of Care for Gender Identity Disorders, Sixth Version. International Journal of Transgenderism 5 (1). Архів оригіналу за 10 червня 2007.
  2. World Professional Association for Transgender Health (September 2011). Standards of Care for the Health of Transsexual, Transgender, and Gender Nonconforming People, Seventh Version. Архів оригіналу за 6 січня 2016.
  3. Peggy J. J. Kleinplatz (23 квітня 2012). New Directions in Sex Therapy: Innovations and Alternatives. CRC Press. с. 666–667. ISBN 978-1-136-33332-3. Процитовано 8 вересня 2012.
  4. Jack Drescher; Dan Karasic (5 вересня 2006). Sexual and Gender Diagnoses of the Diagnostic and Statistical Manual (DSM): A Reevaluation. Psychology Press. с. 54–55. ISBN 978-0-7890-3214-0. Процитовано 8 вересня 2012.
  5. Julia Serano (20 травня 2009). Whipping Girl: A Transsexual Woman on Sexism and the Scapegoating of Femininity. Seal Press. с. 116, 119–126. ISBN 978-0-7867-4791-7. Процитовано 8 вересня 2012.
  6. Lawrence, Anne (4 листопада 2001). SRS Without a One Year RLE: Still No Regrets (Paper). XVII Harry Benjamin International Symposium on Gender Dysphoria, Galveston, Texas.
  7. Lawrence AA (August 2003). Factors associated with satisfaction or regret following male-to-female sex reassignment surgery. Arch Sex Behav 32 (4): 299–315. PMID 12856892. doi:10.1023/A:1024086814364.
  8. The transsexual: what about the future?. Eur. Psychiatry 17 (6): 353–62. October 2002. PMID 12457746. doi:10.1016/S0924-9338(02)00703-4. Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  9. Värnik P (March 2012). Suicide in the world. Int J Environ Res Public Health 9 (3): 760–71. PMC 3367275. PMID 22690161. doi:10.3390/ijerph9030760.
  10. Suicide protective factors among trans adults. Arch Sex Behav 42 (5): 739–52. July 2013. PMC 3722435. PMID 23613139. doi:10.1007/s10508-013-0099-8. Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  11. Amnesty International Public Statement – Index: IOR 10/7293/2017 – Stop Trans Pathologisation Worldwide. www.amnesty.org. 20 жовтня 2017.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.